Значний внесок М.Ковалевського у розвиток історико-порівняльного методу в соціології, який він розглядав як могутню зброю боротьби проти суб'єктивізму. Саму ж історію він вивчав із соціологічної точки зору.
Він розглядав соціологію як науку про організацію й еволюцію суспільства, вимагав включити в завдання соціології вивчення не тільки прогресу, а й періодів занепаду, регресу, дисгармонії між окремими сторонами суспільства.
І.Франку (1856 — 1916 рр.) «прагнув проаналізувати генезу творення людської суспільності» і держави, вірив у майбутню справедливість, новий соціальний порядок матеріального і духовного процесу суспільства.
Іван Якович Франко вбачав у громадівсько-федеративному принципі суспільного устрою основу свободи особи і громада, об'єднання громад та народів. Він захищав і відстоював свободу й автономію громад як одиниць суспільного життя.
І.Франко дійшов висновку, що народна держава і пов'язаний з нею соціалізм соціал-демократів щастя не принесуть. Не надії на панацеї, а лікування конкретних соціальних хвороб і болячок — ось шлях людського поступу.
Він був активним проповідником національної самостійності України. Цей ідеал він досить чітко сформулював у праці «Поза межами можливого», рішуче відкинувши марксистський економічний матеріалізм і фаталізм, «виплоджений матеріалістичним світоглядом.
Неабиякий внесок у подальший розвиток української соціології зробили такі видатні українські вчені, як М.Грушевський, Б. Кістяківський, С.Дністрянський, М.Туган-Барановський та інші.
М.Грушевський (1866 — 1934 рр.), історик і патріот свого народу, був засновником Національно-демократичної партії Галичини і Товариства українських поступовців у Києві, творцем засад Української незалежної держави, першим президентом УНР. У науковій творчості і політичній діяльності він вважав вищим мірилом любов до свого народу і до історичної істини.
Він вперше почав застосовувати в українській історіографії історико-соціологічний метод, розроблений на зламі XIX — XX ст. європейським позитивізмом. Перебування Грушевського у Парижі в 1903 році мало переломне значення для його творчості, внаслідок чого він з історика соціально-економічних та суспільних явищ перетворився на історика-соціолога. Основою соціологічних інтересів М. Грушевського були фактори соціальної еволюції, закони суспільного розвитку, суть соціології тощо. Критично оцінюючи західні соціологічні теорії О. Конта, Г. Спенсера, К.Маркса та інших, М. Грушевський обґрунтував неможливість моністичного розуміння історії, а також неправомірність застосування природничого розуміння закону для пізнання соціальної реальності.
Список використаної літератури:
1. Марчук П.П. “Соціологія”, Тернопіль, 1998 р.
2. Бєляєв В.А., Філатов А.Н. Соціологія: Учебн. курс для вузів. Ч.1. – Казан, 1997.
3. Радугин А.А., Радугин К.А. Соціологія: курс лекцій. М.., 1996.
4. Фролов С.С. Соціологія: Підручник для вузів. 2-і изд. М., 1997. – Разд.1.