Мир Знаний

Позиковий капітал у системі товарних відносин. Банки - інструмент руху позикового капіталу (стр. 3 из 3)

Відмінності Центральних банків від комерційних:

а) на відміну від комерційних банків Центральний банк не ставить перед собою мети максимізації прибутку. Більш того, зовсім не отримання прибутку є причиною створення державного банку;

б) клієнтами комерційних банків є громадяни, підприємства і установи, а клієнтами Центрального банку можуть бути тільки інші банки і держава;

в) Центральний банк управляє всім, що відбувається на фінансовому ринку і в грошовій системі, зокрема, регулює діяльність комерційних банків;

г) дії комерційних банків регулюються Центральним банком з тим, щоб обмежувати їх можливість створювати кредити.

При виникненні ускладнень у яких-небудь з комерційних банків Центральний банк приходить до них на допомогу, щоб не допустити паніки серед населення і підприємств, що може привести до краху всієї фінансової системи.

Функції Центрального банку.

1. Емісія грошей. Центральний банк у кожній країні є єдиною установою, наділеною правом емісії (тобто випуску грошей). До його компетенції входить вирішення питання про те, скільки грошей і коли саме потрібно випустити в обіг.

2. Банк банків. Всі банки і всі фінансові інститути мають рахунки в Центральному банку, на які вони зобов'язані вносити певний відсоток від своїх грошових надходжень. Центральний банк прагне до підтримки престижу всієї банківської справи шляхом контролю за виконанням законів комерційними банками та іншими фінансовими інститутами. Він надає недорогі й ефективні послуги комерційним банкам з переказу грошей. У разі потреби Центральний банк видає короткострокові кредити комерційним банкам, щоб врятувати їх, якщо над ними нависає загроза краху.

3. Банк держави. Центральний банк, крім того, що зберігає державні цінності, дає державі поради щодо фінансової системи країни. Центральний банк видає державі короткострокові кредити і випускає від її імені цінні папери, також бере активну участь у підготовці державного бюджету і управляє взаємними розрахунками країни з іншими країнами.

4. Грошова функція Центрального банку. З метою проведення в життя державної політики в області грошового обігу всі Центральні банки проводять так звану політику грошової «інтервенції», щоб вплинути на курс національної валюти відносно курсів інших валют. У разі потреби Центральний банк викуповує іноземну валюту, тим самим скорочуючи її кількість в обігу, і підвищує кількість своєї валюти, пропонованої для покупки іноземних валют. Наслідком цього є те, що пропозиція іноземних валют не відповідатиме попиту на неї. Внаслідок цього курс національної валюти знизиться, а курс іноземних валют підвищиться.

Щоб одержати зворотний ефект, необхідно зробити прямо протилежні дії: викинути на внутрішній фінансовий ринок іноземну валюту, яка є у Центрального банку, і почати купувати національну валюту.

Окрім здійснення політики грошової інтервенції Центральний банк може для деяких комерційних банків знизити частку суми облікових ставок, що підлягає обов'язковому переказу на їхні рахунки в Центральному банку. Такі пільги надаються, як правило, комерційним банкам, які зазнають фінансові ускладнення.

Центральний банк може проводити в життя державну фінансову політику шляхом маніпулювання відсотковими ставками на кредит. Їх підвищення означає, що отримання кредитів стане дорожчою справою. І оскільки відсоткові ставки на кредити є ціною цих кредитів, то, згідно з законом ринку, попит на кредити в результаті цього знизиться, а їх пропозиція підвищиться. Центральний банк цікавить не попит і пропозиція на кредит, а те, скільки насправді братимуть кредитів. Тому підвищення пропозиції кредитів в результаті підвищення відсоткових ставок не є головним болем для Центрального банку. При зниженні відсоткових ставок відбувається зворотне.

Маніпулюючи обліковими ставками і відсотковими ставками на кредит, Центральний банк може переслідувати декілька цілей. Зазвичай внаслідок такого маніпулювання змінюється попит на кредит, курс національної валюти, рівень інфляції. Причому рівень інфляції на зміну облікових ставок реагує не відразу, тоді як попит на кредит реагує швидко. І ще швидше реагує курс національної валюти.

5. «Дружні» поради комерційним банкам. У разі потреби Центральні банки дають дружні поради і вказівки, які не носять обов'язкового характеру, але, по суті справи, підлягають обов'язковому виконанню комерційними банками. Останні прагнуть слідувати цим порадам, оскільки трапляються моменти, коли тому або іншому комерційному банку потрібна яка-небудь послуга від Центрального банку.

