Зворотний процес має місце при поділі й виділі. Поділ означає, що на базі однієї юридичної особи виникає дві або більше нових юридичних осіб, а ця перша припиняється. При виділу немає припинення юридичної особи. З її складу лише виділяється нове соціальне утворення, яке наділяється правами юридичної особи.
Своєрідною формою реорганізації осіб є їх перетворення. Суть перетворення полягає в тому, що на основі юридичної особи створюється нова організація, яка має інший профіль, цілі діяльності, структуру тощо, але приймає всі активи і пасиви свого попередника. При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов’язки) переходить до новоутворених юридичних осіб. В разі приєднання однієї юридичної особи до іншої її майно переходить до останньої. Майно переходить до правонаступника в день підписання передаточною балансу, якщо інше не передбачено законом або постановою про реорганізацію (ч. 2 ст.37 ЦК. України).
Правонаступник відповідає по зобов’язаннях юридичної особи, що припинила своє існування, в повному обсязі, тобто і тоді, коли одержані активи не покривають усіх вимог кредиторів. При поділі і виділі правонаступники відповідають по боргах попередника пропорційно до часток одержаного ними майна, зазначених у розподільчому балансі.
Юридична особа розширює масштаби своєї діяльності не лише при приєднанні до неї інших юридичних осіб, а й шляхом відкриття філій і представництв.
Філія юридичної особи - це структурно і територіальне відособлена її частина, яка за місцем свого знаходження виконує всі або найголовніші функції самої юридичної особи: виробничу, наукову тощо.
Представництво — теж частина юридичної особи, але воно здійснює лише окремі функції від імені юридичної особи поза місцем її знаходження (укладає договори, дає згоду на оплату рахунків тощо). Філії і представництва не мають прав юридичної особи. Керівник філії або представництва діє на підставі довіреності, одержаної від юридичної особи.
Відповідно до ч. І ст.31 ЦК України, юридична особа може відкривати філії і представництва в порядку, встановленому законодавчими актами. Зокрема, створення філій, представництв, відділень та інших відособлених підрозділів підприємств, об’єднань, організацій та установ здійснюються в тому ж порядку, який встановлений для створення самих цих організацій (ст.7 Закону «Про підприємства в Україні»).
Крім понять «філія» і «представництво» в практиці зустрічається поняття «дочірньої організації» (представництва), хоча воно в законі не визначене. Дочірньою може визнаватися організація, яка створена як юридична особа іншою організацією шляхом передачі їй частини свого майна у повне господарське відання або оперативне управління для досягнення цілей, визначених засновником. Засновник затверджує статут дочірньої організації, призначає її керівника і здійснює щодо неї інші права власника, передбачені законодавчими актами. Дочірня організація зазначається в статуті організації, що її створила. Проте дочірня організація не відповідає по боргах своєї основної організації, а ця остання — по боргах дочірньої організації. При неплатіжездатності (банкрутстві) засновника стягнення по його боргах може звертатись на майно дочірньої організації за умови ліквідації останньої і після задоволення претензій її кредиторів.
3. Види юридичних осіб.
Юридичні особи можна поділяти на окремі види за різними ознаками. Залежно від існуючих форм власності в Україні юридичні особи поділяються на:
а) приватні;
б) колективні;
в) державні;
г) змішані.
Стосовно суб’єктного складу юридичні особи можуть бути поділені на:
а) українські;
б) спільні за участю іноземного інвестора;
в) іноземні;
г) міжнародні організації та об’єднання.
У окремих країнах СНД поширений поділ юридичних осіб на комерційні та некомерційні. Комерційними визнаються організації, головною метою діяльності яких є одержання прибутку. Такими юридичними особами є господарські товариства, виробничі кооперативи, підприємства незалежно від форм власності. До некомерційних юридичних осіб відносяться такі, які не мають на меті одержання прибутку і створюються для інших цілей. Такими некомерційними юридичними особами визнаються різноманітні об’єднання громадян, в тому числі політичні партії, релігійні організації, споживчі кооперативи, фонди та інші.
