Справа в тому, що необхідно не лише декларувати самостійність місцевої влади, насамперед органів місцевого самоврядування, важливо наділити останніх достатніми фінансовими ресурсами для прийняття самостійних рішень щодо соціально-економічних питань життєдіяльності територіальної громади.
Сьогодні істотно обмежені права органів місцевого самоврядування у формуванні позабюджетних та валютних фондів, додатковому залученні коштів та самостійному їх використанні. Намагання централізувати всі фінансові ресурси на місцевому рівні в складі місцевих бюджетів, а особливо з урахуванням їх казначейського обслуговування, суперечать принципам матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування та переконливо свідчать про непослідовність державної політики щодо децентралізації.
Розширення прав органів місцевого самоврядування, яке відбулося протягом останніх років, не супроводжувалося зміцненням системи місцевих органів і передачею місцевій владі дохідних джерел, достатніх для виконання нових функцій та завдань. Ці основні суперечності виявляються у процесі функціонування місцевих бюджетів як детермінуючої ланки системи місцевих бюджетів.
У розвинених країнах місцеві бюджети впливають на економіку та соціальну сферу, є важливим інструментом перерозподілу ВВП, фіскальної діяльності, надання громадських послуг і економічного зростання [58, с. 157]. В Україні, на жаль, специфіка формування дохідної частини місцевих видатків та напрями використання коштів місцевих бюджетів не сприяють реалізації їх важливої ролі в економічній системі держави, яка їм притаманна в розвинених країнах.
Наприклад, щодо доходів місцевого бюджету Ізяславського району, то переважна частина їх надходжень у 2005 році (близько 77,9 %) формується за рахунок централізованих фінансових ресурсів.
Місцеві податки та збори за останні чотири роки становлять лише близько 0,4 % доходів місцевих бюджетів Ізяславського району, неподаткові надходження зовсім незначні. Серед централізованих коштів ключову роль у формуванні доходів місцевих бюджетів відігравали розщеплені загальнодержавні податки, які регламентувалися законодавством як закріплені та регулюючі. Місцева влада була позбавлена стабільних джерел надходжень, оскільки щороку змінювалися як безпосередньо сам перелік закріплених та регулюючих податків, так і нормативи їх відрахувань до місцевих бюджетів різних рівнів, змінювався і порядок їх розщеплення за ланками бюджетної системи. Центральна влада в різні роки надавала статусу регулюючих та спрямовувала до місцевих бюджетів такі фіскально ефективні загальнодержавні податки:
· податок на додану вартість;
· прибутковий податок з громадян;
· акцизний збір;
· податок на прибуток підприємств.
При цьому спостерігалася така тенденція: спочатку до місцевих бюджетів спрямовувалися здебільшого надходження від податку на прибуток підприємств та ПДВ, а потім надходження від цих податків спрямовувалися до Державного бюджету, а до місцевих бюджетів у повному обсязі став зараховуватися прибутковий податок з громадян.
Крім того, суттєвою вадою бюджетного процесу була невизначеність щодо видаткових повноважень місцевої влади. З місцевих бюджетів фінансувалися як безпосередньо видатки на виконання функцій місцевої влади, так і ті, що мали б належати центральній владі, але остання не передбачила компенсації втрат місцевих бюджетів.
З прийняттям Бюджетного Кодексу сталося багато позитивних змін у бюджетному процесі. Місцеві бюджети виведено зі складу Державного бюджету, тим самим регламентована їх самостійність. Розмежовано видатки за ланками бюджетної системи, встановлено чіткий перелік доходів місцевої влади, передбачена система трансфертної підтримки місцевої влади, розмежовані делеговані та власні повноваження, закріплені доходи місцевої влади, встановлено прозорий порядок надання дотацій вирівнювання. Особливо слід наголосити, що доходи, які акумулюються на рівні місцевої влади, поділені на ті, що враховуються при розрахунку міжбюджетних трансфертів, та ті, які не впливають на обсяг дотаційної підтримки. Такий розподіл передбачає, насамперед, зацікавити місцеву владу в збільшенні обсягів збору місцевих податків та зборів, податку з власників транспортних засобів, плати за забруднення навколишнього середовища, оскільки при збільшенні сум надходжень до цих джерел обсяг трансфертної підтримки зменшуватись не буде.
Встановлено чіткі нормативи відрахувань від прибуткового податку з громадян, які слід розглядати вже не як закріплені чи регулюючі, а як передані.
