Викладене вище дає можливість зробити висновок, що на підставі нормативного визначення ревізії її не можна розглядати як метод фінансового контролю, оскільки воно не конкретизоване ані прийомами та способами, ані конкретними завданнями, а також як форму фінансового контролю, оскільки не містить елементів механізму фінансового контролю.
Наукові визначення ревізії не дозволяють розглядати її як метод з наведених вище причин. До того ж, аналіз завдань ревізії, визначених у пп. 2.1.—2.5. Інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок державною контрольно-ревізійною службою в Україні, до яких належать:
— перевірка дотримання вимог Бюджетного кодексу України та інших нормативно-правових іктів щодо виконання бюджетів усіх рівнів, стану роботи фінансових органів і органів Державного казначейства України;
— ревізія поточного рахунка відповідного бюджету, використання коштів загального і спеціального фондів, валютних коштів органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування у випадках, передбачених чинним законодавством;
— ревізія правильності витрачання коштів на утримання фінансових органів і органів Державного казначейства, апарату відповідних державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування;
— перевірка забезпечення керівництвом установи виконання чинних законодавчих актів та інших нормативних актів щодо фінансів і фінансової діяльності, зокрема, Бюджетного кодексу, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів, які стосуються підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів, оплати праці працівників окремих галузей бюджетної сфери, посилення фінансово-бюджетної дисципліни;
— перевірка стану дотримання законодавства з фінансових питань; аналіз обґрунтованості та правильності обчислення показників загального і спеціального фондів кошторису, відповідність узятих бюджетних зобов'язань виділеним бюджетним асигнуванням;
— перевірка цільового, економного, ефективного використання та збереження коштів і майна;
— виявлення і перевірка по суті фінансових операцій, які віднесені до сумнівних та незвичних;
— перевірка забезпечення виконання положення про міністерство, інший центральний орган виконавчої влади України у частині реалізації державної політики у сфері фінансів і контролю;
— перевірка законності і правильності утворення в міністерстві централізованих фондів, їх розміри та витрачання за цільовим призначенням, правильність спрямування і використання бюджетного фінансування, кредитних ресурсів та фінансової допомоги, отриманої за рішенням Уряду чи за угодами з Міністерством фінансів України;
— перевірка правильності розрахунків витрат на утримання апарату міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, дотримання чинних нормативних актів при витрачанні коштів на їх утримання, забезпечення збереження державного майна;
— перевірка достовірності даних у бюджетних запитах;
— перевірка правильності та повноти ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності;
— перевірка дотримання чинних нормативних актів щодо цільового і ефективного витрачання коштів та матеріальних цінностей, забезпечення їх збереження, використання фінансових інвестицій і нематеріальних активів, цільового й ефективного використання кредитів, отриманих під гарантію Кабінету Міністрів України, та встановлення фінансових можливостей до їх повернення, достовірності звітності і належного стану бухгалтерського обліку тощо[6], взагалі вказує на те, що для їх виконання необхідно застосовувати комплекс методів, основним з яких є перевірка. Таким чином, виявляється, що ревізія, яка начебто є методом фінансового контролю, складається з декількох інших методів фінансового контролю, перевірки, спостереження тощо. Окрім того, виконання відмінних за підконтрольним об'єктом, об'єктом контролю та контрольними методами завдань, вказує на те, що ревізія є формою вираження контрольної діяльності, об'єднаної за певною ознакою. При цьому, очевидно, що ревізія є більш широким явищем, аніж метод.
Аналіз викладеного вище матеріалу показав, що основні завдання ревізії зводяться безпосередньо до ревізії і перевірок. Щодо завдань, пов'язаних з перевіркою, вбачається, що ревізія
— це власне і є перевірка якісних і кількісних результатів фінансової діяльності. Таким чином, ревізія — різновид перевірки, об'єктом якої є результат фінансової діяльності підприємств, установ і організацій за певний проміжок часу
— подальший контроль.
З огляду на неочевидність відмінностей між перевіркою та ревізією, у деяких нормативно-правових актах, у тому числі і у вказаній вище Інструкції, ці поняття ототожнюють. З'ясувати особливості ревізії, що дозволяють виділяти її як самоспину форму фінансового контролю, можна, проаналізувавши елементи механізму ревізії.
