Смекни!
smekni.com

Фінансово - валютна політика України (стр. 3 из 5)

· Контроль за додержанням затвердженного Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

· Визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

· Видачу в межах своєї компетенції обов`язкових для виконання нормативних актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

· Накопичення, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

· Видачу ліцензії на здійснення валютних операцій та прийняття рішення про їх скасування;

· Встановлення способів визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;

· Встановлення за погодженням із Міністерством статистики України єдиних форм обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

· Публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків тощо.

Згідно з яким Національний банк України було визначено головним валютним органом країни та покладено на нього виконання функцій щодо формування на підставі загальної економічної політики держави принципів і стратегії валютного регулювання, ліцензування діяльності з валютними цінностями,розробки і впровадження системи курсоутворення та здійснення контролю за виконанням правил валютних операцій.

Суб`єктами валютних відносин в Україні є юридичні та фізичні особи-резиденти і нерезиденти, уповноважені банки, біржі, інші фінансово-кредитні установи, спеціальні органи валютного контролю та Національний банк України.

Складовими національної валютної систем є національна грошова одиниця, режим курсоутворення та умови конвертованості національної грошової одиниці, валютні нормативи й обмеження, система валютного регулювання та контролю, міжнародна ліквідність держави, регламентація готівкового і безготівкового обігу іноземої валюти, організація біржового та позабіржового валютних ринків, система міжнародних розрахунків, ліцензування операцій з валютними цінностями тощо.

Головним елементом валютної політики слід вважати валютне регулювання – діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями.

Крім того, Національний банк України може встановлювати граничні розміри маржі за валютообмінними операціями як на міжбанківському ринку, так для обмінних пунктів.

Нині вибір керованого плаваючого курсу найбільш повно відповідає сучасному стану економіки України. Сьогодні НБУ відводиться значна роль в організації валютного ринку, проведенні ефективної відсоткової політики та порядку здійснення валютних операцій. Слід зауважити, що можливості створення ефективного валютного ринку дещо обмежені через його малі розміри, недостатньо розвинутий ринок цінних паперів тощо. Крім того, в умовах нинішньої нееластичності торгових цін виникає потреба в значному коригуванні валютного курсу, що може негативно позначитися на процесах руху іноземного капіталу.

Важливими інструментами формування ефективного валютного курсу на сучасному етапі розвитку ринкових відносин є валютні інтервенції, які здійснюються Національним Банком України. При використанні цього інструмента чільне місце належить наявному валютному резерву, який дає змогу НБУ проводити активну політику на валютному ринку України. Однак слід пам`ятати, що хоча валютні інтервенції НБУ належать до ринкових методів впливу на попит та пропозицію, проте такі дії можуть розглядатися як ефективні тільки в коротко строковому періоді, оскільки в довгостроковому вони можуть викривлювати співвідношення попиту та пропозиції, які зумовлені реальними економічними процесами.

Умови для реального зміцнення курсу національної грошової одиниці формувалися в міру того, як розгорталися економічні реформи. Початок було покладено 1994 року, після запровадження ринкового механізму визначення курсу на основі попиту й пропозиції. Відновлення 1994 року роботи Української міжбанківської валютної біржі ознаменувалося значною девальвацією ккарбованця. Вона була наслідком адміністративного розподілу валютних ресурсів та штучного утримання завищеного курсу вітчизняної валюти, що практикувалось у попередній період. Накопичений незадоволений попит на іноземну валюту й призвів до значного падіння курсу карбованця зразу після введення ринкового механізму курсо-утворення.

Унаступні роки динаміка курсу визначалася сукупним попитом і пропозицією. У продовж 1995-1997 років середньорічний сукупний попит на іноземну валюту перевищував 2 млрд. доларів. Його обсяг в основному визначався розміром від`ємного сальдо платіжного балансу, в тому числі значними виплатами за зовнішнім державним боргом. Головними джерелами ринкової пропозиції іноземної валюти були комерційні кредити, прямі іноземні інвестиції та трансферти, кредити від міжнародних фінансових організацій, інші джерела.

