3. Строки відкриття акредитива після дати повідомлення продавцем про те, що товар підготовлено до відвантаження.
4. Порядок відмови у відвантаженні товару у разі затримки з вини покупця або його банку відкриття акредитива.
5. Перелік документів, проти яких здійснюватимуться платежі за акредитивом в уповноваженому банку, зокрема:
¾ комерційний рахунок;
¾ комплект чистих бортових коносаментів або дублікат міжнародної авіаційної, автомобільної (СMR), залізничної накладної або поштової квитанції, що містить найменування одержувача вантажу, позначку про сплату фрахту і позначку перевізника про відправлення вантажу;
¾ страховий поліс чи сертифікат;
¾ інші документи.
6. Строки подання відповідних документів продавцем до уповноваженого банку.
7. Вказівка на те, яка сторона сплачує витрати, пов’язані з відкриттям, авізуванням, підтвердженням, подовженням терміну, зміною умов та виконанням акредитива.
З погляду імпортера акредитив є вимушеною формою розрахунків, що зумовлено дією таких чинників:
¾ у разі розрахунків за допомогою акредитивної форми в імпортера виникають додаткові банківські витрати;
¾ акредитив не дає стопроцентної гарантії, що поставка товарів (послуг) буде здійснена повністю відповідно до договору;
¾ імпортер повинен відволікати кошти з обороту на період резервування коштів у рамках відкриття акредитива.
Під час укладання договору (контракту) в інтересах покупця не слід допускати включення до договору умови про підтвердження закордонним банком акредитива, що відкривається українським банком. Окрім цього, по можливості рекомендується вимагати сплати продавцем усіх банківських витрат, включаючи витрати на території імпортера.
Якщо на ринку товарів є продавець (експортер), який погоджується здійснювати поставку з відстроченням платежу чи на основі використання документарного інкасо, то за інших рівних умов перевага віддається саме цьому постачальникові порівняно з тим, який вимагає відкриття акредитива.
За документарного інкасо банк бере на себе зобов’язання з одержання належної експортеру суми проти передачі документів, згідно із заздалегідь узгодженим переліком. На відміну від акредитивної форми розрахунків у разі використання документарного інкасо продавець відвантажує товар на користь покупця без здійснення ним попереднього резервування коштів на окремому рахунку. Одночасно продавець направляє всі необхідні для одержання товару документи разом з інкасовим дорученням своєму банку, який передає їх інкасуючому (уповноваженому) банку.
У разі, якщо сторони досягли домовленості про розрахунки з використанням документарного інкасо, то у відповідному контракті слід відобразити такі позиції:
1. Перелік документів, проти яких здійснюватимуться платежі шляхом інкасо в уповноваженому банку, зокрема:
¾ комерційні рахунки;
¾ комплект чистих бортових коносаментів або дублікат міжнародної авіаційної, автомобільної (СMR), залізничної накладної або поштової квитанції, що містить найменування одержувача вантажу, позначку про сплату фрахту і позначку перевізника про відправлення вантажу;
¾ страхові поліси, сертифікати;
¾ інші документи.
2. Вказівка на те, що розрахунки за інкасо здійснюються в порядку, передбаченому Уніфікованими правилами з інкасо в редакції 1978 р., опублікованими Міжнародною торговельною палатою.
3. Сума платежу має бути переказана покупцем у повній відповідності з платіжними інструкціями, викладеними в інкасовому дорученні.
4. Вказівка на те, яка сторона сплачуватиме банківські витрати, пов’язані з виставленням та сплатою інкасо.
5. Санкції у разі затримки платежу за інкасо з боку покупця.
Покупець не може одержати відповідні документи на товари (а отже, і товар), не сплативши суму, зазначену в інкасовому дорученні, чи не акцептувавши вексель. Якщо імпортер не має у своєму розпорядженні валютних коштів для здійснення необхідних розрахунків, то документи можуть вручатися проти депонування відповідної еквівалентної суми у національній валюті. Під час розрахунків у формі документарного інкасо за товари, що поставляються на умовах короткотермінового комерційного кредиту, умовою забезпечення платежу можуть бути банківські платіжні гарантії.
На відміну від експортера, для імпортера (покупця) розрахунки з використанням документарного інкасо є прийнятнішими, ніж акредитивна форма. Імпортер під час укладання договору (контракту) повинен добиватися здійснення розрахунків у формі інкасо з платежем у конкретний термін (із зазначенням фіксованої кількості днів) після одержання документів уповноваженим банком або вручення документів проти акцептування векселя. В останньому випадку імпортер одержує товар до здійснення платежів: необхідні для розрахунків фінансові ресурси він може отримати оперативно, реалізувавши імпортований товар. Однак в експортера виникає додатковий ризик неплатежу, для зменшення якого він може вимагати, щоб відповідний вексель був авальований інкасуючим або іншим першокласним банком. Завдяки цьому підвищується гарантія здійснення платежів та виникає можливість вдатися до форфейтингу.
