Детальну увагу щодо взаємозв’язку свідка та експерта приділяє у дисертаційному дослідженні «Правові та наукові основи використання судових експертиз при розслідуванні злочинів»С. Лапта, який зазначає, що показання свідка у справі являють собою повідомлення про факти, які були ними колись сприйняті і утримані в пам’яті. Формування показань указаних осіб складається з трьох елементів: сприйняття факту, його запам’ятовування і відтворення на допиті [55, с. 41 - 42]. Сприйняття як форма, як етап пізнання, хоч і супроводжується осмислюванням об’єкту, що пізнається, залишається в рамках чуттєвого (емпіричного процесу). Це і є, як правило, характерним для особи, яка згодом виявилася очевидцем події. На відміну від свідка, отримання інформації експертом припускає пізнання факту на основі як чуттєвого, так і раціонального процесів. Різниця між свідченням і експертизою полягає у тому, що у свідченнях свідка доказове значення мають лише повідомлені ним факти. Судження свідка або його думка про ці факти не мають ніякого доказового значення. У той же час у висновку експерта доказове значення має його умовивід про факти, які стали йому відомі з матеріалів справи і які він установив, досліджуючи певні об’єкти, використовуючи свої спеціальні знання.
Ознакою, яка відрізняє свідка від експерта, є різне їх ставлення до справи. Відомості, які свідок повідомляє на допиті, отримані ним не у зв’язку зі справою, або в зв’язку з нею, але за відсутності обов’язку сприймати факти для наступного свідчення. На відміну від цього, експертна діяльність виникає у зв’язку зі справою і за дорученням органа, який призначив експертизу. Для свідка обов’язок давати свідчення виникає через те, що він уже сприйняв факти, які мають значення для справи, саме сприйняття не складає змісту обов’язку свідка. Обов’язок же експерта поширюється не тільки на подання інформації, але й на її отримання.
Свідок подає відомості про ті факти, які він сприйняв своїми органами чуття, в той час як експерт, який не був очевидцем події, дає висновок про факти, які він установив за допомогою своїх спеціальних знань та шляхом дослідження певних обставин і матеріалів справи. На відміну від експерта, свідок взагалі ніяких досліджень не проводить. Можна цілком погодитися з І.Л. Петрухіним, який указує, що факти, які складають зміст свідчень такого свідка, сприймаються ним безпосередньо через їх очевидність і доказуванню не підлягають [77, с. 58].
Участь перекладача у випадках, коли особа, що притягається до адміністративної відповідальності, потерпілий, свідок або інший учасник провадження не володіють мовою, якою здійснюється провадження, надає можливість користуватися їм тією мовою, якою вони володіють у достатньому обсязі, що сприяє об'єктивному, всебічному дослідженню всіх обставин справи. Перекладач призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення. Перекладач зобов'язаний з'явитися на виклик органу (посадової особи) і зробити повно й точно доручений йому переклад.У практиці органів, що здійснюють провадження у справах про адміністративну відповідальність, завжди існувала проблема контролю за правильністю перекладу в ході провадження процесуальних дій. Адже особа, що здійснює провадження, не володіє мовою, на якій і з якої здійснюється переклад. Зрозуміло, адекватність перекладу забезпечується залученням як перекладача незаінтересованої в справі особи, однак далеко не завжди вдається залучити як перекладача саме таку особу. Отже, взаємозв’язок експерта і перекладача простежується тоді, коли експерт складає висновок щодо правильності та точності перекладу.
Таким чином, найбільш тісні зв'язки експерта у провадженні у справах про адміністративні правопорушення простежуються у межах групи суб'єктів відповідного провадження, яких можна віднести до основних суб'єктів. Хоча експерт і належить до факультативних суб'єктів, визначальними постають його взаємовідносини із органом адміністративної юрисдикції та особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, що належать до обов'язкових учасників провадження. В рамках адміністративно-правових процесуальних відносин експерт знаходиться із органом уповноваженим розглядати справу про адміністративне правопорушення хоча і не у прямому, але у «вертикальному» взаємозв’язку, бобудь-яка організаційна підлеглість є виключеною, експерт організує свою діяльність у провадженні у справах про адміністративні правопорушення у руслі державно-владних вимог уповноважених суб'єктів, з їх призначення, але Закон України «Про судову експертизу» забороняє будь-кому втручатися у діяльність експерта при дослідженні експертних матеріалів, отже, маємо приклад своєрідних юридично-владних відносин без організаційного підпорядкування. Окрім того, зв'язок експерта із органами адміністративної юрисдикції полягає у співпраці, сприянні у виконанні основних завдань провадження, встановленні об'єктивної істини у справах шляхом застосування спеціальних пізнань експерта.