Детально опрацьовані механізми дотаційної підтримки бюджетів депресивних територій. Але все ж таки не вдалося задіяти механізми стимулювання місцевої влади до нарощування надходжень від тих податків, які впливають на обсяг міжбюджетних трансфертів, та тих, які є основою для формування держбюджету (податок на прибуток підприємств, ПДВ, акцизний збір). Тобто до теперішнього часу залишається нерозв’язаним питання щодо підвищення ефективності роботи місцевої влади в сфері стимулювання ділової активності на місцях з метою зростання економічного потенціалу та доходів суспільства.
Міська влада значною мірою позбавлена можливості впливати на розвиток економіки території, її юрисдикції через брак ресурсів на проведення економічної політики, оскільки всі ресурси місцевих бюджетів спрямовуються на виконання делегованих повноважень, що являють собою фінансування бюджетної сфери.
Як нам здається, трансформація інститутів місцевих фінансів можлива за умови забезпечення органів місцевого самоврядування стабільними джерелами власних бюджетних надходжень – місцевих податків та зборів.
Не викликає сумніву, що фіскальна автономія місцевої влади в межах території її юрисдикції стане першим кроком на шляху існування останньої як повноцінного суб’єкта політичних та соціально-економічних відносин якісно нового змісту. Управління бюджетними коштами дозволить опрацювати механізм найефективніших форм їх мобілізації, розміщення та використання. Останні сприятимуть зміцненню фінансової бази місцевих органів влади та значно прискорять розвиток інших складових фінансів.
Реальним способом збалансування доходів та видатків місцевого бюджету є реформування податкової системи. Розглянемо у цьому зв’язку податок з доходів фізичних осіб, який становить 69,8 % в загальній сумі податкових надходжень. Відповідно до ст. 65 Бюджетного кодексу податок з доходів фізичних осіб стовідсотково зараховується до доходів бюджетів міст Києва і Севастополя та 75 % до міст республіканського значення. Проте для бюджету Ізяславського району він є регулюючий з нормативом зарахування 25 %. Але слід зазначити, що зв’язок між сумами, сплачуваними платниками податку і доходами, закріплюваними за відповідними територіальними бюджетами, можна визнати досить очевидним. Дійсно: чим більше сплачують громадяни, що проживають на даній території, з власних доходів на користь держави, тим більші суми благ у вигляді державного фінансування систем соціального захисту населення, освіти, охорони здоров’я, культури і спорту, інфраструктури тощо, вони як жителі мають право одержати. Тут також діє певний позитивний психологічний ефект, який полягає в тому, що населення знає, що внесений ним податок спрямовується на задоволення його ж потреб. Тому, на погляд автора, податок з фізичних осіб має все ж таки зараховуватися в обсязі 75 % до всіх місцевих бюджетів.
Серед централізованих податкових пільг функціонального характеру компенсація місцевої позитивної екстерналії може відбуватися шляхом:
· надання пільг в оподаткуванні прибутку інноваційних підприємств згідно чинного законодавства;
· звільнення від оподаткування коштів підприємств, спрямованих на інформаційно-консалтингові послуги, підвищення кваліфікації і перепідготовку кадрів, витрат на соціальне забезпечення (пенсійне, медичне страхування, оздоровлення тощо);
· податкових пільг підприємствам, які діють у трудонадлишкових чи депресивних регіонах;
· звільнення від оподаткування коштів комерційних банків, страхових компаній, пенсійних фондів та інших фінансових установ, які інвестуються в інноваційні підприємства, та встановлення пільг з оподаткування коштів, отриманих внаслідок цих інвестицій, зокрема - диференціювання ставки податку на прибуток комерційних банків залежно від напрямів використання ресурсів шляхом зниження їх в разі довгострокового кредитування високотехнологічних проектів, пільгове оподаткування прибутків від страхування інноваційних підприємств тощо;
· надання пільг в оподаткуванні комерційних банків, які здійснюють довгострокове інвестиційне кредитування;
· вилучення з бази оподаткування прибутковим податком з громадян (в обумовлених межах) витрат на отримання середньої та вищої освіти, охорону здоров’я тощо, а також інвестицій, здійснених у відкриття власної справи.
Окрім того, важливою видається розробка механізму щодо забезпечення територіальним громадам прав самостійного надання місцевим підприємствам пільг функціонального характеру, спрямованих на підтримку діяльності у сферах, депресивних для даної території, зокрема:
· розвитку зайнятості;
· розвитку інфраструктури;
· реструктуризації та зміні або розширенні місцевої спеціалізації (зокрема, стосовно моно галузевих міст);