• дисциплінованість — повсякденне дотримання правил для учнів, швидке й точне виконання розпоряджень старших, боротьба за високу дисципліну в колективі, знання і дотримання основних законів своєї держави;
• відповідальність — сумлінне виконання своїх обов'язків, своєчасне і точне виконання взятих обов'язків, звичка доводити розпочату справу до кінця, готовність відповідати за свої вчинки та вчинки товаришів;
• принциповість — стійкість поглядів та переконань, звичка відкрито висловлювати та відстоювати свою думку, самокритичність, здатність об'єктивно оцінювати вчинки своїх товаришів;
• цілеспрямованість — наявність конкретних життєвих цілей, відданість своєму життєвому ідеалу;
• активність — участь у суспільному житті класу та школи, ініціативність, організаторські уміння, оптимізм; боротьба з недоліками;
• допитливість — начитаність, широкий кругозір, систематичне розширення своїх знань у різних галузях науки та техніки;
• естетичний розвиток — охайний зовнішній вигляд, культура мови, поведінки, вміння співати, танцювати, систематичне відвідування театрів, виставок, концертів, знання і розуміння видатних творів літератури та мистецтва, намагання у творчості дотримуватися принципів краси;
• прагнення фізичного вдосконалення — правильна постава, звичка кожного дня робити зарядку, регулярні заняття у спортивній секції.
Отже, основні критерії-показники вихованості школяра:
1. поведінка в сім’ї;
2. поведінка у школі;
3. ставлення до старших;
4. ставлення до ровесників;
5. поведінка на вулиці і в громадських містах;
6. ставлення до самого себе.
Отже, навчально-виховний процес формує у школяра соціальні якості особистості і це допомагає йому взаємодіяти з навколишнім середовищем, а саме з сім’єю, вчителями, друзями, класним колективом і все це визначають латентні якості особистості і методи їх діагностування (Додаток 1 ).
РОЗДІЛ II. Соціально-педагогічні умови соціалізації особистості школяра
2.1 Вплив колективу на процес соціалізації школяра
У колективній діяльності важливий не тільки обмін інформацією, а й планування спільних дій, вироблення, прийняття й реалізація рішень. їх ефективність залежить від того, наскільки гармонійним є взаємозв'язок між членами групи. На практиці він постає як система дій, за якої емоційний імпульс, вчинок однієї особи чи групи осіб зумовлює відповідну реакцію інших осіб.
Ступінь зв'язку між членами колективу визначається особливостями взаємодії. Нетривкий взаємозв'язок дає більше можливостей для самостійних дій. Зміцнення його підвищує значення керівних та координаційних функцій.
Функціонально структуру колективу диференціюють на первинну (визначену умовами діяльності) та вторинну (розподіл рольових функцій у процесі безпосереднього вирішення завдань залежно від комунікативних здібностей учасників). Умовою розподілу функцій у колективі є потреба в налагодженні контакту з іншими колективами. Функцію зв'язку з оточенням виконує лідер (керівник) колективу.
Фактором, що регулює ефективну спільну діяльність учасників усього колективу, є мотивація. За умов індивідуальної діяльності вона пов'язана з рівнем претензій та можливостей людини. За спільної діяльності претензії однієї особи можуть не збігатися з прагненнями інших. Мотивація учасників колективу залежить від умов діяльності, які можуть її послаблювати чи посилювати. Сила її залежить від ефективності взаємовпливу у колективі, спрямованість — від орієнтації на власний успіх (на себе), на групу (на інших), на діяльність (на вирішення завдання). З розвитком взаємозв'язку посилюється мотивація членів колективу щодо ефективності спільної діяльності, інакше може виникнути конфлікт, який призведе до відмови від виконання завдання.
Додатковими факторами, які впливають на ефективність спільної діяльності, є індивідуально-психологічні особливості членів колективу та рівень однорідності (різнорідності) колективу. Перший фактор, виявляючись у співвідношенні темпераментів, інтелекту, характерів, інтересів тощо, бере участь у регуляції ефективності спільної діяльності та міжособистісних стосунків. Другий фактор, постаючи як співвідношення поглядів, оцінок, ставлення до себе, партнерів, діяльності, реально впливає на міжособистісні стосунки та спільну діяльність. Він регулюється такими механізмами соціальної поведінки, як імітація, навіювання, конформність.
Подібність і розбіжності соціальних установок породжують симпатії чи антипатії між членами колективу, визначають рівень їх сумісності.
