МЕТОД 4. Оцінка за методом ЛІФО(last-in, first-out method - LIFO).
Цей метод оцінки вибуття запасів за цінами останніх закупівель грунтується на припущенні, що собівартість запасів, що надійшли останніми, використовується для визначення собівартості товарів, проданих першими. На сьогоднішній день цей метод в Україні не використовується.
МЕТОД 5. Оцінка за нормативним методом обліку вибуття запасів.
Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми затрат і ціни повинні регулярно у нормативній базі перевірятися і переглядатися. Оцінка продукції за нормативними затратами коригується до фактичної виробничої собівартості [2].
Нормативний метод обліку вибуття запасів є частиною давно відомого в нашій країні нормативного методу обліку витрат (облік за планово-розрахунковими цінами) і базується на нормативному методі калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).
Основні принципи нормативного методу обліку витрат (у тому числі вибуття запасів) і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) зводяться до такого. В основу калькуляції фактичної собівартості окремого виду продукції покладено заздалегідь складену калькуляцію нормативної собівартості цього виду продукції за затвердженими самим підприємством поточними нормами витрат сировини і матеріалів, праці тощо [24]. При дотриманні цих норм (і при їх своєчасному перегляді) фактична собівартість відповідає нормативній. У разі виявлення відхилень від норм фактичну собівартість продукції визначають так: до нормативної собівартості додають (у разі перевитрати) або від неї віднімають (у разі економії) виявлені відхилення від поточних норм, а також додають (віднімають) витрати, зумовлені зміною цих норм протягом звітного періоду за кожною статтею витрат. При цьому прямі витрати за встановленими нормами враховують окремо від витрат, що становлять відхилення від норм. Це дає змогу ретельно контролювати витрати під час виробництва продукції [2].
Виявлені у звітному періоді наднормативні витрати зараховуються до складу собівартості реалізованої продукції. [3]
Нормативна калькуляція - це визначення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за статтями витрат у грошовому вимірі на основі діючих (поточних) норм витрат матеріалів, заробітної плати тощо.
Діючими нормами прийнято називати норми і нормативи, зумовлені технологічним процесом, відповідно до якого передають матеріали у виробництво, оплачують виконані роботи. Нормативні калькуляції можуть складатися послідовно на деталі, вузли і продукцію загалом. Нормативні калькуляції використовують для оцінки залишків незавершеного виробництва і визначення фактичної собівартості продукції при застосуванні нормативного методу обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг). Нормативний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції є основним методом, що використовується на підприємствах промисловості зі складною технологією, а також у сезонних галузях матеріального виробництва. Він, нарівні з іншими методами оцінки вибуття запасів, потрібен для оцінки не лише при вибутті запасів з підприємства, а й при переведенні їх з однієї балансової статті до іншої, що теж кваліфікується як вибуття [24].
МЕТОД 6. Метод оцінки вибуття запасів за цінами продажу.
Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього проценту торговельної націнки товарів. Цей метод можуть застосовувати (якщо інші методи оцінки вибуття запасів не виправдані) підприємства, що мають значну і змінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. Сума торговельної націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотку торговельної націнки. Середній відсоток торговельної націнки визначається діленням суми залишку торговельних націнок на початок звітного місяця і торговельних націнок у продажній вартості одержаних у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів [2].
Може здатися, що цей метод - єдиний, що застосовується лише до вибуття запасів з підприємства. Це не так. Адже торгова націнка додається до первісної вартості закуплених для подальшого продажу вроздріб товарів вже на стадії оприбуткування цих товарів на рахунок 282. Надалі облік руху товарів на всіх дореалізаційних стадіях може відбуватися за цінами продажу. Разом з тим це не суперечить вимогам П(С)БО 9 і МСФЗ 2 щодо оцінки запасів на дату балансу за найменшою з двох вартостей: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації. Адже на балансі сальдо товарів у роздрібній торгівлі показується згорнуто: Сальдо Д-т 282 - Сальдо К-т 285, тобто з врахуванням контрактиву "Торгова націнка" як показника, що коригує продажну вартість до рівня первісної.
