Аж до 1940 р. не існувало яких-небудь документів, що визначають відповідальність аудиторів за виявлення помилок. Було відзначено тільки, що це досить важливе питання, але більшість авторів сходилися в думці, що його не можна відносити до головної задачі аудиторської перевірки.
З 1940 року дотепер цілі аудита перетерпіли незначні зміни. Акцент робився на підтвердження вірності фінансової звітності. Офіційно це положення було проголошено в документах "Американського Інституту Присяжних Бухобліку": "перша мета перевірки звітності незалежним аудитором складається у вираженні думки про представлену фінансову звітність".
Частина знову розроблених прийомів аудита мала строгу орієнтацію на виявлені помилки. У 1961 р. у "Положенні про аудиторські процедури №30" було встановлено, що аудитор визначає помилку, і у випадку, якщо вона матеріальна, може вплинути на його думку про вірність представленої фінансової звітності і проведенні перевірки відповідно до загальноприйнятих аудиторських стандартів, він повинний оцінити ступінь її імовірності.
Інша точка зору на цілі аудита полягають в тому, що задача незалежного розгляду складається у вираженні думки про інформацію, що включається у фінансові звіти. Що стосується відповідальності аудитора, то вона складається лише в проведенні тестів, відповідно до загальноприйнятих аудиторських стандартів, розробленими таким чином, щоб знайти саму можливість визначення роду невідповідностей, тобто аудитор не відповідає за невиявлені помилки, але з його не повинна зніматися відповідальність за перевірку "вузького місця" у процесі аудита.
До кінця 40-х років аудит в основному полягав у перевірці документації, підтвердження запису грошової операції і правильному угрупованню цих операцій у фінансових звітах. Це був підтверджуючий аудит.
Після 1949 р. незалежні аудитори стали більше уваги приділяти питанням внутрішнього контролю, думаючи, що при ефективній системі внутрішнього контролю імовірність помилок незначна, і фінансові дані досить повні і точні. Аудиторські фірми почали займатися більше консультаційною діяльністю, чим безпосередньо перевірками. Це системно-орієнтований аудит. [6]
На початку 70-х рр. почалася розробка міжнародних аудиторських стандартів. В історії аудита можна простежити визначені тенденції:
- основною метою аудита завжди визнавалося установлення вірогідності представленої звітності;
- відзначається зростання надійності внутрішнього контролю і зниження деталізації цілей.
1.2 Планування і організація аудиторської перевірки готової продукції
Аудитор повинний ретельно планувати свою діяльність по трьох основних причинах: це дає аудитору можливість одержати достатню кількість свідчень про положення справ клієнта, допоможе удержати в розумних межах витрати на аудита і дозволить уникнути непорозумінь із клієнтом. [4]
Задачі планування аудита:
- встановлення етапів і термінів роботи з клієнтом;
- визначення витрат;
- раціональне використання робочого часу фахівця;
- підготовка адекватної робочої групи фахівців для роботи з клієнтом;
- визначення розділів аудита, що мають найбільше значення для формування аудиторської думки;
- створення умов для здійснення послідовного контролю за аудитом;
- забезпечення взаємодій з бухгалтерією аудиторської фірми з питань фінансового планування.
Планування аудита складається з 6 основних етапів:
1. Попереднє планування.
2. Збір загальної інформації.
3. Збір інформації про правові обов'язки клієнта.
4. Оцінка істотності аудиторського ризику.
5. Ознайомлення із системою внутрішньогосподарського контролю й оцінка ризику контролю.
6. Розробка загального плану аудита і програми аудита.
Попереднє планування здійснюється на початковій фазі аудиторської роботи; містить у собі ухвалення рішення про згоду почати чи продовження аудита для клієнта, установлення причин, по яких клієнт обґрунтовує своє замовлення на аудита, підбор персоналу для виконання аудиторських обов'язків (формування штатів), укладання договору з клієнтом, складання письмового зобов'язання перед клієнтом.
Збір загальної інформації - загальна інформація про підприємство, необхідна від того, щоб надалі зробити обґрунтований висновок про вірогідність звітності. Основними джерелами інформації про підприємство є:
- обговорення з працівниками керування, зустрічі з вищим керівництвом і виконавчим персоналом, незв'язаним з веденням обліку, що дозволить одержати інформацію "з перших рук";
- відвідування й огляд основних ділянок, виробничих одиниць, складів, що надають можливість переконатися в наявності і збереженні активів, скласти уявлення про умови виробництва;
- зовнішні і внутрішні звіти і публікації. Зовнішні: ділова преса, газети, аналітичні звіти по галузях, порівняння з основними конкурентами і середньогалузеві показники, державне податкове законодавство. Внутрішні: фінансові звіти, стан фінансів підприємства, протоколи, засідання ради директорів, правління, акціонерів, внутрішні звіти аудиторів і консультантів.
