Смекни!
smekni.com

Ринок кредитних ресурсів (стр. 2 из 5)

Саме збереження коштів на рахунках різноманітних кредитно-фінансових установ, у цінних паперах, а також вираження їх у грошовій формі спроможні створювати видимість стирання кордонів між грошовим і позичковим капіталами, особливо в умовах інтенсивного розвитку сучасних фінансових ринків, коли такі кордони все більш розмиваються з розвитком кредитної системи. При розвинутій кредитній системі практично весь грошовий капітал, у якому б змісті ми не вживали цей термін, віддається в позичку, приєднує до якості грошової форми, якості відчуженості за допомогою позички, стає позичковим грошовим капіталом.

Проте, ні потужність сучасних фінансових ринків, ні розгалужена кредитна система не можуть ототожнювати сутність грошового і позичкового капіталів. Останній є лише похідним від грошового капіталу, його частиною, хоча і значною. Позичковий грошовий капітал варто розглядати з погляду накопичення на ринку позичкових капіталів, тоді як грошовий капітал виникає в процесі кругообігу капіталу і є основою появи позичкового капіталу. Тому грошовий капітал ¾ більш широке поняття в якісному і кількісному відношенні.

Грошовий капітал не завжди може поміщатися для депонування на ринку позичкових капіталів ¾ багато фірм тримають у готівці великі кошти для різноманітних спеціальних цілей (поглинання конкурентів, підкупів, виборчих кампаній), не відображаючи їх на своїх внесках. Крім того, в умовах валютно-фінансової кризи посилилася тезаврація золота і срібла приватними особами.

Це також показує визначені розходження між грошовим і позичковим капіталами, хоча в сучасних умовах масштаби ринку позичкових капіталів не завжди дозволяють чітко визначати кордони між зазначеними поняттями.

Функції ринку позичкових капіталів визначаються його сутністю і роллю, що він виконує в системі ринкового господарства, а також завданнями по відтворенню виробничих відносин.

Варто виділити п’ять основних функцій ринку позичкових капіталів: перша¾ обслуговування товарного обігу через кредит; друга¾ акумуляція грошових заощаджень (накопичень) підприємств, населення, держави, а також іноземних клієнтів; третя¾ трансформація грошових фондів безпосередньо в позичковий капітал і використання його у вигляді капіталовкладень для обслуговування процесу виробництва. Ці три функції стали активно використовуватися в промислово розвинутих країнах у повоєнний період.

До четвертої функції варто віднести обслуговування держави і населення як джерел капіталу для покриття державних і споживчих витрат (з огляду на величезну роль ринку позичкових капіталів у покритті бюджетних дефіцитів і фінансуванні житлового будівництва через іпотечне кредитування в рамках сучасної ринкової економіки. В усіх чотирьох випадках ринок виступає як своєрідний посередник у русікапіталу.

Поряд з цими функціями ринок позичкових капіталів виконує також пяту функцію ¾ прискорення концентрації і централізації капіталу, сприяючи утворенню потужних фінансово-промислових груп. Зазначені функції ринку позичкових капіталів спрямовані на підтримку загальних умов розширеного відтворення, забезпечення функціонування економічної системи сучасного ринку.

Ринок позичкових капіталів органічно пов’язаний з рухом вартості в її грошовій формі, з утворенням і використанням різноманітних грошових фондів у вигляді кредитних ресурсів і цінних паперів. За допомогою ринку позичкових капіталів як економічної категорії можна виміряти й визначити рух, обсяг, напрямок грошових фондів, що йдуть на розвиток сучасних фінансових ринків, встановити вплив його на соціально-економічні відносини.

Розвиток національних ринків позичкових капіталів визначається такими чинниками: загальним рівнем економічного розвитку, традиціями функціонування кредитної системи і ринку цінних паперів, рівнем виробничого накопичення й особистих заощаджень.

Проте домінуючим чинником залишається економічний розвиток країни (у це поняття входить не тільки потенціал промисловості й інших галузей економіки, але й обсяг накопичення грошового капіталу в рамках всієї економіки і її підрозділів). Такому критерію найбільше відповідають США, країни Західної Європи і Японія, де існують розвинуті, гнучкі і потужні ринки позичкових капіталів. У той же час, між ринками позичкових капіталів зазначених країн є визначені відмінності. Так, у США цей ринок є найбільш потужним, він відрізняється розгалуженістю, наявністю двох потужних ланок ¾ кредитної системи і ринку цінних паперів, високим рівнем накопичення грошового капіталу, широкою інтернаціоналізацією.

У даний час ринок позичкових капіталів у США в значній мірі визначає кон’юнктурні ситуації як на ринках капіталів названих країн (через процентні ставки, міграцію грошових потоків, коливання курсів цінних паперів), так і на світовому ринку капіталів. Прикладом можуть служити потрясіння на ринку в 1929-1933 р.р. під час “Великої депресії”, коли масове банкрутство комерційних банків у США зробило несприятливий вплив на ринки капіталів Західної Європи. Іншим прикладом є кризова ситуація на ринку капіталів США в середині 80-90-х років, коли внаслідок росту процентних ставок був порушений сформований баланс у міграції капіталів, що негативно вплинуло на ринки капіталів Західної Європи і Японії через перекидання значних грошових ресурсів у США.

