Смекни!
smekni.com

Податкова політика як системоформуючий фактор розвитку (стр. 8 из 11)

Окрім скорочення доходів, недоліки податкової системи також ускладнюють досягнення цілей рівномірного розподілу доходів, яким відводилася така велика роль в країнах з плановою економікою. Після відмови застосування прямих методів досягнення цих цілей шляхом регулювання заробітної платні і цін на зміну їх приходять такі опосередковані фіскальні інструменти, як податки. Однак ні податкова політика, ні методи її реалізації не спроможні ефективно розв’язувати завдання оподаткування таких випадкових і непередбачених доходів, як різні форми приросту вартості капіталу, що стають можливими в умовах ринкової економіки [119, 19-20].

Проблема побудови ефективної та сучасної податкової системи - одна з найбільш актуальних проблем в процесі становлення в Україні ринкових відносин і закладання підвалин для економічного зростання.

Однак існуюча податкова система не тільки не заохочує, а в ряді випадків перешкоджає зусиллям підприємств щодо розвитку виробництва і підвищення його рентабельності. Вона не відповідає цілям економічної, у тому числі промислової, політики держави і потребує невідкладних змін.

Ці обставини надають особливої актуальності запровадженню нової парадигми оподаткування в Україні.

Концептуально реформування податкової системи в Україні повинно бути спрямовано на створення організаційно-правових основ оподаткування ринкового типу, формування в країні зваженої податкової політики, створення умов для переходу до економічного зростання, враховуючи темпи глобалізації економіки. Запровадження нових концептуальних підходів у Податковому кодексіУкраїни та нормативно-правових актах з питань оподаткування повинно привести до побудови стабільної та прозорої податкової системи, до встановлення правових механізмів взаємодії всіх її елементів у рамках єдиного податкового простору.

Створення раціональної податкової системи, яка забезпечить збалансованість загальнодержавних і приватних інтересів, буде сприяти розвитку підприємництва та нарощуванню національного багатства України.

Завданням бюджетної і фінансової політики в перехідний період є сприяти зусиллям щодо стабілізації, але водночас не затримувати процес необхідної перебудови фіскальних інститутів, частиною якого є посилення самих фіскальних інструментів. У бюджеті повинні бути заходи, що сприяють економічному оздоровленню, зокрема ті, що заохочують зростання приватного сектора і спрямовані на удосконалення економічної і управлінської інфраструктури. Оскільки в найближчій перспективі нереально говорити про зміни фіскальних установ, особливо в управлінні податковою системою і в бюджетних процедурах, бюджетна і податкова політика повинна розроблятися з урахуванням вказаних обмежень. Більше того, структурна перебудова повинна проводитися поетапно, щоб можна було забезпечити необхідний збір доходів і виконання необхідних функцій.

Перехід від централізованого контролю до непрямого регулювання ринковими засобами тягне за собою необхідність іншого фіскального підходу, оскільки даний фактор впливає на економічну поведінку.

Вкрай важливою вимогою є розвиток державного управління, і зокрема, системи податкових органів, для вирішення завдань в контексті ринкових відносин, які передбачають нові процедури виконання податкового законодавства. На таку організаційну перебудову підуть роки, оскільки потрібна комплексна реорганізація і перепідготовка, а також добір відповідних кадрів потребує значного часу [119, 21].

Також необхідно створити систему стимулів щодо зацікавленості державних службовців. Однак початкове коригування цін значно знизило реальну купівельну спроможність заробітної платні. Для того, щоб мотивувати працівників податкових інспекцій і запобігти хабарництву, необхідно розробити систему матеріально стимулювання, відповідно до якої виплата премій залежатиме від доходів, що надходять до державної скарбниці [17, 78-81].

В основі складу податкової системи України лежать податки, аналогічні тим, які становлять ядро податкової системи більшості сучасних розвинутих країн, що є свідченням загальної закономірності уніфікації оподаткування. До основних належать податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, акцизний збір і мито. Окрім основних, податкова система України включає деякі менш значимі у фіскальному відношенні податки, а також ряд зборів.

Якщо склад ядра податкової системи України не змінюється, то склад решти обов'язкових платежів періодично зазнає змін.

Зараз в Україні існує тенденція до розширення переліку податків і зборів, що входять до її податкової системи. Характеризуючи цю тенденцію, необхідно зважати на те, що вона відповідає як сучасним тенденціям в оподаткуванні розвинутих країн, що мають достатньо розгалужені податкові системи, так і закономірності еволюції оподаткування, згідно з якою в умовах низької фіскальної ефективності окремих податків, спричиненої недостатнім рівнем розвитку органів стягнення податків, податкової техніки, якістю адміністрування, рівнем податкової культури, масштабами ухилення від сплати податків, держава змушена вдаватися при вирішенні своїх фіскальних проблем до розширення кола податків [100; 101;141].

