Смекни!
smekni.com

Нормування праці на роботах з обслуговування виробництва (стр. 4 из 9)

─ сезонні (діють лише конкретної пори року);

— тимчасові (діють обмежений період часу: до досягнення повного освоєння нового устаткування, технології, операції);

─ одноразові (встановлюються на одноразові роботи, операції). Існує також класифікація норм, що поєднує енергомісткість праці виконавця, витрати робочого часу та отримані результати (рис. 2). Така двоїстість у нормуванні обумовила появу на підприємствах зарубіжжя норм і нормативів, які одночасно використовуються як складові елементи організації виробництва і праці та оплати праці робітників. Це дає змогу враховувати як технічні вимоги виробництва, так, певною мірою,— і фізіологічні можливості людини. При цьому зв'язок фізіологічних складових трудового процесу з його результатами обумовлює впровадження більш об'єктивного матеріального стимулювання робітників (рис. 2 – додаток 1).

У сучасному великому технологічно й технічно розвиненому виробництві застосовують майже всі ці норми, виходячи з конкретних особливостей та потреб підприємства.

Отже, ми бачимо, що на сьогоднішній день найраціональнішими методами нормування праці є досвідно-статистичний, аналітичний та укрупнений. В практиці господарювання сучасних підприємств найбільш поширеним виступає аналітичний метод, оскільки його застосування менш трудомістке, і це дає можливість розрахувати норми ще до початку трудового процесу, а також сприяє рівнонапруженості перелічених норм.


Розділ ІІ. ОПИС ДІЯЛЬНОСТІ ТА СТРУКТУРИ ПІДПРИЄМСТВА ВАТ «КИЇВСЬКИЙ ЗАВОД «РАДАР»

2.1 Історія заснування підприємства ВАТ «Київський завод «Радар»

8 лютого 1930 Президія Київського Обласного виконкому на своєму засіданні прийняла рішення про організацію в м. Києві експериментальної майстерні для виготовлення зразків за пропозиціями та винаходів київських раціоналізаторів. У перший же рік свого існування майстерня надала допомогу трикотажної промисловості, освоївши виготовлення мальезних голок, в результаті чого був скорочений їх імпорт. Через деякий час майстерня завоювала авторитет и уже в 1931 році була перетворена в Київський експериментальний завод № 8 у системі місцевої промисловості.

Самою найпершою продукцією заводу були:

- Узкопльоночні кінопроекційні апарати;

- Електромотори до кінопроектора;

- Комплект оснащення та інструментів для друкарських машинок "Україна";

- Насоси для перекачування бензину;

- Автоклави;

- Револьверні верстати для Музфабрики.

Стара територія, яка знаходилась на вул.Свердлова стала дуже малою, тому 15 травня 1932 Президія Київської Міської ради прийняла рішення про розміщення експериментального заводу № 8 на території колишнього котельного заводу чеського концесіонера Пауля ( на даний момент вона має назву - вул. Предславинська, 35). Виробнича база складалася з виробничого корпусу площею близько 900 кв. метрів і декількох десятків металообробних верстатів. Серійної продукцією заводу були кисневі компресори КК-1. На базі отриманого досвіду фахівцями заводу був розроблений і виготовлений компресор високого тиску ВК-1 до 150 атмосфер. На протязі декількох років завод був єдиним постачальником портативних компресорів високого тиску. Саме за допомогою цього завод швидко розвивався.

У 1934 році завод був переведений з системи місцевої промисловості в систему Наркомату легкої промисловості і до 1940 року залишався єдиним підприємством, що випускає унікальне обладнання для текстильної промисловості СРСР. Завод випустив ряд верстатів і автоматів для виготовлення текстильних машин, шпуль, котушок, човників. Була виготовлена перша машина для шовкової промисловості, автомат для просушування ниток основи. Освоєння та організація випуску верстатів і автоматів, розроблених колективом заводу, дозволило витіснити з текстильної промисловості країни обладнання ряду іноземних фірм.

В листопаді 1940 року постановою уряду завод був переданий системи Наркомату текстильної промисловості в систему авіаційної промисловості. Наказом Наркомату авіаційної промисловості № 650 від 19 листопада 1940 заводу було присвоєно № 454, і надалі він іменується "Державним Союзним Заводом № 454 НКАП". Завод віднесений до другої категорії НКАП.

21 грудня 1943 директором заводу № 454 був призначений Я.С. Кучер.

Постановою Державного Комітету Оборони від 11 січня 1944 № 4922 і наказом Народного Комісара Авіаційнної Промисловості СРСР від 16 січня 1944 № 24 заводу № 454 було присвоєно № 483 (відкрите найменування - організація п / я 1).

Усього в 1944 році було введено в експлуатацію 12 корпусів.

Згідно з постановою 2-го Головного управління НКАП в середині 1944 року завод отримав від інших заводів 20 одиниць обладнання,яке було зовсім не придатне до експлуатації. Проте вже 1 вересня 1944 року 12 одиниць обладнання були відновлені та введені в експлуатацію. До кінця 1944 року парк обладнання виріс до 37 одиниць, в число яких входили: 19 металорізальних верстатів, 6 одиниць ковальсько-пресового обладнання, 1 одиниця ливарного устаткування і 6 зварювальних апаратів. Інших видів устаткування на заводі не було.

