Зворотний зв'язок та поради з питань Плану дій щодо членства в НАТО забезпечується за допомогою механізмів, в основі яких лежать формули, що діють на сьогодні для країн-партнерів, а саме:
•зустрічі за формулою «26+1»
•семінари в рамках Групи НАТО.
Останні проводяться з метою обговорення окремих питань з Плану дій щодо членства в НАТО, країни-претенденти мають подавати письмові заяви на проведення семінарів помічнику Генерального секретаря (або його особистому помічнику), який несе відповідальність за впровадження Плану дій щодо членства в НАТО та за розробку календарного плану зустрічей під загальним керівництвом та за координацією Політичного комітету високого рівня (або в його розширеному складі).
Щороку Альянс готує звіт для окремих країн-претендентів, в якому викладаються зрушення, досягнуті країнами-претендентами у виконанні Щорічних національних програм. Цей документ подається для обговорення на зустрічі Північноатлантичної ради з країною-претендентом. За вже сформованою традицією делегації країн претендентів очолюються міністром закордонних справ або міністром оборони. Результати цих переговорів закріплюються в загальній доповіді по ПДЧ, яка виноситься на міністерські сесії НАТО.
2) Переговорний етап
Етап починається висловленням запрошення від НАТО до країни-претендента розпочати переговори про вступ до НАТО. Після завершення переговорів країна-кандидат надсилає до НАТО листа про наміри, в якому підтверджує взяті на себе під час переговорів зобов'язання.
Отримавши запрошення, нові члени мають приєднатися до:
—Угоди, укладеної сторонами Північноатлантичного договору стосовно статусу їх збройних сил (Лондонська угода про статус збройних сил; Лондон, 19 червня 1951 року);
Протоколу про статус Міжнародного військового штабу, створеного згідно з Північноатлантичним договором (Паризький протокол; Париж, 26 серпня 1952 року).
Від нових членів очікується приєднання до угод про статус:
• Угода про статус НАТО, національних представників і Міжнародного секретаріату (Угода про цивільний статус; Оттава» 20 вересня 1951);
• Угода про статус Місій і представників третіх держав у НАТО (Брюссель, 14 вересня 1994).
Від нових членів очікується приєднання до наступних технічних угод;
• Угода між державами-учасницями Північноатлантичного договору про безпеку інформації (Брюссель, 10 березня 1997);
• Угода про спільний захист секретної інформації щодо винаходів оборонного характеру, на які було оформлено патенти (Париж, 21 вересня 1960);
• Угода НАТО про обмін технічною інформацією для оборонних цілей (Брюссель, 19 жовтня 1970).
Для можливого доступу до інформації про ядерні технології новим членам потрібно приєднатися до угод:
• Угода про співпрацю щодо обміну Інформацією про ядерні технологи (С-М(64)39 – Basis Agreement);
• Угода про адміністративні приготування щодо застосування угоди (C-M (68)41, 5thRevise).
Внутрішнє законодавство країн-претендентів має бути якомога більш сумісним з усіма іншими механізмами та з практикою їх застосування, якими керується співробітництво в НАТО.
3) Ратифікаційний етап
Розпочинається підписанням Протоколу про приєднання до Північноатлантичного договору та закінчується ратифікацією Протоколу у країнах-членах Альянсу та країні -кандидаті.
4) Імплементаційний етап
Розпочинається із процесу передання країною-кандидатом документів про вступ до Північноатлантичного договору на збереження до США. Країни-кандидати стають офіційними членами Альянсу.
Що може очікувати Україну у разі вступу до НАТО
У разі вступу України до Північноатлантичного альянсу можна очікувати наступні позитивні наслідки:
• Одержання для України міцних гарантій її національної безпеки, незалежності, суверенітету і територіальної цілісності.
• Відхід із сфери геополітичного домінування Росії і досягнення з нею рівноправних міждержавних відносин.
• Створення вагомих передумов інтеграції в Європу,у західні політичні та економічні структури.
• Зміцнення міжнародної безпеки і стабільності регіоні Центрально-Східної Європи.
• Зміцнення внутрішніх основ національної безпеки України. Використання досвіду і підтримки країн-членів НАТО в підвищенні ефективності оборонного сектору України.
•Створення вагомих передумов для ліквідації російської військової присутності на території України.
• Покрашення міжнародного іміджу України
• Посилення консолідації української нації.
• Зміцнення інститутів громадянського суспільства.
• Посилення прозорості влади.
•Реальне забезпечення прав і свобод громадян, верховенства права.
• Зменшення впливу російського бізнесу на вітчизняну економіку і внутрішню політику в Україні.
• Стимулювання економічних реформ.
Водночас необхідно враховувати й можливі негативні наслідки вступу України до НАТО:
•Збільшення соціальної напруги серед військовослужбовців, зумовленої значним скороченням чисельності збройних сил.
• Скорочення (часткова втрата) підприємствами українського ОПК російських оборонних замовлень.
• Деяке обмеження самостійності в прийнятті ключових рішень в галузі зовнішньої та оборонної політики.
