Вихідні дані на основі наскрізного прикладу діяльності підприємства за звітний період (див. табл..1), а також допоміжні розрахунки наведені в табл.. 2.
Таблиця 2
Вихідні дані для критичного обсягу виробництва
| Показники | Види виробів | |||||
| А | В | Г | Д | Є | Ж | |
| Ціна 1 шт., тис. грн. | 20 | 50 | 35 | 30 | 41,2 | 50 |
| Змінні витрати на 1 шт. | 13 | 30 | 24 | 20 | 28 | 35 |
| Маржинальний дохід за 1 шт., тис. грн.. | 7 | 20 | 11 | 10 | 13,2 | 15 |
| Частка виробу в сукупному обсязі реалізації, %(за даними гр.7 табл. 1) | 11 | 15 | 17,5 | 16,5 | 14 | 26 |
| Постійні витрати на 1 шт., тис. грн. | 2500 | |||||
Узагальнений маржинальний дохід визначається як сума добутків маржинального доходу за видами виробів на їх частку: 7*0,11 + 20*0,15 + 11*0,175 + 10*0,165 + 13,2*0,14 + 15*0,26 = 13,1 тис. грн..
Критичний обсяг виробництва (точка беззбитковості)
Qкрит = 2500 / 13,1 = 191 од.,
у тому числі (з округленням результатів до цілих)
QA = 191 * 0,11 = 21 од.;
QВ = 191 * 0,15 = 29 од.;
QГ = 191 * 0,175 = 33 од.;
QД = 191 * 0,165 = 32 од.;
QЄ = 191 * 0,14 = 26 од.;
QЖ = 191 * 0,26 = 50 од.
За такої структури обсягів виробництва підприємство матиме виручку, яка дорівнюватиме загальним витратам (постійним та змінним).
У розглядуваному прикладі (див. гр.1 табл. 1) фактичні обсяги реалізації за всіма видами виробів перевищували критичні. Це забезпечило підприємству прибуток від реалізації продукції у звітному періоді у розмірі 1000 тис. грн.
Якщо підприємство реалізує продукцію в умовах недосконалої конкуренції, тобто коли зі збільшенням обсягів реалізації зменшується ціна за одиницю продукції, пошук оптимальної позиції продукції підприємства на ринку можна продемонструвати на прикладі, проілюстрованому на рис.4, вихідні дані для якого наведені в табл.3.
Таблиця 3
Вихідні та розрахункові дані для визначення оптимальних обсягів реалізації продукції в умовах недосконалої конкуренції.
| Обсяг реалізації продукції Q, од. | Ціна за одиницю продукції р, тис. грн.. | Виручка від реалізації V, тис. грн.. (гр.1 * гр.2) | Змінні витрати, тис. грн. | Повні витрати S, тис. грн.. (Sпост * гр.5) | Прибуток (+), збиток (-) Р, тис. грн.. (гр.3 – гр.6) | |
| на одиницю продукції Sзмін | на обсяг реалізаціїSзмін (гр.1*гр.4) | |||||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| 5 | 10 | 50 | 5,6 | 28 | 66 | -16 |
| 10 | 10 | 100 | 3,7 | 37 | 75 | +25 |
| 15 | 8 | 120 | 3,3 | 50 | 88 | +32 |
| 20 | 7,3 | 146 | 2,8 | 56 | 94 | +52 |
| 25 | 6,2 | 155 | 2,5 | 62 | 100 | +55 |
| 30 | 5 | 150 | 2,9 | 87 | 125 | +25 |
| 35 | 4,1 | 143 | 3,6 | 125 | 163 | -20 |
Примітка. Постійні витрати Sпост = 38 тис. грн..
Водночас у цьому прикладі змінні витрати на одиницю продукції не залишаються однаковими при різних обсягах виробництва. Так, зі збільшенням обсягів виробництва вони зменшуються (наприклад, завдяки знижкам при купівлі сировини у великих обсягах), а в подальшому можуть збільшуватись (наприклад, за рахунок залучення більш віддалених постачальників чи сплати надбавок за понаднормову роботу).
Як випливає з даних табл. 3, максимальний прибуток підприємство отримає при обсязі реалізації 25 одиниць продукції. Прибуткова зона діяльності обмежена обсягами від 6 до 33 одиниць продукції. За її межами маржинального доходу недостатньо, щоб покрити постійні витрати підприємства, отже, підприємство зазнає збитків. Таким чином, якщо еластичність попиту перевищує одиницю, є дві точки критичного обсягу, де сукупні витрати дорівнюють виручці від реалізації. У наведеному прикладі – це 6 та 33 одиниці реалізованої продукції (див. рис. 4).
За даними рівнями виручки та змінних затрат можна обчислити рівень постійних витрат, який відповідатиме максимальному прибутку. Аналогічно, виходячи із заданих рівнів інших взаємопов’язаних чинників, можна послідовно розрахувати оптимальні рівня цін на продукцію та змінних затрат.
Підприємству слід уникати „ножиць”, тобто коли попит на його продукцію еластичний, а попит підприємства на споживані ресурси, наприклад на енергоносії, нееластичний.
2.3 Процес планування рентабельності.
У плануванні використовують різні показники рентабельності. Усі вони відносні й показують, скільки одиниць прибутку (балансового, чистого, операційного, оподаткованого тощо).