Ринки капіталів країн Західної Європи відрізняються від американського ринку насамперед меншим обсягом операцій, недостатньою розвиненістю окремих кредитно-фінансових інститутів, відносною обмеженістю ринку цінних паперів. Крім того, на стан цих ринків негативно вплинула друга світова війна, що зруйнувала найважливіший елемент ринку капіталу ¾ ринок цінних паперів. У таких країнах, як Франція, Німеччина, Італія, країни Бенілюксу, Австрія, він був відновлений лише на початку 60-х років. У Англії і Швейцарії, хоча цей ринок і не був зруйнований, він по суті пасивно функціонував у період війни.

У даний час найбільш потужні ринки капіталів у Західної Європі мають Англія, Німеччина, Франція, Італія, Швейцарія. Але хоча ці ринки за своєю структурою і рівнем наближаються до американського, в той же час вони не досягають його рівня через обмеженість ринку цінних паперів і відсутності ряду важливих кредитно-фінансових інститутів.

Приблизно такі ж тенденції розвитку були властиві і ринку позичкових капіталів Японії, на який, як і на ринки капіталів країн Західної Європи, негативно вплинула війна. Проте широке використання американського досвіду й істотна допомога держави дозволили швидко відновити ринок капіталів Японії, що став відігравати помітну роль у 80-90-х р.р. серед ринків розвинутих країн. Потужна зовнішньоекономічна експансія японських корпорацій і банків дозволила забезпечити значні грошові накопичення й у такий спосіб зміцнити національний ринок капіталів. Про це свідчить той факт, що за розмірами активів японські банки знаходяться в числі головних комерційних банків світу. У той же час за обсягом капіталу і розмірами реалізації цінних паперів національний японський ринок ще відстає від ринку капіталів США. Особливістю ринку позичкових капіталів Західної Європи і Японії на відміну від США є суттєва питома вага державних або змішаних кредитно-фінансових установ.

Що стосується ринків країн, що розвиваються, то вони поступаються ринкам промислово розвинутих країн за обсягами акумуляції і мобілізації грошового капіталу, за структурою ринку, за кількістю спеціалізованих кредитно-фінансових установ і рівнем розвитку ринку капіталів. Більшість держав, що розвиваються, формально має таку ж структуру ринку капіталів, як і промислово розвинуті країни. Проте ступінь розвитку першого ярусу (кредитної системи) і другого ярусу (ринку цінних паперів) ринків країн, що розвиваються, істотно відрізняється від західних ринків. За ступенем розвитку ринки позичкових капіталів країн, що розвиваються, можна розділити на три великі групи: розвинуті, середні і відсталі.

До розвинутих національних ринків позичкових капіталів можна віднести ринки країн, що розвиваються, що за структурою капіталу наближаються до ринків промислово розвинутих країн Заходу. Це ринки країн Латинської Америки (Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела, Чилі), ряду країн Азії (Туреччина, Індія, Пакистан, Південна Корея, Таїланд, Сінгапур, Індонезія, Тайвань, Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ) і Африки (Єгипет, Марокко, Нігерія, Танзанія, Кенія, Зімбабве). У ринках названих країн добре розвинутий перший ярус ¾ різноманітні кредитно-фінансові інститути, проте, за своєю потужністю (розміру активів), розгалуженості, гнучкості, обсягу операцій поступаються аналогічним установам країн Заходу. У зазначених країнах у порівнянні з західними слабко розвинутий ринок цінних паперів.

Середня група ринків країн, що розвиваються, відрізняється більш слабким розвитком. Вони мають в основному кредитну систему і незначні операції з цінними паперами.

Відсталі або нерозвинені ринки позичкових капіталів подані головним чином кредитною ланкою в особі центрального, невеличкого числа комерційних і спеціалізованих банків, обсяги операцій яких низькі. Отут, практично відсутній ринок цінних паперів, якщо не брати до уваги придбання державних облігацій банками. При цьому життєдіяльність ринку капіталів даних країн залежить від постійних ін’єкцій держави і західних банків. До країн з відсталими або нерозвиненими ринками відноситься велика група найбільш бідних країн Латинської Америки (Центральної Америки, Карибського басейну), деякі країни Тропічної і Центральної Африки, а також ряд країн Азії.

Необхідно відзначити дві особливості національних ринків капіталів країн, що розвиваються: по-перше, наявність у їх структурі порівняно великого числа державних або змішаних кредитно-фінансових інститутів; по-друге, тяжіння до структури ринків країн Заходу. Так, країни, що були колоніями Англії, Франції, Іспанії і Португалії, сформували структуру ринків, близьку до цих країн. Тривалий економічний і фінансовий вплив США в Латинській Америці деякою мірою обумовив розвиток структури національних ринків капіталів у цих країнах.