• Посилення розбіжностей геополітичних інтересів України і Росії та збільшення вірогідності на цьому тлі конфліктогенних проблем в російсько-українських відносинах.[8]
Україна - НАТО: «за» та «проти». Аналіз основних наслідків вступу України до НАТО
Територіальна цілісність і безпека України в разі вступу до НАТО суттєво зміцняться. Захист своїм членам надає уся воєнна, політична й економічна потуга країн-членів НАТО, загальне населення яких становить 850 мільйонів, і які забезпечують понад 60% світових оборонних витрат.
Завдяки відносинам з НАТО Україна вже отримала важливу психологічну підтримку з боку найпотужнішого воєнного альянсу. Хоча реальних зобов'язань, крім обіцянки консультуватися з Україною в разі агресії проти неї, НАТО досі не має,така співпраця має суттєве практичне значення. Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО та інші багатосторонні документи підписали демократичні держави, які намагаються уникати порушення своїх договірних зобов'язань. У разі виникнення загрози, Україна вже протягом десяти років має можливість скликати Комісію Україна — НАТО на рівні Послів, міністрів закордонних справ, міністрів оборони і поставити питання про надання допомоги з боку Альянсу, В цьому випадку, враховуючи, що НАТО наголошує на важливості України для безпеки Альянсу, вона може розраховувати щонайменше на політичну підтримку законних інтересів своєї безпеки.
Україна утрималася від застосування цього механізму під час конфліктної ситуації з Росією навколо острова Коса Тузла в жовтні 2003 р., оскільки розраховувала, що врегулюванні ситуації на двосторонній основі втримає від радикального погіршення відносин з Росією. У той же час низка членів НАТО, зокрема США, Франція, Канада і Туреччина, не чекаючи рішення України про звернення до НАТО, оголосили в жовтні 2003 р.про свою підтримку територіальної цілісності України.
За Вашингтонським договором будь-який напад на членів НАТО у Європі чи Північній Америці розглядається як «напад на всіх», і кожна з держав-членів зобов'язалася надавати допомогу союзникам. Цей договір поширюється на території всіх держав, що його підписали, а також на острови та на кораблі і літальні апарати усіх учасників Договору в Атлантичному океані на північ від тропіка Рака, а також у випадку нападу на війська будь-якого союзника НАТО в Європі.
Альянс має у своєму розпорядженні як національні збройні сили своїх членів так і інтегровані військові формування під прямим управління НАТО. Загальна кількість усіх сил країн-членів НАТО сягає близько 3,9 млн. військових (незважаючи на розширення НАТО в 2004 р. кількість військ у європейських членів НАТО залишилася приблизно незмінною, у зв'язку із скороченням збройних сил старих членів Альянсу). Станом на 2005 р. у США було 1,38 млн. військових, у європейських союзників та Канади — 2, 57 млн. військових.
Згідно з Північноатлантичним (Вашингтонський) Договором, країни-члени беруть зобов'язання підтримувати та розвивати свою обороноздатність, індивідуально та спільно здійснювати колективне воєнне планування. Безпека НАТО будується на наступних «китах»: діалог і співпраця ніж собою та з не-членами НАТО, підтримка колективної безпеки, запобігання конфліктам, контроль кризових ситуацій, згортання війни на початковій стадії її виникнення, збереження територіальної цілісності всіх членів НАТО, солідарність, рівна безпека тощо. Таким чином, територіальна цілісність України в разі вступу до НАТО перебуватиме під потужним захистом.
При цьому слід відзначити, що під прямим контролем НАТО перебуває порівняно небагато військ, в основному це штаби (їх на сьогодні в Європі 8), а також радари. Водночас, під пряним контролем НАТО перебуває угруповання літаків «Авакс» (AWACS – AirborneWarningandControlSystem — система повітряного контролю і попередження — 17 літаків станом на 2006 рік), які забезпечують радарне стеження на всіх висотах. Основна база цих літаків знаходиться в Німеччині.
Розширення НАТО створює в регіоні сприятливий клімат геополітичного плюралізму, у якому інтереси України як суб'єкти міжнародної політики можуть бути задоволені більшою мірою, аніж у випадку домінування Росії чи іншої держави і, Україна, яка є більшою за своїх сусідів на Заході, має важливе геополітик - не розташування та достатні ресурси для реалізації свого впливу в межах військово-політичного союзу, і може розраховувати на поважне становище в НАТО.
Свого часу Росія визнала непорушність українських кордонів саме завдяки НАТО. Це відбулося під час підписання міждержавного Договору в 1997 р, укладеного за півтора місяці до Мадридського самміту НАТО, від результатів якого Москва боялася запрошення України до НАТО. Це ж стосується і Румунії. Договір з Україною було ратифіковано Румунією за день до відкриття Мадридського самміту НАТО, на якому Румунія сподівалася отримати запрошення до Альянсу. Це сталося через те, що НАТО вимагає від претендентів на членство відмови від територіальних претензій до сусідів, і Румунія заради вступу до НАТО мусила з цим змиритися.