Водночас, у десяти країнах Східної Європи з часу їхнього вступу до НАТО не було здійснено жодного терористичного акту, пов'язаного з їхнім членством в Альянсі. Терористи змушені спрямовувати обмежені ресурси проти своїх основних цілей у США, Великій Британії та в деяких інших державах Західної Європи, які терористи розглядають як основу західного світу. Отже, НАТО впливає на безпеку Україну через:
• зміцнення гарантій зовнішньої безпеки України;
• зміцнення суверенітету і територіальної цілісності країни;
• отримання в результаті вступу ядерних гарантій НАТО;
• незначне збільшення витрат на оборону;
• покрашення інвестиційного клімату в Україні і зв'язане з ним очікуване збільшення прямих іноземних інвестицій в економіку України;
•отримання доступу до окремих технологій НАТО, залучення українського ОПК до взаємодії з відповідними комплексами країн-членів Альянсу;
• ймовірне погіршенню взаємодії ОПК України і Росії;
• короткострокові спроби посилення тиску на Україну з бо ку Росії:
• зміцненні демократії в Україні шляхом дотримання про цедур та норм, які підтримує НАТО, та через стабілізацію ситуації з зовнішньою безпекою;
• коригування рівня терористичної загрози в Україні.[5]
Проблемні питання взаємовідносин Україна - НАТО
Сучасний світ є надзвичайно складним, динамічним, багатоманітним, взаємопов`язаним. На початку III-го тисячоліття ми все частіше замислюємося над питаннями про подальшу долю світової цивілізації, про майбутнє. Як подолати нові загрози і виклики, які майже щодня знову і знову виникають перед людством? Як забезпечити подальший стабільний і неухвальний еволюційний розвиток світового співтовариства? Відповіді на ці питання багато в чому залежать від того , на яких засадах будуватиметься міжнародна політика, за якими магістральними напрямками, на основі яких цінностей, принципів і пріоритетів.
Початок ХХІ століття позначався загостренням ряду міжнародний проблем, які мають своєкоріння у нещодавньому минулому. Але водночас існують й унікальні можливості для побудови нового світу, вільного від загроз атомної катастрофи, екстремізму та ненависті, світу в якому має бути забезпечено прогресивний розвиток, безпека і процвітання всього людства.
Створюється нова архітектура міжнародної безпеки, головним імператором якої є партнерство і співробітництво. Сьогодні жодна країна світу не спроможна гарантувати свою безпеку виключно власними силами. У цьому зв`язку особливого значення набуває розширення ЕС і НАТО як ключових міжнародних структур безпеки в Європі. В основі цього процесу лежить прагнення Європейських держав до возз’єднання після десятиліть штучного розподілу.
Як визначає більшість відомих фахівців-міжнародників, глобальні політичні зміни, у певному сенсі, застали теорію зненацька. Виявилось , що її основні концепти мало пристосовані для осмислення змін, що відбуваються, методологія слабо узгоджується з умовами, які змінилися, операційність теоретичного арсеналу аналітичний методів і методик значно знизились. Це не означає її повної неспроможності або ж абсолютної несумісності позицій різних наукових напрямків і шкіл. Разом з тим, відновлення довіри до теорій передбачає пошук нових підходів, які мають дати уявлення про той доситьскладний об’єкт. Що успішно здійснює опір науковому аналізу, яким є міжнародні відносини.[3]
Масштабне розширення ЄС і НАТО за рахунок включення сусідніх з Україною держав Центральної та Південно-Східної Європи, новий зміст відносин Росії з НАТО, створює для нашої держави якісну нову ситуацію, коли вона опиняється в оточені країн, тією або іншою мірою інтегрованих до двох основних міжнародних Європейських структур –ЄС і НАТО.
На тлі сучасних змін у системі міжнародних відносин для України було б неологічним й надалі обмежувати свій внесок у зміцнення Європейської безпеки та роль відносин з НАТО лише межами особливого партнерства. Дотримуватися позаблокового чи нейтрального статусу.[6]
Свого часу Україна підкреслювала необхідність комплексної системи загальноєвропейської безпеки, маючи на меті уникнути створення нових блоків і розділових ліній, виступала за перетворення НАТО з організації колективної оборони на організацію колективної безпеки, до якої входила б Україна і Росія разом з іншими європейськими країнами. Розширення Альянсу і протидія цьому процесу з боку Росії створювало загрозу виникнення нових розділових ліній і перетворення території України на «буферну зону», а в найгіршому варіанті на ймовірний театр війни. Концепція розширення Альянсу шляхом зміцнення політичної стабільності дозволили уникнути цих побоювань. Основними умовами розширення стали:
· Пріоритет політичних інтересів НАТО над інтересами воєнно-стратегічними.
· Досягнення компромісу з Росією.
· Впровадження програми «Партнерство за ради миру».
