Смекни!
smekni.com

Воля та вольові акти людини (стр. 2 из 3)

В цілому ряді випадків спонукання до дії, направлене на якусь певну більш чи менш визначену ціль, безпосередньо тягне за собою дію. Слід тільки уявити собі ціль, щоб відчувати і знати: так, я цього хочу! Слід тільки це відчути, щоб вже перейти до дії. Але іноді за спонуканням до дії і постановкою цілі не зразу слідує дія, буває, що перш як наступила дія, з’являється сумнів або в даній цілі, або в засобах, які ведуть до її досягнення; іноді майже одночасно з’являється декілька конкуруючих цілей, виникає думка про можливі небажані наслідки тієї поведінки, яка веде до досягнення бажаної цілі і в результаті виникає затримка. Положення ускладнюється. Між спонуканням і дією вклинюються роздуми і боротьба мотивів. Основним змістом другої фази в розвитку вольової дії є обговорення і боротьба мотивів.

Іноді говорять, що на відміну від імпульсивної, афективної дії, яка зумовлена ситуацією більше ніж постійними, суттєвими властивостями або установками особи, вольові дії як вибірковий акт, тобто результат здійсненого особистістю вибору, зумовлені особистістю в цілому. Це до певної міри вірно. Але не менш вірно і те, що в вольовому акті часто полягає боротьба, протиріччя, роздвоєння. В людини багато різноманітних потреб і інтересів, і деякі з них виявляються несумісними. Людина втягується в конфлікт. Розгоряється внутрішня боротьба мотивів. Але й тоді, коли протиріччя не проявляється безпосередньо в важкому почутті роздвоєння, свідома розумна істота, в якої виникає бажання здійснити якусь дію, звичайно схиляється до того, щоб піддати її серйозному аналізу. Перш за все природно виникає потреба в тому, щоб врахувати наслідки, які може породити здійснення бажання. Тут в вольовий процес включається процес інтелектуальний – він перетворює вольовий акт в дію, опосередковану думкою. Врахування наслідків уявної дії виявляє, що бажання, породжене однією потребою, в конкретній ситуації виявляється здійсненним тільки за рахунок іншого бажання, бажана сама по собі дія може при певних умовах призвести до небажаних наслідків. Затримка дії для обдумування така ж суттєва для вольового акту, як і імпульси для нього.

Але перш ніж діяти, все-одно треба здійснити вибір, треба прийняти рішення. Вибір вимагає оцінки. Якщо виникнення збудження в вигляді бажання попередньо вимагає якусь ціль, то кінцеве встановлення цілі, яка іноді не співпадає з початковою – здійснюється в результаті рішення. Приймаючи рішення, людина відчуває, що дальший хід подій залежить від неї. Усвідомлення наслідків свого вчинку і залежності того, що відбудеться, від власного рішення, породжує специфічне для вольового акту відчуття відповідальності.

Прийняття рішення може відбуватися по-різному. Іноді воно не виділяється в свідомості як особлива фаза: вольовий акт здійснюється без особливого рішення. Так буває в тих випадках коли збудження не викликає внутрішнього опору, за таких умов достатньо уявити собі ціль і усвідомити її бажаність, щоб зразу настала дія. Весь вольовий акт від первинного збудження до його здійснення так стягнутий в одне-єдине ціле, що рішення не виступає в ньому як особливий акт, прийняте рішення полягає в визнанні цілі. В тих вольових актах, в яких за виникненням спонукання до дії слідує яка-небудь складна боротьба мотивів або обговорення – дія відкладається. Рішення виділяється як особливий процес. Сама «техніка рішення», ті процеси або операції, з допомогою яких до нього приходять, в різних умовах теж бувають різними. При традиційному трактуванні волі предметом психологічного аналізу являється те, що відбувається в суб’єкті до початку вольової дії як такої. Увага дослідника зосереджується на внутрішніх переживаннях – боротьбі мотивів, прийнятті рішення, і т.д. – так ніби там, де починається дія, закінчується сфера психології. В тих випадках, коли проблема дії не випадала взагалі з поля зору психологів, дія тільки зовнішнім чином пов’язувалося з психікою або свідомістю, як це має місце в теорії ідеомоторного акту У.Джемса. Згідно до цієї теорії всяка ідея має тенденцію автоматично переходити в дію. При цьому сама дія розглядається як автоматична рухова реакція або розрядка, викликана ідейним «подразником». Проте в дійсності проблема вольової дії не зводиться тільки до співвідношення ідей, уявлень, свідомості і рухових реакцій організму. Вольова дія заключає в себе відношення: реальне і ідеальне – від суб’єкта до об’єкта, від особистості до предмета, який виступає в якості цілі, від цілі до дійсності, в якій ця ціль повинна бути здійснена. Це співвідношення реально представлено в самій вольовій дії, яка розгортається як більш чи менш складний процес, психічна сторона якого повинна бути вивчена.

Всяка вольова дія припускає в якості відправного пункту стан, який складається в результаті передуючої йому більш чи менш тривалої і складної внутрішньої роботи, яку можна було би охарактеризувати як стан готовності, внутрішньої мобілізації. Іноді перехід людини до дії здійснюється з необхідністю природного процесу і дія стрімко наростає, як бурхливий потік зі снігових вершин, іноді же, незважаючи на те, що рішення вже прийнято, потрібно ще якось зібратися, щоб від прийняття рішення перейти до його виконання. Сама дія як виконання рішення протікає по-різному, в залежності від складності завдання, віддаленості цілі і т.д., виконання рішення в дії розтягується на більш чи менш тривалий час, від рішення віддаляється намір.

