Матеріальною базою проведення валютної інтервенції служили створенні у 30-х роках в США, Великобританії,Франції, Італії, Канаді та ін. країнах валютні стабілізаійні фонди.
З 70-х років явищем стала колективна валютна інтервенція центральних банків ряду країн.
Диверсифікація валютних резервів -- політика держав, банків, монополій, яка спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення до їх складу різних валют з метою забезпечення міжнародних розрахугків, проведення валлютної інтервенції і захисту валютних втрат.Зично ця політика здійснюється шляхом продажу нестабільних валют і купівлі більш стійких валют на світових валютних ринках.
Диверсифікація важлива і для банків, оскільки вони в основному чужими коштами.Тому банки стараються видавати позики якомога більшій кількості клієнтів. З цією метою комерційні банки України мають право видавати позички одному клієнтові в розмірі, що не перевищує 50% їх статутних фондів. У США, наприклад цей норматив встановлений у розмірі до 10 відсотків власного капіталу банку. Цей принцип застосовується також в операціях з цінними паперами, коли кошти вкладаються у різні види цих паперів чи в папери одного виду, але випущені різними емітентами.
Девальвація іревальвація –це традиційні методи валютної політики.
Девальвація – здійснюване державою зниження обмінного курсу своєї грошової одиниці стосовно іншої. Це один із варіантів грошової реформи, спрямованої на оздоровлення грошового обігу. Причинами цього явища є нерівномірність розвитку інфляції в окремих країнах, нестабільність платіжних балансів і світової економіки в цілому. Девальвація і ревальвація складають два основні варіанти грошової реформи. Часто девальвація лише закріплює фактичне обезцінення грошей внаслідок інфляції. Існує також поняття ринкової девальвації валюти, тобто падіння на ринку ціни національної валюти, вираженої в інших валютах, зокрема в доларі. Ринкова девальвація відбувається внаслідок зниження попиту на дану валюту. Держава може підтримувати курс своєї валюти шляхом ринкових інтервенцій / скуповування власної валюти або продажу іноземної /. При значних господарських розладах держава застосовує девальвацію, яка веде до подорожання імпортованих і здешевлення власних товарів, експортованих в інші країни. Тому девальвація використовується також як засіб зовнішньоторговельної експансії.
Ревальвація -- поновлення, збільшення вартості валюти шляхом підвищення її офіційного курсу щодо грошової одиниці інших країн або щодо міжнародних грошових одиниць. Застосовується як один із методів стабілізації грошової системи країни і поновлення, а то й підвищення купівельної спроможності грошей після інфляції. Ревальвація як метод стабілізації грошової одиниці в минулому використовувалася відносно мало. Це пояснюється тим, що країна, яка таким чином стабілізує грошовий обіг, ставить себе у невигідне становище у зовнішньоекономічних операціях, туризмі порівняно з іншими. Підвищення курсу валюти даної країни щодо інших зумовлює зростання цін на експортні товари в іноземній валюті і тим самим знижує конкурентноздатність товарів власного виробництва на міжнародному ринку. Курсові співвідношення між ревальвованою валютою даної країни та іншими валютами створюють умови за яких невигідно вкладати капітал в економіку даної країни. У то й же час стає вигідним вивіз національної валюти, оскільки при цьому за кордоном можна одержати більшу суму за ревальвовану грошову одиницю. Це може негативно вплинути на величину інвестицій в економіку країни. Незважаючи на це, ревальвація за певних умов може стати ефективним антиінфляційним заходом. Саме як антиінфляційний захід ревальвація була використана на рубежі 60-70-х р.р. ХХ ст. в колишній ФРН, у Голландії, Швейцарії, Австрії та у ряді інших країн. Вона зумовила скорочення грошової маси у сфері обігу, стабілізацію, навіть зниження цін на внутрішньому ринку і позитивно вплинула на розвиток економіки та матеріальний добробут населення.
I.1. Особливості управління валютними ризиками.
Управління валютними ризиками передбачає проведення його детального аналізу, оцінку можливих наслідків та вибір методів страхування. Оцінка ризику передбачає визначення тривалості періоду ризику, суми коштів, що знаходяться під ризиком, та обсягу збитків за відповідними зобов’язаннями, що можуть виникнути в майбутньому. Тому передбачення валютних ризиків посідає чільне місце у стратегії планування діяльності підприємства чи фінансово-кредитної установи і є запорукою підвищення ефективності їхньої основної діяльності.