Контролюючим суб'єктом ревізії виступає спеціальний орган державного фінансового контролю — Головне контрольно-ревізійне управління України. Ревізії також проводяться і як форма внутрішнього фінансового контролю відповідними підрозділами підприємств, установ і організацій різних форм власності, однак порядок проведення таких ревізій у чинному законодавстві визначений лише для деяких державних органів.
Об'єкт ревізії — процеси використання коштів бюджетів усіх рівнів, які входять до складу бюджетної системи України, та коштів державних цільових фондів, а також матеріальних цінностей і нематеріальних активів, що перебувають у державній чи комунальній власності, бюджетних позик та кредитів, а також позик і кредитів, гарантованих коштами бюджетів.
Контрольованим (підконтрольним) об’єктом ревізії є:
1. Фінансові органи і органи Державного казначейства областей, міст обласного підпорядкування, районів і районів у містах, міст Києва і Севастополя, Автономної Республіки Крим.
2. Бюджетні установи.
3. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.
4. Підприємства, організації державної і комунальної власності.
5. Недержавні підприємства, установи, організації у випадку, коли це необхідно для вирішення головного завдання ревізії.
Контролюючий процес — діяльність контролюючого суб'єкта, пов'язана з виконанням завдань ревізії.
Методи контролю — під час ревізії застосовуються методи перевірки, аналізу, оцінки тощо.
Таким чином, з урахуванням викладеного, можна зробити висновок, що діяльність контролюючих суб'єктів, спрямована на виконання завдань ревізії, пов'язана з процесами формування, розподілу та перерозподілу публічних коштів і матеріальних цінностей, є фінансовим контролем. Зовні вона проявляється у формі перевірки, яка традиційно називається ревізією, оскільки здійснюється спеціалізованим органом державного фінансового контролю — державною контрольно-ревізійною службою.
Термін «ревізія» у перекладі з латинської означає «перегляд». Отже, застосовується підрозділами й інших державних організацій для позначення діяльності з перевірки фінансово - господарської діяльності за певний проміжок
часу.
Отже, ревізію можна визначити як форму подальшого фінансового контролю, змістом якої є перевірка уповноваженими суб'єктами фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, дотримання законодавства з фінансових питань, достовірності обліку і звітності з метою викриття нестач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, запобігання фінансовим зловживанням.
Класифікація та особливості проведення ревізій
Ревізії можна класифікувати за різними підставами, залежно від змісту програми фінансового контролю на:
1. комплексні - їм підлягають усі аспекти діяльності підконтрольного об'єкта;
2. тематичні (цільові, некомплексні) - зосереджуються лише на певних аспектах діяльності.
Залежно від ступеня охоплення об'єктів фінансовим контролем на:
1. повні (суцільні) - перевіряється вся документація, всі операції та дані підконтрольного суб'єкта за весь період, що перевіряється;
2. часткові (вибіркові) - аналіз лише частини документів із певного питання (переліку питань); передбачає перевірку або всіх документів певних періодів протягом року, або частину документів, але за весь звітний період. Зазвичай беруть періоди найбільш інтенсивних моментів здійснення фінансово-господарських операцій. Такі перевірки можуть проводитися наскрізним методом за ознакою однотипності операцій чи за ознакою взаємного зв'язку між різними суб'єктами контролю.
Залежно від місця проведення:
1. камеральні - метод безвиїзного контролю, що здійснюється органами фінансового контролю за місцем їхнього розташування. Цим органам надаються необхідні звітні й інші документи;
2. виїзні - проводиться за місцем розташування підконтрольного суб'єкта;
3. зустрічні - метод документального підтвердження на підприємстві, в установі чи організації, що мали договірні, відносини з підконтрольним суб'єктом, виду, обсягу та якості операцій і розрахунків, які здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності (повноти відображення в обліку цього суб'єкта) на прохання контрольного чи правоохоронного органу.
Залежно від планування проведення:
1. планові - передбачаються у річних і квартальних планах роботи контролюючих органів;
2. позапланові - проводяться за наявності даних про порушення фінансово-господарської діяльності підприємства, податкової та фінансової дисципліни, при зловживаннях, а також на вимогу правоохоронних та інших державно-владних органів (але лише за рішенням суду).
За характером матеріалу, що перевіряється: