Смекни!
smekni.com

Оцінка економічної ефективності інвестицій (стр. 5 из 7)

Чистий потік платежів Р за часовий інтервал / (рік) дорівнює

де (ЧП), — чистий прибуток (/ = 0,1,2,..., 7); А, — амортизаційні відрахування; (ФВ), — фінансові витрати (процент за кредит); (KB), — капітальні вкладення; (ПОК), — приріст оборотного капіталу; Т— загальна кількість років.

Розглянемо в загальному вигляді складові Р,

де Д, — загальний продаж у році t (за вирахуванням ПДВ);

(ВВ), — витрати виробництва в році t;

(ПП), — податок на оподатковуваний прибуток у році t.

де ДВ, — доход від продажу на внутрішньому ринку в році /; (ДЕ), — доход від продажу на експорт у роцtі.

Всі доходи визначаються за вирахуванням ПДВ


де ЦВ — ціна продукції на внутрішньомуринку в році;

Qjt— кількість продукції, реалізованої на внутрішньому ринку;

Ц3— ціна одиниці продукції, реалізованої на зовнішньому ринку ;

gt— середньорічний коефіцієнт перерахунку іноземної валюти у вітчизняну;

де (ВС)/ — витрати на сировину;

(ВМ), — витрати на матеріали;

(ВК), — витрати на закупку комплектуючих деталей;

Et— витрати (експлуатаційні) на паливо, тепло, пар тощо;

(ВРС), — витрати на оплату виробничого персоналу, включаючи відрахування на соціальні потреби (соцстрах, пенсійний фонд, медичне страхування, фонд зайнятості);

(ВОР), — витрати на обслуговування і ремонт обладнання (без зарплати);

(ВЗЧ), — витрати на запасні частини для ремонту основного і допоміжного обладнання;

(ЗНВ), — заводські накладні витрати;

(АНВ), — адміністративні накладні витрати;

(ВЗР), — витрати збуту і розподілу;

А, — амортизаційні відрахування;

(ФВ)/ — фінансові витрати (процент за кредит).


3. Нові підходи та методи оцінки ефективності інвестицій і життєвого циклу капіталу

В умовах формування ринкових відносин у нашій країні потрібний принципово новий підхід до визначення ефективності інвестицій, зумовлений появою різних інвесторів, власників капіталу, які в процесі його вкладання керуються об'єктивним законом додаткової вартості і не залежать від державного і адміністративного тиску.

До недавнього часу, за умов командно-адміністративного регулювання економікою, якість методичного забезпечення управління інвестиційними процесами на різних рівнях господарювання була дуже низькою і далеко не повною мірою відповідала вимогам, пов'язаним з трансформацією економіки на ринкові відносини. Тому застосування методик, розглянутих у першому розділі монографії, робить неможливим і недостатнім їх використання на практиці.

У техніко-економічних обґрунтуваннях можна без особливих ускладнень «підігнати» розрахунковий коефіцієнт ефективності до нормального рівня. Інформаційна база, що використовується для розрахунків, досить ненадійна, вона, як правило, ґрунтується на статичних даних. Крім того, вона, звичайно, не повна, що дозволяє маніпулювати змінними величинами так, щоб одержати на папері бажаний результат, «підігнати» під затратну ідеологію формування цін та одержання безповоротних кредитів[2, С.74].

Виходячи з того, що діючі методики і нормативи не виражають нічиїх інтересів, в умовах державної власності формальним є і зміст розрахунків ефективності капітальних вкладень. Якби підприємець, який має свою власність, намагався керуватися принциповими положеннями методик соціалістичного періоду, то він би не став використовувати їх для прийняття обґрунтованого рішення, яке ніби розчиняється у загальній величезній державній власності. Таким чином, ані кількісно, ані якісно офіційні методики не відповідають потребам інвесторів в умовах ринку.

Зрозуміло, що внаслідок можливих помилкових рішень в інвестиційній діяльності суб'єктів-власності слід очікувати низьку ефективність капітальних вкладень, що, безумовно, вплине насамперед на результати господарської діяльності підприємств-інвесторів. Не кращими будуть і відповідні наслідки у вигляді податків з прибутку цих підприємств, а також структурних змін в економіці. Можна передбачати, що підприємства, які не впевнені в ефективності інвестицій, будуть уникати вкладень у довгострокові програми, де результат менш надійний.

У перехідний до ринку період передбачається освоїти нові методи прогнозування і планування наслідків інвестицій, навчити цього власників, сформувати ринок капіталу інвестицій, а також відповідну постійно поновлювану інформаційну базу. І лише на цих засадах проводити не формальні, а науково обґрунтовані розрахунки ефективності інвестицій у процесі прийняття рішень[3, С.45].

Перейдемо тепер до з'ясування суті нового підходу щодо визначення ефективності інвестицій, яка випливає з особливостей ринкової економіки.

На що слід звернути увагу при плануванні витрат інвестору, який бажає зробити вкладення у будівництво об'єкту з тим, щоб після його майбутньої експлуатації окупити всі витрати й одержати прибуток не нижче від середнього, враховуючи продовжений термін експлуатації об'єкту? Як, коли і за рахунок чого слід очікувати прибуток, а точніше, власний чистий прибуток? Це — основні проблеми підприємця.

Для відповіді на поставлені питання розглянемо інвестиційний цикл (рис. 3.1) .

На його початку інвестор робить витрати, пов'язані з купівлею землі (ми розглядаємо умови розвинутого ринку), потім — витрати, пов'язані з передпроектними і власне проектними роботами; далі — з проведенням будівельно-монтажних і пусконалагоджувальних робіт. На останньому етапі настає період експлуатації.

У найпростішому випадку об'єкт може бути проданий іншому власнику на стадії експлуатації, аналогічно можуть бути продані земля і проект. Тоді визначити прибуток і ефект досить просто. Але якщо інвестор має намір використовувати об'єкт для власної підприємницької діяльності, то слід розглянути очікувані протягом всього життєвого періоду експлуатаційні витрати (собівартість виробництва продукції на об'єкті), а також упущений прибуток, спричинений вилученням з обороту коштів на інвестування у будівництво[2, С.76].

Головна відмінність ринкового підходу у визначенні ефективності полягає ще й в урахуванні додаткових витрат, пов'язаних з інфляцією, без передбачення якої ризик вкладання коштів у справу є досить високим. Значну статтю у структурі витрат інвестора складають податки. На всіх стадіях інвестиційного процесу вони зменшують чистий прибуток, за рахунок якого інвестор передбачає повертати вкладені у справу кошти.

Рис. 3.1. Інвестиційний цикл

економічний інвестиційний капітал

На перший погляд великі витрати виступають як певний негативний, небажаний фактор в інвестиційній діяльності, а більший прибуток характеризується як позитивний фактор. Слід зазначити, що прибуток і витрати хоч і тісно, але далеко не в усіх випадках взаємопов'язані. Було б невірним вважати, що чим менші витрати, тим більший прибуток. В умовах планової економіки на рівні суб'єктів господарювання це було ілюзією. Дійсно, при плановому обсязі виробництва продукції і фіксованих цінах достатньо знизити власні витрати, щоб зріс прибуток.

Такий підхід щодо одержання більшого прибутку має деякі недоліки: він не стимулює покращення якості продукції і порушує природний зв'язок виробника із споживачем, роблячи виробництво самоціллю. Доцільність з точки зору вищих інтересів відчувається досить слабо, тим паче, що результативність системи є невисокою.

У ринковій економіці кожний суб'єкт підприємницької діяльності, прагнучи до високого прибутку, повинен виробляти продукцію з найкращими споживчими властивостями, з урахуванням того, від чого можуть змінитися обсяг реалізації, ціна і репутація товару на ринку[3, С.47].

Споживчі властивості знаходять свій прояв у можливостях виробництва і збуту продукції більш високої якості або у повному задоволенні безпосередніх потреб людини протягом всього терміну експлуатації об'єкту (споруди, будівель тощо). Оскільки успіх на ринку залежить від споживача, виробник зацікавлений у виробництві такої продукції, яка б найкращим чином співвідносила, з одного боку, витрати на її виготовлення, а з іншого — ціну чи витрати споживача на експлуатацію, використання продукції у своїх цілях.

Природно, що двосторонність економічної оцінки продукції примушує розглядати проекти з урахуванням щонайменше таких положень:

• деякі додаткові вкладення у будівництво дозволяють знизити виробничі витрати споживача при експлуатації об'єкту в майбутньому. Обґрунтувавши доцільність цього, можна розраховувати не лише на компенсацію збільшення додаткових одноразових витрат, але й на додатковий прибуток як результат економії у споживача;

• додаткові витрати при будівництві здатні забезпечувати великі доходи і прибуток замовника (споживача). У цьому випадку передбачається також розраховувати за його згодою і на додатковий прибуток підрядчика за рахунок потенційного прибутку замовника;