Всяка вольова дія являється наміченою дією в широкому сенсі цього слова, оскільки в вольовій дії результат являється ціллю суб’єкта і входить, таким чином, в його наміри. Можлива, проте, вольова, тобто цілеспрямована і свідомо регульована дія, в якій намір в специфічному сенсі цього слова не виділяється як особливий момент: в цьому сенсі існують мимовільні вольові дії, тобто дії, які будучи вольовими, не мають передуючих ним особливих намірів. Так буває, коли рішення безпосередньо переходить в виконання завдяки тому, що відповідна дія легка, звична, і т.д. Але в якихось хоч трохи складніших ситуаціях, коли здійснення цілі вимагає більш чи менш складних і незвичних дій, коли виконання рішення ускладнено, або в силу якихось причин повинно бути відстрочено, намір чітко виявляється як особливий момент. Намір є внутрішньою підготовкою відстроченої або ускладненої дії. Людина озброюється добрими і більш чи менш твердими намірами, коли передбачає труднощі в виконанні свого рішення. Намір являє собою, по суті, не що інше, як зафіксовану рішенням спрямованість на здійснення цілі. Тому, хоча він й не обов’язково повинен виступати в кожній вольовій дії як особливий, свідомо виділений в ній момент, його наявність все ж суттєва, особливо – для вищих форм вольової дії.

Намір може носити більш чи менш загальний характер, коли він виступає тільки як намір здійснити відому ціль або виконати певне бажання, не визначаючи при тому конкретних способів її реалізації. Більш загальний намір, спрямований на здійснення кінцевої цілі, поширюється на всю послідовність дій, що веде до неї і зумовлює загальну готовність здійснювати застосовно до різних ситуацій цілий ряд дій. Наявність загального наміру досягнути якої-небудь складної віддаленої цілі не виключає наявності підпорядкованих йому дій, спеціально спрямованих на ту чи іншу часткову мету, яка служить досягненню цієї цілі. Всередині складного вольового акту, в якому намір регулює виконання, можливі в якості компонентів такі прості вольові дії, які не зумовлені спеціальним наміром. Тому розглядаючи кожну часткову вольову дію саму по собі, можна констатувати наявність вольових дій, які не є наміреними, а тому є мимовільними.

4. Автоматичний характер дій

Таким чином сама наявність наміру обумовлює в окремих випадках автоматичний характер виконання дій. Утворення наміру, тобто перехід цілі в намір при прийнятті рішення, знімає необхідність усвідомлення цілі при виконанні дії. В особливо яскравій формі автоматизм деяких умисних дій проявляється в тих випадках, коли намір носить спеціальний характер і приурочує певну дію до наперед визначених обставин. Так, вийшовши з дому з наміром опустити в поштовий ящик написаний мною лист, я можу, побачивши по дорозі ящик, виконати свій намір якби автоматично. Таким чином розглядаючи окрему дії без її зв’язку зі складним вольовим процесом, в склад якого вона входить, можна констатувати наявність намічених, зумисних дій, які не носять свідомого вольового характеру, а мають ніби як автоматичний характер. Таким чином схема, яка передбачає тільки дві категорії дій:

1) цілеспрямовані, свідомо регульовані, тобто вольові і зумисні;

2) не вольові і незумисні – видається надто спрощеною. Дійсність більш суперечлива і складніша. В ній зустрічаються також:

3) дії вольові і незумисні;

4) дії зумисні і не вольові, автоматичні.

В складному вольовому акті для виконання рішення іноді недостатньо наміру, хоча би навіть й найкращого і найщирішого. Перш ніж приступити до здійснення віддаленої цілі, яка вимагає складної послідовності дій, необхідно намітити шлях, що до неї веде, і засоби, придатні для її досягнення – скласти собі план дій. Тоді шлях до кінцевої цілі розчленовується на ряд етапів. В результаті крім кінцевої цілі з’являється ще цілий ряд підпорядкованих їй цілей. В залежності від ролі, яку грає при виконанні план, воля буває більш чи менш гнучкою. В деяких людей раз прийнятий план так керує волею, що позбавляє її всілякої гнучкості. Воля, яка ніколи не відступає від заздалегідь складеного плану, це тупа, а не сильна воля. Людина з сильною, але гнучкою волею ніяк не відмовляючись від своїх цілей, не зупиниться перед тим, щоб внести в попередній план дій всі зміни, які в силу нових обставин можуть виявитися необхідними. Вольові дії являються складними процесами. Оскільки вольовий акт виходить зі спонукань, з потреб, він носить більш чи менш яскраво виражений характер. А оскільки вольовий акт припускає свідоме регулювання, передбачення результатів своєї діяльності, врахування наслідків своїх вчинків, пошук підходящих засобів, обдумування, зважування, він включає в себе більш чи менш складні інтелектуальні процеси. В вольових процесах емоційні і інтелектуальні моменти представлені в специфічному синтезі; афект в них виступає під контролем інтелекту.