Однак слід зазначити, що такий поділ є певною мірою умовним, оскільки і некомерційні організації досить часто виконують роботи, надають послуги, отримуючи при цьому прибуток.
З цих причин при розробці проекту ЦК України відмовилися від такої класифікації і натомість відновили традиційний поділ на юридичних осіб публічного права і юридичних осіб приватного права. Суть цієї класифікації полягає в тому, що юридичні особи публічного права створюються незалежно від волі приватних осіб, як правило, для здійснення спеціальних функцій, не обумовлених їх участю в цивільному обороті (наприклад, міністерства і відомства, установи соціальної сфери, культурно-освітянські заклади та інші).
І навпаки, юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб на договірних засадах, саме з метою участі в різноманітних цивільно-правових відносинах. Цивільним правом регулюється порядок створення і діяльності саме юридичних осіб приватного права. Що ж до регулювання цивільно-правових відносин за участю юридичних осіб публічного права (наприклад, коли у останніх виникає потреба укласти цивільно-правовий договір оренди, купівлі-продажу, про надання різноманітних послуг тощо), то діє загальний принцип: публічні юридичні особи, вступаючи у цивільно-правові відносини, підпадають під режим цивільно-правового регулювання, як будь-які інші приватні юридичні особи, незалежно від того, що створені вони розпорядчим способом на підставі рішення державних органів та органів місцевого самоврядування і в цілому функціонують для здійснення завдань публічного характеру. Таким чином, забезпечується єдність регулювання цивільно-правових відносин, незалежно від того, хто є їх учасниками. Водночас порядок утворення юридичних осіб публічного права регулюється не актами цивільного законодавства, а нормами публічного права.
Чинне законодавство України також визначає для юридичних осіб, що діють в цивільному обороті, організаційно-правову форму: підприємства, господарські товариства, кооперативи. Цей перелік, на відміну від ЦК Російської Федерації та інших країн СНД, не є в Україні вичерпним. Питання про організаційно-правову форму окремих юридичних питань вирішується в різних нормативних актах.
Відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні» (ст.1) підприємство — це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство — також товарний знак. Отже, на відміну від бюджетних установ, які функціонують головним чином за рахунок бюджетних асигнувань, підприємства одержують доходи від своєї виробничо-господарської діяльності і покривають цими доходами свої витрати, тобто виступають в обороті як відокремлені товаровиробники. Правда, в разі збиткової діяльності підприємства держава може надати йому дотацію, інші пільги, якщо вона визнає продукцію цього підприємства суспільно необхідною. Підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. Як юридична особа підприємство має своє майно, яке складають основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Здійснюючи господарську діяльність, вступаючи в різноманітні угоди щодо свого майна з іншими особами, підприємство набуває цивільних прав і виконує обов’язки, несе майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями, тобто діє як суб’єкт цивільних правовідносин — юридична особа.
Залежно від форм власності, встановлених Законом «Про власність», можуть діяти підприємства таких видів:
- приватне підприємство, засноване на приватній власності фізичної особи і виключно її праці;
- сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян України — членів однієї сім’ї, що проживають разом;
- приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом найму робочої сили;
- колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської або релігійної організації;
- державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;
- державне підприємство, засноване на загальнодержавній власності;
- спільне підприємство, засноване на базі об’єднання майна різних власників (змішана форма власності). Серед засновників спільного підприємства можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав;
- підприємство, засноване на власності юридичних осіб і громадян інших держав. Створення таких підприємств регулюється окремим законодавством України.
Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства та чисельності його працівників (незалежно від форм власності), воно може бути віднесено до категорії малих підприємств. Зокрема, до малих підприємств відносяться заново створювані і діючі підприємства: у промисловості та будівництві — з чисельністю працюючих до 200 чоловік; в інших галузях виробничої сфери — з чисельністю працюючих до 50 чоловік; у науці та науковому обслуговуванні — до 100 чоловік; в галузях невиробничої сфери — до 25 чоловік; у роздрібній торгівлі — до 15 чоловік.