Перш за все, підприємству слід покращити організаційно-управлінські умови, які змогли б ефективно вплинути на колектив. Зокрема:
- оптимізувати управлінську структуру;
- кожний керівник повинен відповідати лише за свою строго визначену ділянку роботи, і не втручатися у виробничий процес інших підрозділів;
- припинити практику делегування керівником своїх управлінських функцій неформальному лідеру трудового колективу;
- покращити ефективність від реально застосовуваних та впровадження нових методів психологічного впливу на працівників;
- внесення корективи до мотиваційної поведінки працівників, а саме впровадити індивідуальний підхід до матеріального та морального спонукання до високопродуктивної праці (грошова винагорода, підвищення професійного розряду, оплата за навчання і т.д);
- створити кімнати для психологічного розвантаження;
- розширити "вертикальний набір" обов'язків середнього та нижчого рівня управління, тобто забезпечити більшу автономність і відповідальність працівника при виконанні дорученої справи. Включити в його обов'язки деякі функції планування і контролю за якістю виробленої продукції;
- розширити "горизонтальний" набір обов'язків, тобто внести більшу різноманітність в роботу в рамках однієї функції;
- можливо здійснити тимчасову виробничу ротацію працівників складів [11, 44].
Пропонується використовувати керівництвом певні принципи в управлінні трудовим колективом:
- сильне переконання - це власне кажучи неписані правила, що
цементують підприємство;
- поділювані працівниками етичні цінності;
- політика повної зайнятості, яка у світі вважається найважливішим інструментом формування довіри між наймачем і найманими;
- підвищення ступеня роботи - забезпечення всіх задовольняючою їхньою роботою відповідно до мінливих потреб особистості;
- особисте стимулювання засноване на справедливому і найбільш доцільному використанні стимулів, оцінці праці кожного, яке виступає найважливішим компонентом (елементом) культури;
- розвиток неспеціалізованої кар'єри - свідоме передбачення і планування зміни роботи (спеціалізації) у рамках свого підприємства, що сприяє вдосконалюванню працівників, дозволяє робити їм кар'єру в рамках широкої спеціалізації і розвивати контакти з усією організацією, прискорюючи тим самим формування горизонтальних зв'язків;
- особиста участь (на основі консенсусу) у прийнятті рішень, яка означає, що процес вироблення і прийняття рішень відкритий для всіх працівників, що мають відношення до їхнього виконання;
- неявний контроль (дія системи цінностей) замість явного контролю, заснованого на цифрових показниках, здійснюється контроль повсякденних операцій в основному за допомогою "насадження переконань", які є головною мотивацією діяльності індивідів;
- розвиток високої культури, який базується на стійких і сильних переконаннях, прийнятих у підприємстві, а також на довірі, що опирається на принцип повної зайнятості;
- "Холістпічний" підхід до оцінки працівників (спосіб мислення й причетність керівництва до способу життя персоналу), який припускає на першому місці серед пріоритетів компанії працівника;
- сильна віра в індивідуалізм, яка заснована на загальноприйнятій політиці максимального делегування працівникам повноважень і відповідальності. Однак це можливо лише за умови, що кожен співробітник -фахівець високого класу. Адміністрація не стільки контролює свого працівника, скільки підтримує;
- ефективна робота з кадрами, що гарантують індивідуалізм - це сукупність кадрових процедур, що забезпечують відповідне положення індивіда на підприємстві;
- єдиний статус всіх працівників - це чіткі політика і дії (процедура спілкування) керівництва, які підкреслюють, що відносини між співробітниками будуються на основі рівноправності. Без цього не може успішно культивуватися індивідуалізм;
- запрошення на роботу фахівців найвищого класу. Питаннязводиться до підбора талантів для даного виду діяльності;
- тривале навчання працівників, особливо вищих керуючих. Фахівців обов'язковому порядку повинні регулярно займатися на курсах підвищеннякваліфікації, що становить суть способу життя підприємства. На цезатрачається в середньому 5 % робочого часу в рік і приблизно 5 % засобів,пов'язаних зі змістом робочої сили;
- делегування максимально можливої відповідальності на нижчірівні управління, що передбачає призначення на самі нижчі посадивисококласних фахівців. Співробітники дуже пишаються своєю роботою заможливість виявити ініціативу, усталити своє лідерство, взяти на себе вантажпроблем підприємства;
- заохочення розбіжностей у поглядах - це свідоме створення можливостей для вираження кожним своєї думки, незалежно від того, рішення прийняте або перебуває на підготовчій стадії.
- інституціалізація змін - політика регулярного відновлення шляхом зміни всього підприємства від верху до низу з метою пристосування його до реальних потреб бізнесу і ринкової ситуації.