Сумісність — ефект від взаємодії людей, що означає максимальне суб'єктивне задоволення партнерів один одним за певних зусиль і значної взаємної ідентифікації. Це оптимальне поєднання людських рис, що сприяє досягненню успіху в спільній діяльності. Розрізняють види психологічної сумісності:
• фізична: виявляється в гармонійному поєднанні фізичних якостей людей, без чого неможлива їх продуктивна спільна діяльність;
• психофізіологічна: в її основі — особливості роботи аналізаторної системи, темпераменту тощо (проблеми у спілкуванні виникають у людей з яскраво вираженими рисами холеричного або флегматичного темпераменту);
• соціально-ідеологічна: сукупність ідейно-політичних, наукових, моральних, естетичних, філософських знань, умінь, навичок, особистісне, ціннісне ставлення до себе й інших.
Соціально-психологічний клімат — стан міжособистісних стосунків, що виявляється в сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній діяльності колективу.
Ознака сприятливого клімату в колективі:
• довіра й висока вимогливість один до одного;
• доброзичлива й ділова критика;
• вільне висловлення думок;
• задоволеність належності до певної групи, сім'ї;
• достатня поінформованість усіх про завдання групи і стан справ;
• емоційна задоволеність кожного;
• взяття на себе відповідальності.
Показники позитивної соціально-психологічної атмосфери в колективі:
1. Згуртованість та організованість;
2. Єдність офіційної і неофіційної сфер спілкування:
• офіційно організоване, формальне спілкування;
• неформальне спілкування;
• мажорний життєстверджуючий настрій у колективі;
• атмосфера колективної турботи в педагогічному колективі, взаємоповаги і підтримки, узгодженої взаємодії;
• громадська думка — соціально вагоме, типове оцінне судження, що повторюється стосовно важливих і принципових для суспільства, певного колективу подій, форм діяльності;
• смаки — соціальні почуття, що характеризують здатність до розрізнення, розуміння й оцінювання реальних явищ, людей, їх дій з точки зору прекрасного і потворного;
• потяг — яскраво виражена прихильність людей одне до одного, до спільної діяльності;
• прагнення — наполегливе бажання, що виникає у людей при намаганні досягти мети або вирішити завдання в процесі діяльності чи спілкування;
• чутки — офіційно не підтверджені повідомлення, що передаються в процесі безпосередніх контактів між людьми.
Отже, міжособистісні стосунки в колективі характеризуються внутрішньо груповими стосунками, що впливають на соціальний розвиток особистості школяра, а саме це такі поняття, як:
позиція – це положення особистості школяра в підсистемі відношень колективу. Вона визначається зв’язками учня з іншими членами класу;
статус учня в класі – реальна соціально-психологічна характеристика його положення в системі внутрішньо групових стосунків, ступень дійсної авторитетності для інших учнів класу;
внутрішня установка школяра в системі внутрішньо групових стосунків – це особисте, суб’єктивне сприйняття ним свого особистого статусу в класі, те як він реально оцінює положення, авторитет і ступінь впливу на інших учнів класу (справжній статус і його сприйняття учнем можуть співпадати, або розходитися).
Соціальна роль – сукупність вимог учня, який займає певну позицію у класному колективі. Виконання соціальної ролі – це завжди реальна поведінка людини в певній ситуації, яка може відрізнятися від приписаної ролі.
Якщо соціальна роль в достатній мірі інтегрована в структуру людської особистості в процесі її соціалізації, то її взаємодія з іншими учасниками соціального процесу відбувається без конфліктів. Проте між поведінковою та іншими блоками ролевої структури можливі певні розбіжності, які призводять до виникнення внутрішньо особистісних, міжособистісних, внутрішньо групових та інших конфліктів, в тому числі специфічних ролевих конфліктів, які виникають в ситуації, коли людина, як показав Р. Мертон, стикається із суперечливими вимогами двох або більше несумісних ролей.
Отже, структура внутрішніх відносин в колективі залежить від соціально-психологічного клімату, позиції, статусу, соціальної ролі, що є також головною умовою соціалізації особистості. Але найголовніше у формуванні положення і соціалізації в колективі є самоконтроль та самовиховання від якого залежить розвиток особистості.
Самовиховання – систематична і цілеспрямована діяльність особистості школяра, орієнтована на формування і вдосконалення його позитивних якостей та подолання негативних.
Самовиховання починається з самоусвідомлення – усвідомлення учнем себе як особистості, свого місця в суспільній діяльності.
Навчально-виховний процес зорієнтований на особистість, яка в результаті педагогічних впливів набуває знань, умінь і якостей самовдосконалення, досягає певного рівня розвитку компетентності: соціальної, полі культурної, інформаційної, комунікативної, а також компетентності саморозвитку, де очікуваним результатом буде – цілісна особистість, здатна до постійного самовдосконалення, яке залежить від поетапного формування якостей особистості в позаурочній діяльності (Додаток 2, 3):