Із особою яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілим, законними представниками, захисником експерт знаходиться горизонтальних зв'язках.
У межах наступної групи учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення, а саме із свідком та перекладачем, які залучаються до справи у випадках необхідності, не є основними, експерта об’єднує реалізація спільної функції – сприяння відповідному провадженню шляхом використання своїх знань та дій, а також, що всім цим учасникам провадження, як і експерту не властивий власний особистий інтерес у результатах вирішення справи про адміністративне правопорушення, отже, з даною групою учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення експерт також перебуває у горизонтальних зв’язках.
Підсумовуючи викладене, спираючись на проаналізовані погляди, думки та концепції, вироблені адміністративно-правовою наукою щодо критеріїв класифікації суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення та поділу їх на відповідні групи, пропонуємо щодо визначення місця експерта в системі суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення виходити із наступних положень: незважаючи на важливу роль експерта із забезпечення об’єктивності адміністративно-деліктного процесу, участь його у провадженні у справах про адміністративні правопорушення є на сучасному етапі факультативною; поділяючи суб'єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення на індивідуальних та колективних, враховуючи правовий статус експерта, його слід віднести до індивідуальних суб'єктів; експерт належить до групи суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення, які не наділені владними повноваженнями; особливість позицій експерта полягає в тому, що його логічно та обґрунтовано відносять до групи суб’єктів, що не мають власної особистої зацікавленості у вирішенні справи, які сприяють здійсненню провадження своїми знаннями та діями, залучається до участі у справі при необхідності використання спеціальних пізнань.
РОЗДІЛ 3
ОСОБЛИВОСТІ УЧАСТІ ЕКСПЕРТА НА ОКРЕМИХ СТАДІЯХ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ
Аналіз правового статусу експерта у провадженні у справах про адміністративні правопорушення передбачає визначення питання про стадію притягнення експерта до провадження, що безперечно надасть можливість окреслити найбільш суттєві особливості діяльності експерта у справах про адміністративні правопорушення, допоможе більш повно та сфокусовано вивчити та розкрити поставлене наукове завдання. На різних стадіях провадження експерт виконує одну функцію – експертне дослідження, яке слід розуміти як процес виявлення, фіксації, співвіднесення, пояснення й оцінки ознак, властивостей і якостей об’єктів експертизи з використанням спеціальних пізнань експерта з метою одержання на цій підставі певних висновків[60, с.119].
Щодо визначення поняття «провадження у справах про адміністративні правопорушення» спостерігається різноплановість у визначенні його змісту. Так, наприклад, О. Кузьменко, узагальнюючи існуючі точки зору, зазначає, що є два підходи до визначення: а) це регламентована адміністративно-процесуальними нормами діяльність державних органів, спрямована на розгляд справ про адміністративні правопорушення та застосування в необхідних випадках адмністративних стягнень; б) це сукупність здійснюваних компетентними суб'єктами на основі процесуальних норм дій щодо вирішення справ про адміністративні правопорушення. Розбіжності є, однак визнавати їх істотними навряд чи доцільно.
Провадження у справах про адміністративне правопорушення включає декілька стадій (О. Кузьменко додатково вживає термін «фаз») [45, с. 280], які змінюють одна одну. Слід зазначити, що в адміністративно-правовій науці спостерігається єдність думок науковців стосовно стадійності провадження взагалі у справах про адміністративні правопорушення, однак, одночасно, і розмаїття підходів до визначення їх кількості та назв [45, с. 99]. Так, узагальнюючий аналіз точок зору вчених-юристів щодо розмаїття стадій та їх назв надали Т. Коломієць та І. Сквирський [45, с. 93-94]. Так, наприклад, О. Бандурка, М. Тищенко виділяють чотири стадії - порушення справи про адміністративне правопорушення, розгляд справи і винесення у ній постанови, оскарження та опротестування постанови у справі, виконання постанови [45, с. 166], їх підтримує Ю. Битяк [5, с. 223-224] та В. Авер’янов [3, с. 519] . Н. Данількевич також виділяє чотири стадії, однак пропонує їх називати наступним чином: адміністративне розслідування, розгляд справи, перегляд постанови, виконання постанови [25, с. 129].