· Відповідність нових кандидатів політичним вимогам Альянсу
Ці умови виявились досить позитивними для безпеки України (розв’язання територіальних претензій з Польщею та Румунією). Вона сама зіграла важливу роль у досягненні компромісу між НАТО і Росією. Її позиція базувалась на таких принципах:
· Розширення НАТО повинно бути еволюційним;
· Жодна держава не може накладати вето на членство інших держав у Альянсі;
· НАТО слід трансформуватися у ширшу організацію євроатлантичної безпеки;
· Функцію колективної оборони Альянсу варто замінити на функцію колективної безпеки;
· На території нових членів НАТО не повинна розміщуватися ядерна зброя;
· При розширенні НАТО варто врахувати інтереси України та Росії.[1]
Однак, головні інтереси НАТО, пов’язані з Україною, не у військовій сфер(попри її важливість і першорядність), а в площині політичній. Вони полягають у стверджені демократичних цінностей і всього того, що називається просуванням інтересів західної європейської цивілізації. Ці інтереси є більш глобальними , тривалими і важливішими. Вони, по суті, полягають у заповненні вакууму, утворився внаслідок краху комуністичної ідеології в країнах колишнього соціалістичного табору в Європі. Реалізація цих інтересів повинна, зрештою, адаптувати нові незміцнілі демократії, що виникли на цьому посткомуністичному просторі, до євроатлантичного співтовариства.[1]
3.Результати та перспективи співробітництва з НАТО
Співробітництво з НАТО є стимулюючим фактором для проведення внутрішніх політичних та соціально-економічних реформ усіх сфер суспільного життя, гармонізації законодавства з правовими нормами та демократичними принципами країн-членів НАТО, прискорення трансформації Збройних Сил України, встановлення цивільного демократичного контролю над оборонним та безпековим секторами держави.
Україна, як важливий партнер Альянсу братиме безпосередню участь у процесах формування європейської і євроатлантичної безпеки, які не лише стосуються інтересів національної безпеки України та НАТО, але й формують сучасне середовище євроатлантичної безпеки, включаючи безпеку України.
Україна отримає безпрецедентні додаткові можливості забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів.
Поглиблення співробітництва України з НАТО і процес всеосяжних реформ сприятиме покращенню інвестиційної привабливості країни в очах міжнародних інвесторів. Неможливо назвати точну цифру фінансових вливань, які може отримати Україна, проте досвід країн Центральної та Східної Європи свідчить про значне зростання прямих закордонних інвестицій. У 1997 р. в економіку Польщі було інвестовано 2,7 млрд. доларів, у 1998 – 5 млрд., а в 1999 р. – році вступу Польщі до НАТО – вже 8 млрд. доларів США. Щодо Чехії й Угорщини цифри ще більш вражаючі. У 1997 р. прямі іноземні інвестиції в економіку цих країн становили відповідно 4 і 6,2 мільярди, у 1998 – 9,8 і 10, 2 млрд., у 1999 р. – 12,8 і 14,5 млрд. доларів США. Після вступу Болгарії до НАТО іноземні інвестиції в економіку цієї країни зросли вдвічі. У 2004 р., після вступу Румунії до НАТО, обсяг прямих іноземних інвестицій зріс на 141% порівняно з 2003 р.
Щодо позитивів, які Україна вже має сьогодні, слід згадати проект НАТО щодо створення Трастового фонду для ліквідації надлишків застарілих боєприпасів в Україні, а їх у нас 133 тис. тон, 1,5 млн. одиниць застарілої стрілецької зброї та 1 тис. одиниць переносних зенітно-ракетних комплексів. 1 грудня 2005 р. у Харківській області розпочався перший трирічний етап проекту, на який вже зараз передбачено 4,1 млн. євро, а вартість усього першого етапу становитиме близько 8 млн. євро. Загалом проект розрахований на 12 років, і на його реалізацію передбачається витратити більше 25 млн. євро.
НАТО надає допомогу Україні у вирішенні проблем звільнених у запас військовослужбовців.
Саме завдяки НАТО було збережено найбільший у Європі полігон “Яворів” у Львівській області, до забезпечення діяльності якого залучається велика кількість цивільних осіб приватних компаній малого та середнього бізнесу, отримуючи постійну роботу та замовлення на надання побутових та інших послуг.
Співпраця України з НАТО матиме глибоке цивілізаційне значення для нашої країни. Адже співробітництво з Альянсом означає для нас, перш за все, приєднання до сім’ї націй, що мають спільні демократичні цінності, які цілком поділяє український народ. Національним інтересам України відповідає взаємодія з країнами-членами НАТО у боротьбі проти міжнародного тероризму, розповсюдження зброї масового знищення, нелегального обігу наркотиків, торгівлі людьми, в питаннях захисту навколишнього середовища, становлення громадянського суспільства тощо.[12]
4. Розвиток і нинішній стан відносин Україна-НАТО
У березні 1992 р. Україна стала членом Ради Північноатлантичного співробітництва (РПАС). У 1997 р. Україна стає спів засновницею та учасником наступниці РПАС – Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП), яка на сьогодні налічує 28 держав-членів НАТО та 23 країни-партнера.