Висновки і пропозиції
Розглянувши та вивчивши тему “Управління трудовим колективом Відділу охорони здоров’я” простежуються наступні ідеї та практичні поради щодо управління трудовим колективом:
1. Конфлікт має на увазі незгоду сторін, при якій одна сторона намагається добитися ухвалення своїх поглядів і перешкодити іншій стороні зробити те ж саме. Конфлікт може мати місце між індивідуумами, між індивідуумами і групами і між групами.
2. Часто конфлікт не є шкідливим для колективу, а іноді представляється єдиним шляхом подальшого просування. Під час конфлікту висловлюються нові ідеї, і визначається характер і потенційні можливості індивідуумів і груп.
3. Структурні методи дозволу конфліктів включають уточнення виробничих очікувань, механізми координування і інтеграції, поставку більш високих по рівню завдань і систему винагород.
4. В будь-кому, навіть найпрогресивнішій і добре керованій організації існують ситуації і характеристики роботи, які негативно впливають на людей і викликають у них відчуття стресу. Надмірний стрес може виявитися руйнівним для індивіда і, отже, для організації.
5. Стрес може бути викликаний чинниками, пов'язаними з роботою і діяльністю організації або подіями особистого життя.
6. Іскра пошани і тим більше симпатії, заронена керівником в душу підлеглого здатна зарядити його на творчу самовіддану роботу, не вважаючись з часом.
7. Під соціально-психологічними методами управління розуміють конкретні прийоми і способи дії на процес формування і розвитку самого колективу і окремих працівників і мають на увазі упровадження різних соціологічних і психологічних процедур в практику управління.
8. Довірливість і недовірливість - ця найважливіша якість особи, від якої залежить соціально-психологічний клімат в колективі.
9. Делегування повноважень стимулює розкриття здібностей, ініціативи, самостійності і компетенції підлеглих.
Найбільш типові обмеження, що заважають ефективній праці колективу:
1. Непридатність керівника. Керівництво – це найважливіший фактор, що визначає якість праці колективу. Організаційні здібності є не в кожної людини. Встановлено, що така обдарованість зустрічається в декілька десятків разів рідше, ніж музикальні чи математичні здібності.
2. Некваліфіковані співробітники. Ефективний колектив повинен являти собою збалансований ансамбль, де кожен виконує свою роль і вирішує загальні завдання. Тому потрібен такий склад співробітників, які можуть злагоджено працювати разом.
3. Ненормальний мікроклімат. В колектив входять люди з різними цінностями і пристрастями. І поєднують їх не лише одні цілі, але й загальні емоції. Відданість колективу – одна із ознак нормального клімату в колективі. Висока ступінь взаємної підтримки – також природній стан колективу, який ефективно працює. Недовір’я і підозріливість людей роз’єднують колектив.
4. Нечіткість цілей. Якщо немає ясного бачення загальної мети, то окремі члени колективу не можуть вносити свій вклад в загальну справу. Ця ціль конкретно формується в колективі у вигляді принципів і правил, а потім доводиться до свідомості працівників.
5. Незадовільні результати праці. Іноді буває, що хороший мікроклімат, висока компетентність співробітників не дають результатів. В цьому випадку, очевидно не вистарчає бажання удосконалюватися, відсутні певні стимули.
6. Неефективність прийняття рішень.
7. Закритість і конфронтація. Коли в колективі відсутня свобода суджень, в ньому виникає нездоровий клімат. Члени колективу повинні мати можливість висловити свою думку, обговорювати її без страху показатись смішним чи боятися відплати. В колективах, що працюють ефективно, не уникають неприємних питань, а обговорюють їх, не боячись конфліктів.
8. “Нерозвинуті співробітники”. При інших рівних умовах найбільші можливості має колектив з високим рівнем індивідуальних здібностей членів. “Розвинуті співробітники” – енергійні, здатні керувати своїми емоціями, готові відкрито висловити свою думку, можуть змінити свою точку зору лише під впливом аргументів.
9. Низькі творчі здібності колективу. Ефективний колектив має здібність генерувати творчі ідеї і здійснювати їх. Колективна творчість має свої стадії: визначення завдання, породження ідеї, відбір і розвиток цінних ідей, перевірка ідей, впровадження їх.
10. Неконструктивні відносини з іншими колективами. Якість взаємовідносин з іншими колективами буває незадовільною. Керівник зобов’язаний налагодити зв’язки і можливості для постійного спільного рішення, добиватися особистого взаєморозуміння і створення клімату довіри.
11. Знання соціально-психологічних характеристик, що діють в колективі допоможе орієнтуватися в обставинах члену колективу.