6. За необхідності Центральний банк може диктувати свої умови всім комерційним банкам. Такі вказівки носять обов'язковий характер. Після отримання необхідних даних з державного бюджету Центральний банк реалізує все намічене там щодо фінансової системи країни. У зв'язку з цим він може сформулювати «правила гри» між комерційними банками в майбутньому році. Це може виражатися в найрізноманітніших формах, наприклад, у вигляді обмеження на приріст суми, що видається кожним комерційним банком у кредит, порівняно з минулим роком (скажімо, не більше, ніж на 13%). При цьому можуть виключатися невеликі банки і ті, які нещодавно створені.

Можливо також проведення дискримінаційної політики: розділення різних секторів економіки на пріоритетні та непріоритетні з погляду видачі кредитів. Це може визначатися рівнем розвитку економіки країни. Проте найчастіше до пріоритетних секторів економіки відносять виробничі підприємства, транспорт, будівництво, сільське господарство. За відношенням до пріоритетних секторів Центральним банком може встановлюватися певний мінімум кредитування у загальному співвідношенні сум, що видаються кожним комерційним банком. Що ж до непріоритетних секторів, то для них, навпаки, може бути встановлений максимальний рівень у загальному співвідношенні кредитів, що видаються.

Центральний банк може обмежувати видачу кредитів іноземцям, визначаючи процентне співвідношення кредитів іноземцям і загальної суми всіх видаваних у фінансовому році кредитів в окремій країні.

За необхідності Центральний банк може вимагати від комерційних банків, щоб вони робили спеціальні грошові внески, які знижують можливість видачі ними кредитів. В даному випадку у комерційних банків немає іншого шляху, окрім як виконувати директиву Центрального банку.

7. Розвиток ринків грошей і капіталів. Центральний банк сприяє нормальному функціонуванню і розвитку фінансової системи країни. Він також підтримує життєздатність фондової біржі країни.

8. Інші функції Центрального банку. До таких функцій можна віднести ту роль, яку Центральний банк відіграє в розвитку деяких державних цільових фінансових інститутів. Дані інститути можуть мати досить різне призначення: від розвитку сільського господарства і підтримки фермерів до підвищення зацікавленості підприємців і населення в житловому будівництві.

Центральні банки також відіграють важливу роль у формуванні державної фінансової політики.

До зобов'язань Центрального банку відноситься створення валютних резервів країни і контроль за їх станом. В цьому випадку банк виконує вказівки уряду.

Остання функція Центрального банку – контроль за курсом національної валюти.

5. Інші фінансові інститути

Крім комерційних і центральних банків існують й інші важливі фінансові інститути, без яких сучасна економіка просто немислима. Головні з них: інвестиційні банки, банки розвитку, заставні банки, страхові компанії, фондові біржі.

Інвестиційні банки можна визначити як фінансові інститути, які займаються випуском цінних паперів, переозброєнням, злиттям і поглинанням підприємств; прийманням на зберігання крупних сум грошей на певний термін; видачею короткострокових, середньострокових і довгострокових кредитів.

Інвестиційні банки виникли у XVIII-XIXст. і в різних країнах мали різні назви. Наприклад, у Великобританії їх називають акцептними будинками, а у багатьох країнах вони носять назву купецьких банків. Крім фінансування комерційних операцій інвестиційні банки також займаються операціями, пов'язаними з міжнародною торгівлею.

Банки розвитку – це фінансові інститути, спеціально створені для видачі довгострокових кредитів, які направляються на розвиток певних областей економіки. У тих випадках, коли вони створюються державою або центральними банками, це робиться з метою розвитку пріоритетних областей економіки.

Іпотечні банки – створюються з метою отримання грошей від населення з тим, щоб видавати довгострокові позики на будівництво будинків. У деяких країнах іпотечні банки називаються будівельними товариствами. Дані банки виплачують клієнтам порівняно низькі відсотки за їхніми внесками, але і клієнти, які одержали кредити на будівництво власних будинків, виплачують по них нижчі відсотки порівняно з відсотками у комерційному банку. Крім того, іпотечні банки висувають менш жорсткі вимоги при отриманні кредитів порівняно з комерційними банками.

Страхові компанії – фінансові інститути, створені спеціально для покриття можливих втрат в результаті несприятливих подій у житті окремих людей (зокрема майнових втрат).

Страхові компанії одержують від клієнтів певні суми грошей. Дана плата відносно мала порівняно з тим, що клієнти одержують у разі здійснення події, проти якої вони страхувалися. Такими подіями можуть бути пожежа, дорожня подія, неврожай, хвороба тощо.