Варто ознайомитися з історією розвитку підприємства, видами діяльності, тобто важливо мати представлення про галузь клієнта. Важливо одержати інформацію про політику підприємства в різних областях (кредитна політика, облікова політика), довідатися ступінь відповідальності і прав керівників різних рівнів, визначити коло осіб, що мають право змінювати політику підприємства. На основі отриманої інформації аудитор повинний вирішити питання про необхідність залучення для консультацій окремих фахівців (юристів, податківців).
Збір інформації про правові обов'язки клієнта. Із самого початку роботи аудитору варто ознайомитися з юридичними документами клієнта: Статутом, документами реєстрації, протоколами засідань ради директорів і зборів акціонерів, у яких може міститися інформація про розподіл отриманого прибутку, оголошення дивідендів, виплата винагород, підписання контрактів і угод, рішення про участь в інших підприємствах, про придбання власності, наданні довгострокових позик. [1]
Оцінка істотності аудиторського ризику. Істотність і ризик дуже важливо враховувати при плануванні аудита. Під істотністю (матеріальністю) в аудиті розуміють гранично припустимий рівень можливого перекручування окремої статті чи фінансового показника в звітності, фінансових резервів у цілому чи максимально припустимий розмір помилковості суми, що може бути показана в публікаціях фінансових звітів і розгляді як несуттєва, тобто не вводить користувачів в оману. Для оцінки істотності аудитор повинний мати представлення про можливих користувачів інформації і про можливі рішення, що можуть прийматися на його основі для того, щоб визначити співвідношення неправильності звіту і прийняття цих рішень. Судження аудитора про ступінь істотності досить суб'єктивно і жадає від його значного професіоналізму, досвіду роботи, знання специфіки діяльності клієнта, особливостей економічного і соціального середовища. На початку перевірки аудитор повинний вирішити (на основі внутріфірмових стандартів), яку загальну суму помилки можна вважати істотної. Існує ряд факторів, від яких залежить попередньо встановлюваний рівень істотності:
- розмір підприємства;
- величина чистого прибутку до оподатковування;
- вартість поточних активів;
- загальна вартість активів;
- обсяг поточних зобов'язань;
- величина капіталу.
Загальний план повинний служити керівництвом у здійсненні програми аудита. У процесі аудита в аудиторської організації можуть виникнути підстави для перегляду окремих положень загального плану. Внесені в план зміни, а також причини змін аудитору варто докладно документувати.
У загальному плані аудиторська організація повинна передбачити терміни проведення аудита і скласти графік проведення аудита, підготовки звіту (письмової інформації керівництву економічного суб'єкта) і аудиторського висновку. У процесі планування витрат часу аудитору необхідно врахувати: [2]
а) реальні трудові затрати;
б) розрахунок витрат часу в попередньому періоді (у випадку проведення повторного аудита) і його зв'язок з поточним розрахунком;
в) рівень істотності;
г) проведені оцінки ризиків аудита.
У загальному плані аудиторська організація визначає спосіб проведення аудита на підставі результатів попереднього аналізу, оцінки надійності системи внутрішнього контролю, оцінки ризиків аудита. У випадку рішення провести вибірковий аудит аудитор формує аудиторську вибірку відповідно до правила (стандарту) аудиторської діяльності "Аудиторська вибірка".
Складовою частиною загального плану є положення по плануванню керування і контролю якості виконуваного аудита. У загальному плані рекомендується передбачити:
а) формування аудиторської групи, чисельність і кваліфікацію аудиторів, залучених до проведення аудита;
б) розподіл аудиторів відповідно до їхніх професійних якостей і посадових рівнів по конкретних ділянках аудита;
в) інструктування всіх членів команди про їхні обов'язки, ознайомлення їх з фінансово - господарською діяльністю економічного суб'єкта, а також з положеннями загального плану аудита;
г) контроль керівника за виконанням плану і якістю роботи асистентів аудитора, за веденням ними робочої документації і належним оформленням результатів аудита;
д) роз'яснення керівником аудиторської групи методичних питань, зв'язаних із практичною реалізацією аудиторських процедур;
е) документальне оформлення особливої думки члена аудиторської групи (виконавця) при виникненні розбіжностей в оцінці того чи іншого факту між керівником аудиторської групи і її рядовим членом.
Аудиторська організація визначає в загальному плані роль внутрішнього аудита, а також необхідність залучення експертів у процесі проведення аудита.