Інакше кажучи, при визначенні показників рентабельності в чисельнику завжди буде прибуток. Сукупність показників рентабельності всебічно відбиває ефективність виробничої (операційної), інвестиційної та фінансової діяльності підприємства і відповідає інтересам учасників економічного процесу.
В розвинених країнах рентабельність власного капіталу вважають найважливішим підсумковим показником, де фокусуються результати всіх напрямків діяльності підприємства. Ще понад 100 років тому фінансові менеджери фірми „Дюпон” запропонували рентабельність власного капіталу Рвк визначати як добуток рентабельності реалізації за чистим прибутком Рч, оборотності активів Оа та коефіцієнта фінансової залежності (відношення сукупного капіталу до власного) Кфз, тобто
Рвк = Рч * Оа * Кфз = Р/ВК = Р/V * V/A * A=П/ВК;
де Р – чистий прибуток; V – чиста виручка від реалізації продукції; А – активи; П – пасиви.
Приклад. Чистий прибуток становить 840 тис. грн., середньорічний розмір власних коштів – 5240 тис. грн.. (р.380, 430 та 630 форми №1), чиста виручка від реалізації – 10000 тис. грн.., середньорічна валюта балансу – 8365 тис. грн..
Розрахуємо рентабельність власного капіталу за звітний період (за вихідними даними додатка 1 та 2):
Рвк =
З наведеної моделі рентабельності власного капіталу випливає, що на її значення істотно впливає збільшення частки позикових коштів, тобто так званий фінансовий ліверидж (важіль), який супроводжується підвищенням ризику втрати підприємством фінансової незалежності.
З огляду на цей ризик фінансовий аналітик визначає і регулює рівень фінансового важеля, з’ясовує, на скільки відсотків зміниться рентабельність власного капіталу при зміні валового прибутку (ВП) на 1% за умов різних часток позикового капіталу в пасивах підприємства.
Проілюструємо дію фінансового важеля на прикладі, наведеному на рис. 5 та в таблиці 4.
Таблиця 4
Рівень фінансового важеля
| № п/п | Показники | Частка позикового капіталу П/К, % | ||||||||
| 30 | 50 | 80 | ||||||||
| 1 | Капітал, тси. грн.., разом | 8000 | 8000 | 8000 | ||||||
2 | У тому числі:- власний капітал, тис. грн. | 5600 | 4000 | 1600 | ||||||
| 3 | - позиковий капітал, тис. грн. | 2400 | 4000 | 6400 | ||||||
| 4 | Прибуток до сплати відсотків і податку, валовий прибуток (варіанти), тис. грн. | 1300 | 1500 | 2000 | 1300 | 1500 | 2000 | 1300 | 1500 | 2000 |
| 5 | Відсотки за позики (20% * р.3) | 480 | 480 | 480 | 800 | 800 | 800 | 1280 | 1280 | 1280 |
| 6 | Прибуток, тис. грн. (р.4 – р.5) | 820 | 1020 | 1520 | 500 | 700 | 1200 | 20 | 220 | 720 |
| 7 | Податок на прибуток, тис. грн.. (30% * р.6) | 246 | 306 | 456 | 150 | 210 | 360 | 6 | 66 | 216 |
| 8 | Чистий прибуток, тис. грн.. (р.6 – р.7) | 574 | 714 | 1064 | 650 | 490 | 840 | 14 | 154 | 504 |
| 9 | Рентабельність власного капіталу, % (р.8:р.2) | 0,10 | 0,13 | 0,19 | 0,09 | 0,12 | 0,21 | 0,1 | 0,1 | 0,31 |
Аналогічно до дії механічного важеля, що передбачає внаслідок прикладання невеликих зусиль отримання помітного результату, дія фінансового важеля полягає в тому, що незначні зміни валового прибутку можуть спричинити істотні зміни рентабельності власного капіталу.
Рівень фінансового важеля: РФВ = ;
РФВ п/к=30% = ;
РФВ п/к=50% =;
РФВ п/к=80% =;
Якщо частка позикового капіталу становить 30%, то зміна валового прибутку на 1% спричинює збільшення Рвк на 1,6%, при П/К = 50% - на 2,62%, при П/К = 80% - на 63,14%. Точка перетину на рис.5 відповідає валовому прибутку 1600 тис. грн., тобто значення показника Рвк не змінюється при різних значеннях П/К (фінансовий важіль нейтральний). Якщо прибуток менший, підприємству доцільно нарощувати капітал за критерієм Рвк, використовуючи власні джерела (від’ємний фінансовий важіль), якщо прибуток більший, доцільно залучати позикові кошти (додатний важіль).
Слід, при плануванні, зважати також на зворотний напрямок дії фінансового важеля. При незначному зменшені валового прибутку рентабельність власного капіталу істотно знизиться на підприємстві з високим фінансовим важелем і несуттєво – з низьким.
3.Проблеми організація стратегічного й оперативного планування на підприємстві.
Планування відноситься до числа найбільше інтенсивно досліджуваних проблемних областей у теорії економіки виробництва. Воно займає найважливіше місце й у практичній діяльності підприємства. Разом з тим ретельний аналіз внутріфірмового планування свідчить про наявність у цій області ряду недоліків, найбільш важливі з який полягають у наступному.