Управління валютним ризиком базується на виборі відповідної стратегії менеджменту ризику, що містить у собі такі основні елементи:
· викорстання всіх можливих засобів уникнення ризику, який призводить до значних збитків;
· контроль ризику та мінімізація сум імовірних збитків, якщо немає можливості уникнути його повністю;
· страхування валютного ризику в разі неможливості його уникнення.
Схематично така стратегія менеджменту валютного ризику наведена на мал. 1. Відповідно до цієї схеми ми можемо спостерігати різні варіанти вибору стратегії: від нейтрального ставлення до ризику, коли фінансові менеджери через незначні розміри можливих збитків не беруть ці ризики до уваги, до повного контролю і страхування всіх можливих валютних ризиків і валютних збитків. Тому запобігання валютним ризикам завдяки використанню певних методів страхування можна вважати головним елементом стратегії менеджменту валютних ризиків.
У світовій практиці страхування валютних ризиків називають хеджуванням (hedging). Головна мета використання відповідних методів хеджування полягає в тому, щоб здійснити валютно-обмінні операції своєчасно – ще до того як відбудеться небажана зміна курсів, або ж компенсувати збитки від такої зміни за рахунок паралельних операцій з валютою, курс якої змінюється в протележному напрямку.
Нині існує ціла низка досить ефективних методів страхування валютних ризиків, що можуть бути використані різними суб`єктами власних коштів банку у вигляді абсолютної суми ліміту. Так, для уповноважених банків із власними коштами до 1 млрд руб. (до 1 млн руб. після демострації) ліміт дорівнює 70 тис. Дол. США; з капіталом від 1 млрд до 5 млрд руб. – 350 тис. дол.. США; від 5 млрд до 10 млрд руб. – 700 тис. дол.. США і понад 10 млрд руб. – за індивідуальними нормативом, який встановлює Департамент іноземних операцій ЦБ Росії.
З-поміж методів страхування валютних ризиків треба назвати такі.
1. Структурне збалансування активів, пасивів, кредиторської та дебіторської заборгованості.
2. Зміна термінів платежів (leads and lags).
3. Форвардні угоди.
4. Операції “своп”.
5. Опціонні угоди.
6. Фінансові ф`ючерси.
7. Кредитування та інвестування в іноземній валюті.
8. Реструктуризація валютної заборгованості.
9. Паралельні позички.
10. Лізинг.
11. Дисконтування вимог в іноземній валюті(форфетування).
12. Використування валютних коштів.
13. Здійснення платежів за допомогою зростаючої валюти.
14. Самострахування.
II.Особливості валютного регулювання в Україні.
1. Валютний ринок та правові засади валютного регулювання в Україні.
Однією із найважливіших складових грошового ринку є валютний ринок, формування та активний розвиток якого фактично розпочалися в Україні з 1992 р. На сьогоднішній день валютний ринок є досить розвиненим, характеризується розгалуженою структурою, включає як біржовий, так і позабіржовий сектори та розвивається досить динамічно. Можна стверджувати, що за роки існування валютного ринку в Україні розроблена законодавча та нормативна база, а також створені інституціональні форми організації валютних відносин. Тому можна вважати, що в державі існує національна валютна система як державно-правова форма організації валютних відносин, яка встановлює певний порядок здійснення валютних операцій, купівлі-продажу, вивезення-ввезення іноземної валюти та валютних цінностей, валютні курси, організації валютного контролю тощо.
Правові засади валютного регулювання в Україні закладені Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1933 р. №15-93, органами валютного контролю в Україні визначені:
1. Національний банк України.
2. Уповноважені банки.
3. Державна податкова адміністрація України.
4. Міністерство зв`язку України.
5. Державний митний комітет України.
Залежно від своїх функцій зазначені органи мають різний обсяг повноважень у сфері валютного контролю. Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова адміністрація України – фінансовий контроль за валютними операціями, що виконуються резидентами і нерезидентами на території України. Міністерство зв`язку України – за додержанням правил поштових переказів та пересиланням валютних цінностей через митний кордон України. Державний митний комітет України – за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.
Головним органом валютного регулювання та контролю є Національний банк України, який крім функцій прямого контролю також здійснює:
· Державну валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;
· Разом із Кабінетом Міністрів України складає платіжний баланс України;