Оскільки вибір оптимального для того або іншого підприємства методу оцінки вибуття запасів залежить від великої кількості зовнішніх чинників, які по-різному впливають на діяльність кожного окремо взятого підприємства і на її результати, ми не будемо радити, якому з методів віддати перевагу [24].
Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів [2].
1.4 Управлінський облік вибуття запасів
В залежності від структури підприємства, матеріали відпускаються з центральних (головних) складів, на склади підрозділів або безпосередньо на самі підрозділи (за відсутності у них складів) та з цехових кладів (комор) у виробництво (відділів, бригад безпосередньо на робочі місця) у відповідності з встановленими нормами та обсягами виробничої програми [9, 102].
Для оформлення відпуску матеріалів, що систематично витрачаються при виготовлені продукції, а також для поточного контролю за додержанням встановлених лімітів відпуску матеріалів на виробничі потреби, та є підтверджуючим документом для списання матеріальних цінностей зі складу використовується "Лімітно-забірна картка" (форма № М-8 та М-9 (Дод.Б), М-28 та М-28а) [19, 47].
Вони дають змогу отримувати матеріали в межах загального ліміту частковими партіями, в міру потреби, що також є запорукою раціонального витрачання запасів, уникнення нестач і крадіжок, особливо за відсутності спеціальних кладовок для їхнього зберігання безпосередньо в центрах відповідальності – виробничих підрозділах підприємства [12, 220].
Лімітно-забірні картки виписуються плановим відділом на одне або декілька найменувань матеріалів (номенклатурних номерів) у двох примірниках. Один примірник до початку місяця передається цеху (дільниці) – споживачу матеріалів, другий – складу або кладовій складу (дільниці). Відпуск матеріалів у виробництво здійснюється складом при пред’явленні представником цеху свого примірника лімітно-забірної картки. Комірник відмічає в обох примірниках дату та кількість відпущеного матеріалу, після чого визначає залишок ліміту за кожним номенклатурним номером матеріалів. У лімітно-забірній картці цеху (дільниці) розписується комірник, а в лімітно-забірній картці складу- представник цеху (дільниці) [19, 48].
Якщо матеріали, отримані за карточкою, протягом місяця не використано, вони повертаються на склад, а в цих же карточках проводять відповідні записи
щодо кількості поверненого матеріалу [12,221].
По лімітно-забірній картці ведеться також облік матеріалів, що не були використані у виробництві (повернення). При цьому інших додаткових документів не складають [19, 49].
Хоч відпуск сировини й матеріалів на виробництво потрібно контролювати як на стадії складання первинних документів, так і в процесі самої передачі запасів у центри відповідальності, однак це не означає послаблення такого контролю надалі. Насправді, хоч матеріали й списані у фінансовому обліку як витрачені, вони є в наявності та будуть використані лише тоді, коли з них вироблять певну продукцію. Тому важливим аспектом управлінського обліку є забезпечення таких умов, за котрих унеможливлювалось би нераціональне використання запасів.
Заслуговує на увагу й експериментальний метод контролю відповідності норм витрачання запасів, коли здійснюється їх безпосередня експертна оцінка за участю технологів, конструкторів, менеджерів центрів відповідальності на робочих місцях, де виконуються такі роботи.
У той же час нерідко трапляється, що ліміту матеріалу, вказаного в карточці, для виробництва продукції з тих чи інших причин не вистачає або його треба замінити на інший [12, 223].
За умови використання на підприємстві системи калькулювання собівартості "Стандарт-кост", яка передбачає застосування нормативів матеріальних витрат на виробництво для обліку відпуску матеріалів понад встановленого ліміту або при зміні і списанні матеріалів зі складу використовується "Акт-вимога на заміну (додатковий відпуск) матеріалів" (форма № М-10) [19, 49]. Оформляється він аналогічно, як і лімітно-забірна карточка, але після детального вивчення даних попередньої лімітно-забірної карточки та аналізу доцільності заміни чи додаткової видачі матеріалів. Відмінністю є те, що додатковий дозвіл на понадлімітну видачу матеріалів чи їхню заміну має дати керівник підприємства чи інші уповноважені особи (головний інженер, заступники), хоч це і попередньо узгоджується із спеціалістами-технологами (спеціалістами планово-виробничого відділу), як і за лімітно-забірним карточками, де таких додаткових дозволів не передбачено.