Окрім того, вартість розрахунків за допомогою інкасо є меншою, ніж у разі відкриття акредитива.
Контракт, як і будь-який інший договір, може бути у письмовій або усній формі. В Україні всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності повинні укладати контракти у письмовій формі.
Контракт купівлі-продажу у сфері міжнародної торгівлі, що застосовується у світовій практиці, як правило, має такі розділи:
¾ вступна частина;
¾ предмет контракту;
¾ кількість;
¾ якість;
¾ термін і дата поставки;
¾ базові умови поставки;
¾ ціна і загальна вартість контракту;
¾ умови платежів;
¾ упаковка і маркування;
¾ рекламації;
¾ гарантії;
¾ штрафні санкції та відшкодування збитків;
¾ страхування;
¾ форс-мажорні обставини;
¾ арбітраж;
¾ інші умови.
Права й обов'язки сторін контракту визначаються матеріальним і процесуальним правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше. До умов, які повинні бути передбачені в контракті, якщо його сторони не погодилися про інше щодо викладення умов договору і така домовленість не позбавляє договір предмета, об'єкта, мети та інших істотних умов, без погодження яких сторонами може вважатися таким, що не укладений, або може бути визнано недійсним внаслідок недодержання форми згідно з чинним законодавством України, належать:
1) назва, номер контракту, дата та місце його укладення;
2) преамбула;
3) предмет контракту;
4) кількість та якість товару;
5) базові умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг);
6) ціна і загальна вартість контракту;
7) умови платежів;
8) умови приймання-здавання товару (робіт, послуг);
9) упаковка і маркування;
10) форс-мажорні обставини;
11) санкції та рекламації;
12) урегулювання спорів у судовому порядку;
13) місцезнаходження (місце проживання), поштові та платіжні реквізити сторін.
За домовленістю сторін у контракті можуть визначатися додаткові умови.
Договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.
Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються матеріальним та процесуальним правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше, і відображаються в умовах договору (контракту).
Підприємство не здійснює зовнішньоекономічної діяльності, а лише з вітчизняними покупцями (додаток 18) та постачальниками (додаток 17). Тому аналіз даного виду діяльності закріплений лише теоретично.
Однією з причин виникнення кризової ситуації на багатьох українських підприємствах є низький рівень менеджменту. Саме некваліфіковані та помилкові дії керівництва привели велику кількість суб’єктів господарювання на межу банкрутства. Істотним фактором, який зумовлює прийняття неправильних управлінських рішень, є відсутність на вітчизняних підприємствах ефективної системи контролінгу.
Поняття "контролiнг" походить від англійського "to control", яке в економічному розумінні означає управління, спостереження, контроль.
У деяких літературних джерелах під поняттям "контролінг" розуміють виключно контроль або управлінський облік (managerial accounting). Таке тлумачення контролінгу є неповним, оскільки і контроль, і управлінський облік є лише окремими функціями контролінгу [6, 214].
Контролінг як система підтримки управлінських рішень був уперше запроваджений на підприємствах у США наприкінці XIX - на початку XX століття. Спочатку контролінг був сконцентрований переважно на фінансових питаннях (фінансовий контролінг) і розглядався виключно як функціональний блок фінансового менеджменту. З часом сфера компетенцій контролера поступово поширювалася на маркетинг, постачання, виробництво. У континентальній Європі контролінг активно почав впроваджуватися починаючи з 70-х років ХХ ст. Сьогодні служби контролінгу функціонують практично на всіх великих та на більшості середніх підприємств.
Більшість фахівців з управління підприємством під контролінгом розуміють функціональну систему планування, контролю, аналізу відхилень, координації, внутрішнього консалтингу та загального інформаційного забезпечення керівництва підприємством. Інакше кажучи, контролінг - це спеціальна саморегулююча система методів та інструментів, яка спрямована на функціональну підтримку менеджменту підприємства і включає інформаційне забезпечення, планування, координацію, контроль і внутрішній консалтинг.
Підкреслимо, що служби контролiнгу безпосередньо не приймають рішення, а здійснюють їх підготовку, функціональну та інформаційну підтримку і контроль за реалізацією. Інформаційне забезпечення менеджменту повинно здійснюватись у зрозумілій для користувачів формі. З цією метою відповідна інформація спочатку обробляється, узагальнюється, аналізується і подається користувачам у формі рапортів, звітів, доповідних записок, резюме, рекомендацій, прогнозів тощо.