г) браку досвідчених фахівців з проблем євроінтеграції в державних структурах України.
В песимістичних оцінках сучасного стану відносин Україна - ЄС відчувається певна негативна інерція того, що обидві хвилі розширення Європейського Союзу не доходять до України. Не випадково наприкінці червня 2000р. на Економічному форумі країн Центральної та Східної Європи прем’єр-міністр України В.Ющенко виступив з критикою нинішньої ідеології розширення Європейського Союзу, зокрема, стосовно незрозумілої позиції ЄС щодо перспектив членства України в цій організації.
Отже, розширення ЄС ставить перед Україною завдання максимально ефективно використати всі наявні позитивні наслідки й водночас трансформувати негативні наслідки розширення в чинники розвитку.
У даний час прагнення приєднання України до Європейського Союзу проявляється у тісній співпраці Євросоюзу та нашої держави. Як відомо, Україна традиційно підтримує та розвиває економічні, торгівельні, культурні й інші зв'язки з країнами, що входять до цього інтеграційного об'єднання, вживає заходів щодо активізації відносин у рамках Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами.
Нажаль на даний час в Україні існує багато не вирішених питань, які гальмують вступ нашої держави до Євросоюзу. Серед них одне з перших місць посідає зволікання в здійсненні внутрішніх реформ, слабкість адміністративно-інституційного забезпечення курсу європейської інтеграції. Необізнаність населення щодо ЄС, хоч не є головною проблемою, але все ж бажаним би було проводити пізнавальні програми для населення. Бо позиція громадян України щодо ії вступу до Євросоюзу такою ж мірою залежить від їхньої оцінки своєї обізнаності стосовно цих об'єднань, як і сама ця оцінка залежить від характеру їхнього ставлення до Євросоюзу. В Україні загалом свою обізнаність стосовно Євросоюзу вважають достатньою, щоб вирішити, чи потрібно Україні вступати до цих об'єднань, менш як половина населення (37-38%). [10, 87]
Висновок
Міжнародні економічні інтеграції — це високий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, за яких процес господарсько-політичного об'єднання країн відбувається на основі міжнародного поділу праці та здійсненні узгодженої міждержавної торгівельно-економічної політики.
Інтеграційні процеси в останні роки охопили практично всі континенти і субконтиненти та призвели до утворення багаточисельних регіональних і субрегіональних торгово-економічних блоків.
Міжнародна економічна інтеграція має декілька форм: зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз, економічний і валютний союз. Найпростішою формою економічної інтеграції є зона вільної торгівлі, а найскладнішою – економічний і валютний союз.
Після того, як інтеграція набуває сили, виникають динамічні ефекти, які можуть бути як сприятливими так і несприятливими для національної економіки. Але найчастіше у країнах, що створили інтеграційні об'єднання, спостерігаються такі сприятливі зрушення в економіці: зменшуються трансакційні витрати і прискорюються темпи взаємної торгівлі; зростаюча конкуренція між виробниками із різних країн стримує зростання цін, стимулює поліпшення якості товарів і створення нових технологій, зумовлює скорочення відносно неефективних виробництв, приводить до припливу іноземних інвестицій.
Європейський Союз - унікальне об’єднання країн Європи, які через створення спільного ринку, економічного та валютного союзу, а також шляхом реалізації спільної політики й діяльності мають на меті забезпечити безперервне економічне зростання, соціальний розвиток і згуртованість країн-учасниць.
Утворився Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шісткою провідних європейських країн —ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:
1) Європейського об'єднання вугілля і сталі (угода укладена в 1951р., а набула чинності в 1952р.);
2) Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення ЄЕС укладена в 1957 р., а набула чинності в 1958 р.);
3) Європейського співтовариства з атомної енергії (угода набула чинності в 1958 р.).
Сучасний ЄС є найбільшим у світі інтеграційним угрупованням. Це угрупування пройшло всі існуючі на цей час стадії зближення господарських і політичних систем: від зони вільної торгівлі до економічного та валютного союзу. Нині Європейський Союз складається з 27 держав.
Стратегічним завданням ЄС після його розширення до формату 27 членів є створення єдиної конфедеративної (федеративної) держави, з замкненим виробничим циклом, всіма необхідними ресурсами, що забезпечують її економічну безпеку. Сукупний фінансово-економічний потенціалу Євросоюзу вже зараз за основними показниками випереджається американський й за збереження стану відносної геополітичної стабільності в найближчі 20 років не матиме жодних стимулів для свого розширення.
Однією з проблем діалектичного характеру для Європи, сьогодні, є її внутрішня неоднорідність, висока не тільки економічна, але і культурна диференціація, що має своїм природним наслідком співіснування різних, по-різному функціонуючих і далеко не завжди повністю сумісних одна з одною моделей не тільки державного, але і комерційного управління, що є, з одного боку, чинником, що знижує її конкурентоздатність порівняно з однорідними суспільствами, а з іншого — розквіт європейської цивілізації багато в чому пояснюється саме різноманітністю її культур, оскільки воно дає могутній імпульс до змагання, яке сприяє контактам і взаємному збагаченню.
Розширення ЄС ставить перед Україною завдання максимально ефективно використати всі наявні позитивні наслідки й водночас трансформувати негативні наслідки розширення в чинники розвитку.
У даний час прагнення приєднання України до Європейського Союзу проявляється у тісній співпраці Євросоюзу та нашої держави. Як відомо, Україна традиційно підтримує та розвиває економічні, торгівельні, культурні й інші зв'язки з країнами, що входять до цього інтеграційного об'єднання, вживає заходів щодо активізації відносин у рамках Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами.
Нажаль на даний час в Україні існує багато не вирішених питань, які гальмують вступ нашої держави до Євросоюзу. Серед них одне з перших місць посідає зволікання в здійсненні внутрішніх реформ, слабкість адміністративно-інституційного забезпечення курсу європейської інтеграції. Необізнаність населення щодо ЄС, хоч не є головною проблемою, але все ж бажаним би було проводити пізнавальні програми для населення. Бо позиція громадян України щодо ії вступу до Євросоюзу такою ж мірою залежить від їхньої оцінки своєї обізнаності стосовно цих об'єднань, як і сама ця оцінка залежить від характеру їхнього ставлення до Євросоюзу. В Україні загалом свою обізнаність стосовно Євросоюзу вважають достатньою, щоб вирішити, чи потрібно Україні вступати до цих об'єднань, менш як половина населення.