У січні 1945 року заводу був встановлений новий - радіотехнічний - профіль виробництва. У зв'язку зі зміною профілю виробництва наказом НКАП СРСР від 30 січня 1945 № 34 завод № 483 був переданий з 2-го Головного управління в систему 17-го Головного управління приказом НКАП СРСР. Перед колективом заводу поставлено завдання в найкоротші терміни освоїти випуск нової для того часу техніки.

12 травня 1945 вагони з першим верстатним обладнанням прибули до Києва. Серед прибулого обладнання були верстати токарні, фрезерні, свердлильні, гвинтові преси, молот зусиллям в 250 кг, працюючий до цих пір в кузні цеху № 8. З червня по вересень 1945 року на завод прибули дві великі партії демонтованого верстатного обладнання. Усього в 1945 році завод отримав з інших підприємств 546 верстатів, а також 45 нових верстатів. Протягом 2-ї половини 1945 року було змонтовано 340 верстатів. До цього часу на завод почали надходити на роботу демобілізованні з Радянської Армії воїни, що повернулися з евакуації зі сходу робітники, інженерно-технічні працівники, випускники навчальних закладів та молоді спеціалісти. Досвідчені і молоді фахівці утворили ядро, навколо якого стали формуватися колективи цехів і відділів заводу. Багато молодих фахівців закріпилися на заводі і виросли в хороших, які чудово знають виробництво, фахівців і керівників служб. Почалася організація комплексу цехів. Відповідно до поставлених перед заводом завданнями почався монтаж обладнання. Все робилося вручну, тому що ніяких підйомних механізмів не було.

Новостворені цеху продовжували удосконалюватися і безперервно поповнюватися новим обладнанням. В цей час завод зростав і розвивався.

У грудні 1945 р. відбувся перший випуск радіолокаційного прибору для розпізнавання літаків СЧ-1. Це було найбільше досягнення колективу на шляху розвитку нової техніки цієї галузі. В процесі освоєння цього вироби були підготовлені перші кадри спеціалістів і освоєно ряд нових спеціальних технологічних процесів. У 1946 році на заводі організована радіолабораторія, укомплектована в основному молодими фахівцями, випускниками інститутів, які розробили технічну документацію. А в 1947 році освоєно виробництво радіометеорологіческого сигнал-реєстратора ПАР-1 і стандартного сигнал-генератора СГ-1. У 1946 році наказом Міністра Авіаційної промисловості СРСР від 2 I грудня 1946 № 1002 / К директором заводу було призначено молоду енергійну людину - Андрій Макарович Данилов, а головним інженером - В.П.Островський.

У 1947 році завод почав серійний випуск тренажерів для навчання льотного складу, електровимірювальних приладів ВП-4 для визначення вологості зерна, що набули широкого поширення в сільському господарстві.

У ході освоєння виробництва нової техніки був введений ряд нових технологічних процесів - вакуумна електроізоляційна просочення, виготовлення високо стабільних крокових шукачів, дрібно модульних зубчастих коліс 2-го і 3-го класу точності, панелей і шкал методом фотохімії та інші процеси.

З 1946 по 1956 рік сформувалося сучасне радіотехнічне підприємство широкого профілю. У цей час було освоєно виробництво 6 - типів сервісної апаратури, 2 вимірювальних приладів широкого застосування власної розробки - ультракороткохвильові сигнал-генератори СГ і ШГВ,6 виробів народного споживання (у тому числі - "юний" радіо конструктор "ЮРК" і апаратура радіоуправління моделями "РУМ", які випускалися великими серіями протягом декількох років).

У 1954 році був створений радіолокаційний бомбоприцел РБП-3 для літаків ІЛ-28, ІЛ-54, Я-26, ЛІ, ЯК-125, а в наступні роки освоєно прицільно-навігаційний пристрій - "Ініціатива-2я", встановлюється на борт літака-штурмовика ЯК-28І для забезпечення прицільного бомбометання, а потім і нові його модифікації - "Ініціатива-4", "Ініціатива 4 / 100", що встановлюються відповідно на борт воєнно-транспортних літаків АН-12Б та АН - 22 для радіолокаційного огляду місцевості, виведення літака в заданий район, прицільного скидання вантажів і десанту, в т.ч. по винесених точок для виключення ураження літака наземними засобами протиповітряної оборони противника. Для виконання цих же тактичних завдань було розроблено виріб "Ініціатива-2К" для вертольотів К-25 і виріб "Ініціатива-2Б" для гідролітаків Бе-12 та Б-14. До складу даних виробів входив лічильно-вирішальний прилад (перша в країні бортова обчислювальна машина), виконаний на сіпусно-косинусних колихающих трансформаторах (СКТ) і багаторазового прецизійних потенціометра (ППМЛ). Трансформатори, що обертаються і потенціометри, дуже складні по своєму конструктивному виготовлені, виготовлялися на нашому підприємстві. На заводі були організовані механічна, металографічна, спектральна, рентгенівська, пірометричних лабораторії, бюро контролю матеріалів, цех контрольних випробувань, фотохімічна лабораторія, ділянка лиття але виплавлюваних моделях, заготівельний цех і ряд інших служб.