Смекни!
smekni.com

Пенсійне забезпечення (стр. 3 из 5)

• Мої гроші вкрадуть. Я втрачу все, що вклав. Як я зможу отримати свої гроші назад?

• Грошима розпоряджатимуться неналежним чином, або уряд їх позичить під низькі проценти, або менеджер фонду інвестуватиме їх у надто ризиковані проекти. Ніхто в Україні не знає, як розпоряджатись коштами.

• Як же я дізнаюсь про те, що моїми грошима розпоряджаються неправильно? Звідки я знатиму, що пенсійний фонд говорить мені правду про те, скільки я маю на своєму рахунку? Як я зможу впевнитися, що гроші справді там?

• Кожний встановить такі ціни на свої послуги, що для мене вже нічого не залишиться.

• Я не знаю нічого про пенсійне страхування. Як я відрізню хороший недержавний пенсійний фонд від поганого?

• Хто ці люди, яким я довіряю свої гроші? Чи вони щось розуміють у пенсійному страхуванні?

• Пенсійний фонд скористається грошима не для того, аби допомогти мені, а щоб підтримати своїх друзів.

• Хто забезпечить контроль за діяльністю фонду і перевірятиме чи він робить усе, як слід? Звідки я знатиму, що вони мені надають достовірну інформацію?

• Чи можу я бути певним, що уряд просто не змінить правила і не забере наші гроші?

Ці побоювання не можна ігнорувати. Їх треба ретельно проаналізувати, якщо Україна збирається створити життєздатну недержавну пенсійну систему. Іншим розвинутим країнам вдалось створити надійні, фінансове прибуткові системи, що спираються на приватні компанії та дійове державне регулювання. Більшості з цих країн довелось зіткнутись з такими самими проблемами, які нині постають перед Україною: брак громадської довіри та минулий досвід обману й некомпетентності. Методи, обрані для подолання цих проблем, можуть бути використані в Україні як моделі.

Різке скорочення ВНП та реальної заробітної плати поставило систему соціального захисту України в надзвичайно скрутне становище. Заощадження багатьох людей, які вони робили на старість, були знищені через високий рівень інфляції, що існував ще донедавна. Катастрофічно скоротився розмір соціальних виплат.

Внаслідок занепаду економіки та демографічних змін упродовж останніх років пенсійна система України зазнала глибокої фінансової кризи, жертвами якої стали майже 14 мільйонів пенсіонерів. Тенденція до зростання фінансового дефіциту пояснюється головним чином постарінням населення, наслідком якого є збільшення демографічного навантаження на працюючу частину населення. Крім того, перехідна економіка України зіткнулась із різкими змінами на ринку праці, які мають глибокі наслідки для пенсійної системи. Серед цих наслідків — початкове падіння зайнятості та промислового виробництва. Зменшення зайнятості до цього часу торкнулося здебільшого осіб працездатного віку, тоді як частка працюючих пенсіонерів збільшилась.

Наслідком зменшення зайнятості в економіці є збільшення неформального сектору. За деякими оцінками, неформальний сектор дає майже половину валового національного продукту, а недобір коштів до Пенсійного фонду через існування тіньового сектору (який тим і характеризується, що не сплачує податків), становить приблизно 45%.

Труднощі з вирішенням проблеми дефіциту Пенсійного фонду пов’язані також з невідкладністю корегування Державного бюджету в сторону зменшення його дефіцитності. Фінансова перебудова сьогодні є наріжним каменем програми стабілізації для України. Оскільки витрати на виплату пенсій є важливим компонентом статей балансу консолідованого бюджету, вони повинні утримуватись на рівні, який би не виходив у протиріччя з загальними фінансовими цілями щодо досягнення балансової рівноваги.

Витрачаючи на пенсії велику, за міжнародними нормами, частку національного доходу (близько 10%), система має дуже низький рівень пенсійного забезпечення (середня пенсія не перевищує третини середньої заробітної плати), який не досягає прожиткового мінімуму чи межі малозабезпеченості. Бідність стає дедалі поширенішою характеристикою українського суспільства. Подолання цієї тенденції є необхідним з гуманітарної точки зору, а також з точки зору життєздатності реформ: у випадку значного зростання труднощів підтримка реформ буде дедалі меншою.

У якому обсязі Україна може дозволити собі пенсійне забезпечення? Ця проблема залежить в першу чергу від ступеня економічного і соціального розвитку та стратегії на майбутнє. У нашій країні давно став очевидним конфлікт між зростаючими потребами та наявними ресурсами. Пообіцявши пенсію у розмірі 75% останньої платні, держава ніколи не знаходила можливості для реалізації цієї обіцянки, не рахуючи деяких привілейованих категорій. Єдиним наслідком такої політики є втрата довіри до держави.