Простежується також тенденція до диференційованого оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності, що працюють без створення юридичної особи, а також зі створенням юридичної особи, а серед останніх - до диференційованого оподаткування, з одного боку, великих і середніх підприємств, а з іншого боку, - суб'єктів малого підприємництва. Наслідком такої диференціації стало поєднання в межах однієї податкової системи двох підсистем оподаткування - звичайної для одного виду платників і спрощеної для іншого [142; 147;193;204].

Приведені характеристики ідеальної (оптимальної) податкової системи охоплюють розуміння як макроекономічного, так і мікроекономічного порядку. У першому випадку першочергове значення має реакція податкової системи на зростання ВВП, а також її податкостворюючий потенціал. Оскільки темпи загального економічного зростання залежать від розміщення ресурсів на мікроекономічному рівні і оскільки таке розміщення утворюється під впливом податкової системи та розподілу доходу і багатства після виплати податків, критично важливе значення мають також такі властивості системи, як, наприклад, ефективність та транспарентність.

Головне завдання податкової системи - задіяти доходи для фінансування державних видатків, не зачіпаючи при цьому інфляційного фінансування. Важливо мати таку податкову систему, яка зможе забезпечити зростання надходжень (хоча б такими темпами, як і зростання номінального доходу) і при цьому не потребуватиме частих змін ставок оподаткування або введення нових податків. У цьому розумінні, не слід опиратися на специфічні (засновані на кількості) податки під час інфляції або на бази оподаткування, масштаб яких скорочується відносно решти економіки, оскільки і те, й інше знижує здатність податків до зміни (або їх еластичність).

Податки впливають на відносні ціни в економіці і, таким чином, відображуються на структурі виробництва, споживання і доходу. З точки зору ефективності бажано мати податок, який матиме мінімальній вплив на відносні ціни і, відповідно, суттєво не зачіпатиме розподілу ресурсів. Надзвичайно великий податок на конкретний товар призведе до скорочення виробництва та споживання останнього і, в результаті, обумовить втрати в ефективності, якщо бідні ресурси відволікатимуться від свого найпродуктивнішого використання, а це, в свою чергу, негативно відобразиться на зростанні. На практиці ефективність досягається за рахунок обкладання якнайширшої податкової бази і застосування відносно невисоких ставок. У цьому контексті розуміється також зведення до мінімуму звільнення від податку.

Утримання податків повинне здійснюватись на основі справедливості і рівноправності. Рішення про те, який розподіл податкового тягаря вважати справедливим і рівним, приймається кожною країною окремо, найкраще через демократичні процедури. Можна провести розмежування між справедливістю по вертикалі і справедливістю по горизонталі. Перше пов`язане з розподілом податкового тягаря в залежності від платоспроможності (яка вимірюється на базі доходу, багатства чи споживання), а друге - з рівним режимом обкладання тих, хто знаходиться в однакових економічних обставинах. Деякі типи оподаткування впливають на розподіл доходів, наприклад, прогресивний подохiдний податок або акцизні збори на предмети розкошу. Відзначимо, однак, що політика у сфері видатків, яка здійснюється шляхом трансфертів і виплат на соціальні послуги і програми адресної соціальної допомоги, найчастіше є ефективнішим інструментом впливу на розподіл доходів, ніж оподаткування.

Податковий кодекс повинен бути чітко виписаний, чітко визначений і платник податків повинен його легко розуміти. Податкові ставки, які є одночасно і стабільними, і передбачуваними, особливо важливі для приватних інвестицій. Як тільки приймуться податкові закони, які у змозі забезпечити енергійне зростання надходжень, внесення довільних поправок до цих законів необхідно звести до мінімуму. Якщо якісь зміни планується здійснити у ході реформ, то в ідеалі платники податків повинні наперед знати до яких податкових наслідків призведуть їх рішення у сфері виробництва і споживання. Окрім того, простою, транспарентною податковою системою відносно легко управляти, і вона сприяє дотриманню податкової дисципліни.

Можливості уряду залучати додаткові надходження шляхом податків мають межу. Навіть за умови, що задовольняться всі перераховані критерії, надзвичайна вага податкового тягаря підриватиме ефективність податкової системи, підштовхуючи до ухилення від сплати податків і викривляючи структуру відносних цін в економіці. Одним з показників величини податкового тягаря є відношення податкових надходжень до ВВП - відношення, яке істотно відрізняється у різних країнах. «Прийнятний» рівень такого відношення певною мірою залежатиме від того, якому рівню державних видатків країна віддає перевагу, або від інших факторів, наприклад, необхідності обслуговувати великий державний борг.