Основною складовою контролю якості проекту є технічна інспекція. Здійснюють її на всіх підприємствах, що приймають участь в управління проектами. Для цього на підприємствах складають план технічної інспекції, який визначає в деталях види й засоби всіх перевірок і випробувань. У плані технічної інспекції виокремлюють критичні процеси (замовлення основного технологічного устаткування), зазначають умови обслуговування й використання нестандартних матеріалів, необхідний рівень контролю силами постачальників та інші аспекти. Розроблюючи план інспекцій, визначають обсяги перевірок, інструментальне оснащення, періодичність та детальність.
Відповідальними за проведення технічного контролю та реалізації плану є: інспекція, відділ технічного контролю (ВТК), лабораторія, а також безпосередньо лінійний персонал.
До основних видів діяльності інспекції належать:
- технічна взаємодія та аналіз технічних характеристик;
- оцінка постачальника (його досвіду) і повноти умов контракту;
- визначення типу контролю й особливих інструкцій для інспекторів;
- ліквідація забракованих виробів або устаткування;
- складання звітів.
Зазвичай технічна інспекція підприємства передбачає такі заходи:
- перевірка ефективності методів контролю якості, які застосовує постачальник;
- оцінка стандартів якості постачальника;
- випробування;
- визначення робочих характеристик;
- аналіз документованих даних про раніше здійснені випробування;
- огляд поверхонь і перевірку розмірів.
Для контролю якості проекту потрібно мати план управління якістю, операційні визначення, контрольні переліки та результати реалізації проекту.
За досягнення необхідної якості відповідає постачальник, але інспектор має сприяти виявленню умов, що негативно впливають на якість продукції, створюють скрутні становища чи затримують виробничий процес.
Результатом контролю якості є прийняття рішень щодо прийняття робіт, продукції проекту, введення змін у процеси, якщо управління якістю не відповідає встановленим вимогам, нормам і стандартам та прийняття заходів щодо поліпшення якості проекту в цілому.
Загальновизнаними світовими лідерами в області управління якістю є підприємства США, Японії і ряду країн Західної Європи. Відмінною рисою японських програм підвищення якості і системного управління ним є направленість на попередження дефектів, а не контроль. Для Японії характерно переважання контролю якості технологічних процесів над контролем якості продукції. Велика роль відповідальності безпосереднього виконавця за якість. Кожний на своєму робочому місці керується принципом: виконавець наступної операції — твій споживач. На підприємствах Японії діють “гуртки якості”, ціллю і змістом роботи яких є груповий аналіз справ на конкретній дільниці виробництва і питання зростання продуктивності праці. На сьогодні в Японії діє більше мільйона “гуртків якості”, в них приймає участь близько 10 млн. чол.
Розглядаючи досвід США, слід відмітити, що система управління якістю продукції не розглядається як панацея, але на тих підприємствах, де вона детально розроблена і стабільно функціонує, результати відчутні: продаж продукції збільшується, репутація фірми і прибутки зростають, витрати виробництва зменшуються. Наприклад, у фірмі “Polaroid” за рахунок постійної діяльності, направленої на підвищення якості продукції витрати із-за низької якості зменшсь на 44%; продуктивність праці зросла на 8%; обсяг реалізації продукції збільшився на 27%; валовий прибуток зріс на 127%. В корпорації “GeneralElectric” за 4 роки за рахунок підвищення якості продукції витрати зменшсь на 50%, що принесло прибуток в 37 млн. дол.
При всьому різноманітті методів, механізмів та технологій, при всій визначеності загальних принципів та цілей, головним принципом успіху їх втілення, успішного функціонування та безперервного розвитку й вдосконалення є принцип "одноосібності", який передбачає:
· Зацікавленість в результатах вищого керівництва — в ідеалі, "перша людина" на підприємстві виступає безпосереднім ініціатором та куратором розробки, реалізації, функціонування та розвитку системи управління процесами покращення якості.
· Наявність особи з належними повноваженнями, яка повністю відповідає за розробку, втілення, функціонування та розвиток системи управління процесами покращення якості (умовно — "системщик з якості").
Виконання цих двох умов є запорукою успішності функціонування навіть обмеженої та простої системи, без цього навіть найдосконаліше спроектована система не стане насправді "системою" і втішатиме хіба що своїх розробників.
Основними операторами ринку мобільного зв’язку України є:
- Київстар;
- МТС;
- Білайн;
- Лайф;
- Голден Телеком;
- ДСС тощо.
Основними конкурентами для компанії «Київстар» є всього три з названих компаній і, в принципі, вони є головними ігреками даного ринку.
До 1 вересня 2007 р. в Україні діяло ЗАТ «Український мобільний зв'язок» (UMC). З 1992 року компанія надавала послуги зв'язку, використовуючи стандарт NMT - 450i. В квітні 1997 року саме компанії ЗАТ UMC була надана ліцензія на надання послуг в стандарті GSM - 900, хоча в конкурсі за право отримання цієї ліцензії брало участь декілька компаній.
З січня 2001 року компанія надала своїм абонентам можливість використовування стандарту GSM - 1800.
Окрім самих послуг зв'язку компанія також займається продажами устаткування для роботи з мобільним зв'язком. Також забезпечує міжнародний роумінг і цілий ряд послуг. Окрім цього однією з пріоритетних задач компанії є якісне після продажне обслуговування своїх клієнтів.
У вересні 2007 р. було проведено ребрендинг UMC і тепер на території України ВАТ «Мобільні телесистеми» діє під назвою МТС.
Специфіка клієнтів «Київстар GSM» і МТС дещо розрізняється.
Компанія «Київстар» орієнтується на молодіжну аудиторію і користується популярністю у молодих людей в той час, як МТС робить упор на роботу з корпоративними абонентами, що є однією з головних позицій стратегії компанії. Відносно покриття особливих відмінностей також не існує. Якщо говорити про цінову політику, то тарифи «Київстар» є нижчими, проте МТС пропонує своїм абонентам велику кількість тарифних моделей (цінових варіантів, по яких відбуватимуться взаєморозрахунки з компанією).
Наступний конкурент - компанія «Golden Telecom» був заснований в 1996 році, як спільне українсько-американське підприємство.
Основним іноземними партнерами виступили: міжнародна телекомунікаційна компанія Global TeleSystems Group Ins.(GTS) банк Barings (49% статутної фундації) і українське ЗАТ «Банкомсвязь» (51% статутної фундації). В даний момент компанія зайняла свою нішу на ринку мобільного зв'язку.
У зв'язку з тим, що незначне покриття (Київ і Одеса) не дає компанії можливість конкурувати з такими крупними компаніями як УМЗ та Київстар,
«Golden Telecom» робить упор на наданні послуг корпоративним клієнтам (з дещо іншою специфікою, ніж компанія УМЗ) і наданні абонентам послуг передачі даних і Інтернету . У компанії вже сформувалася певна абонентна база і основною задачею є саме її обслуговування. Приріст абонентів і динаміка існує, але не такою мірою, як у лідерів ринку – Київ стар і МТС.
Ще один конкурент - компанія «DCC». Вона була заснована в 1995 році в місті Донецьку. Вітчизняна частка статутного капіталу - 51%. Саме ця компанія стала «першовідкривачем» цифрового стільникового зв'язку на Україні. Стратегічним постачальником устаткування для DCC є фірма Ericsson. Головна відмінність DCC від інших українських постачальників мобільного зв'язку - робота сіті на базі американського стандарту D-Ampsякий не дуже поширений в Європі - і як наслідок практично повна відсутність роумінгу. Компанія DCC відрізняєтьсянезначною зоною покриття (проте, більшої ніж у компанії «Golden Telecom») і оригінальною ціновою політикою.
Останній конкурент - київська компанія «Wellcom». Вона була заснована в 1995 році. Комерційний запуск був здійснений в 1998 році. Українській стороні належить 51% статутної фундації. 49% належить корейській компанії «Daewoo». Компанія практично не розвивається і, на думку багатьох ринкових аналітиків, не здатна вести конкурентну боротьбу ні з одним з українських операторів мобільного зв'язку.
Розділ 2. Аналіз системи якості послуг мобільного зв’язку в компанії «Київстар»
Мобільний зв’язок — це новий рівень комфорту і свободи спілкування, це можливість організовувати своє життя, піклуватися про близьких і про те, що є для нас важливим. Темпи сучасного життя і ті вимоги, які воно ставить перед нами, роблять мобільний зв’язок нашим надійним і необхідним партнером, який супроводжує нас протягом усього дня.
Компанія «Київстар Дж.Ес.Ем.» — національний оператор мобільного зв’язку. Задача компанії полягає в тому, щоб надавати можливість якісного, надійного і доступного мобільного зв’язку якомога більшій кількості людей в України.
Компанія «Київстар» — лідер мобільного зв’язку України.
Історія розвитку найбільшого оператора мобільного зв'язку компанії «Київстар» нерозривно пов'язана з її назвою. Адже під час здійснення першого дзвінка в 1997 р. мережа покривала тільки столицю України. Але обмежуватися Києвом компанія не стала. За три роки з моменту заснування до початку реальної роботи на ринку компанія багато чому навчилася.
ЗАТ «Київстар Дж. Ес. Ем.»було створено в1994 року. П’ятдесят один відсоток акцій належить українським компаніям «Шторм» -- 31% і «Омега»--20%. Найбільшими зарубіжними інвесторами є норвезька компанія «Telenor» (35%) і американська інвестиційна фундація «Sputnik» (14%). Комерційний запуск мережі мобільного зв'язку «Київстар GSM» був здійснений 9-го грудня 1997 року, використовується мережа GSM-900и GSM-1800.