В Україні, здається, уже всі зрозуміли, що пенсійні проблеми настільки глибокі і загострені, що вирішувати їх простими косметичними заходами та звичними для нас методами неможливо. Отже, потрібна радикальна пенсійна реформа. Але деякі фахівці вважають, що пенсійну реформу потрібно розпочинати тоді, коли наступить фаза економічного зростання. Звичайно, так було б краще з економічних міркувань. Але зволікання з реформою заганяє накопичені проблеми у глибину і їх вирішення внаслідок цього ще більше ускладниться. Окрім негативного впливу від збільшення тіньової економіки, пенсійна система постійно знаходиться під тиском проблем через несприятливу вікову структуру населення України. Як показують прогнозні розрахунки, протягом наступних тридцяти років співвідношення між кількістю осіб працездатного віку та кількістю осіб старше 60-ти років зменшиться з 3:1 до 2:1. Особливо відчутними зміни демографічної ситуації будуть після 2006 та 2015 років. Для збереження мізерного рівня пенсійних виплат буде потрібно підвищити ставку податку на фонд заробітної плати, що в свою чергу матиме негативні наслідки через стимулювання тіньової економіки.

Оскільки збільшення ставки внеску (податок на фонд заробітної плати) все ще розглядається в Україні як один із шляхів вирішення пенсійної проблеми, доцільно підкреслити, що навіть при дуже високому підвищенні ставки внесків до 50%, довгострокові проблеми пенсійної системи не будуть вирішені. У цьому разі матиме місце збільшення практики ухилення від сплати внесків, що може лише погіршити ситуацію з дефіцитом за рахунок зниження фактичних надходжень до Пенсійного фонду.

У майбутньому, як тільки розпочнеться економічне зростання, пенсійні виплати можуть бути підвищені по мірі зростання реальної заробітної плати. Але співвідношення між середньою пенсією і середньою заробітною платою, очевидно, залишиться на теперішньому рівні, тому що малоймовірно сподіватись на значний перерозподіл доходів на користь пенсіонерів. Валовий національний продукт майже весь розподілений законодавче за галузями соціальної сфери. Скажімо, на охорону здоров’я згідно з Законом “Про основи законодавства про охорону здоров’я” потрібно щорічно виділяти 10% ВНП, аналогічно — на освіту, науку тощо. Тому резерви для підвищення розміру пенсій слід шукати в соціальному секторі та самій пенсійній системі шляхом її реформування.

Спеціалісти вважають, що будь яка пенсійна система повинна виконувати три найголовніші функції: перерозподіл, страхування і накопичення коштів. Українська одноелементна державна пенсійна система не досягає цих вимог. Крім того, фінансування цієї пенсійної системи із поточних надходжень породжує диспропорції на ринку праці, стимулюючи тіньовий сектор економіки через поєднання високого податку на фонд заробітної плати із слабкою взаємозалежністю між розмірами внеску та пенсією.

Світовий досвід показує, що пенсійну реформу не можна проводити у відриві від економічної стратегії. Перш за все, очевидна важливість як правильно вибраної самої політики, так і її послідовного втілення. Вибір конкретного варіанта пенсійної реформи залежатиме від мети, яку ставить перед собою країна, а також існуючих обмежень. Зокрема, курс на досягнення економічного зростання та створення високоефективної економіки не може базуватись лише на іноземних інвестиціях. Не дивлячись на їхню привабливість, вони не зможуть замінити внутрішні капіталовкладення. Оскільки питання джерел капіталовкладень для України є вельми актуальним, знайти їх можна за допомогою проведення фундаментальних структурних змін пенсійного забезпечення шляхом поступового запровадження ефективної трьохелементної системи заощаджень на старість.

Як повинні бути організовані приватні пенсійні фонди — на підставі індивідуальних рахунків, чи працедавці повинні мати можливість створювати пенсійні програми, принципового значення не має. А що стосується питання, чи повинна бути обов’язковою участь громадян у накопичувальній пенсійній програмі, чи добровільною, є принциповим для України. Беручи до уваги славнозвісну історію з трастами, коли тисячі громадян були ошукані “на законних підставах”, важко повірити, щоб звичайний робітник став добровільним вкладником приватного фонду, заснованого на системі капіталізації, з метою мобілізації особистих грошових заощаджень для використання їх в національній економіці. Інша справа, коли для кожного працівника буде примусово відкрито індивідуальний рахунок, на який підприємство та працівник сплачуватимуть внески для фінансування пенсій у майбутньому.

Кожна держава має певні юридичні й благодійні зобов’язання щодо своїх працюючих громадян і громадян похилого віку, котрі не працюють, і це диктує потребу реформування застарілої пенсійної системи, яка перестає бути ефективною. Пенсійна реформа, якою б не була її структура, вимагає системного підходу до її розробки і впровадження.

Єдиний шлях для України створити життєздатну приватну пенсійну систему — зробити усю систему цілковито прозорою і наочно показати учасникам, як ця система захищає їхні інтереси. Наскільки безпечно працюватиме система визначатиметься тим, наскільки добре вона спланована, разом із законодавчою базою, установами й інфраструктурою, а також компетентністю персоналу приватних фінансових установ і державних регулятивних органів.