У 1995 році надходжень з усіх цих джерел не вистачило для покриття наявного попиту на валюту, що й викликало значну девальвацію – на 72.2% в номінальному вираженні. Однак вона була в 10 разів меншою, ніж у попередньому році. Це дало змогу стримати інфляцію і забезпечити зростання курсу карбованця у реальному вираженні на 39%.

У 1996-97 роках баланс сукупного попиту і пропозиції змінився на позитивний за рахунок збільшення надходжень за облігаціями внутрішньої державної позики від нерезидентів. Це дозволило не тільки утримати стабільність курсу, а й суттєво поповнити резерви НБУ. З кінця 1995 по серпень 1997 року вони зросли приблизно на 2 млрд. доларів. Саме значний приплив короткотермінових інвестицій забезпечив стабільність обмінного курсу та його незначні коливання у межах коридору 1.7-1.9 грн./долар. У цей період НБУ протидіяв не надмірний девальвації курсу, а навпаки – стримував його реальне зростання.

Однак наприкінці 1997 року ситуація кардинально змінилася. Змінилася міжнародна кон`юнктура, почався відплив короткотермінових капіталів із нових ринків, до яких належить і Україна, нерезиденти стали активно продавати ОВДП. Це значно зменшило пропозицію і водночас збільшило попит на валюту. Так, якщо протягом 1997 року приплив портфельних інвестицій (в ОВДП, облігації місцевих позик та деякі інші) становив понад 30% від загальної пропозиції іноземної валюти на внутрішньому ринку України, то починаючи з кінця 1997 та продовж 1998 року на цей обсяг – еквівалентний приплив коштів у попередні роки плюс проценти – зріс сукупний попит. Крім того, в 1998 році, за попередніми оцінками, від`ємне сальдо торговельного балансу становило близько 1.2 млрд.доларів, на 25% зросло фінансування зовнішнього державного боргу, приблизно на 50% збільшився обсяг чистого продажу іноземної готівки у зв`язку із підвищенням попиту. Внаслідок перелічених факторів загальна потреба в іноземній валюті зросла порівняно з попереднім роком приблизно на 20%, а сукупна пропозиція зменшилася приблизно на 40%. Ситуацію дещо виправили кредити МВФ, Світового банку та ряд фідуціарних позик уряду. Для утримання стабільності курсу гривні НБУ був змушений використовувати власні резерви, накопичені раніше.

Таб. Динаміка обмінного курсу гривні у 1994-1998 роках*

показники 1994 1995 1996 1997 1998
Курс грн./долар США на кінець року. 1.042 1.794 1.889 1.889 3.427
Номінальна зміна**,% -726 -72.2 -5.3 -0.5 -80.5
Реальна зміна** з урахуванням інфляції,% -65 +39 +25 +9 50.4
* До 1996 року курс карбованця перерахований у курс гривні.** “+” -- ревальвація, “-“-- девальвація.

II.2. Вплив кризи та антикризові заходи уряду НБУ в 1998.

Світова фінансова криза спричинила до втрати Україною важливих ринків збуту, насамперед у країнах СНД. Все це призвело до знекровлення валютних резервів НБУ, тому вони не змогли активно використовуватись для забеспечення курсової політики. Особливого напруження ситуація набула із 17 серпня 1998року, після загострення фінансово-валютної кризи в Росії. У серпні клієнтський попит на УМВБ катастрофічно зріс і набув ажіотажного характеру.

На УМВБ надходили заявки на купівлю та продаж, які не знаходили реалізації на міжбанківському ринку, де попит і пропозиція збалансовуються між собою. Загальний обсяг клієнтського попиту на валюту, не задоволеного на міжбанківському ринку, можна оцінити , віднімаючи від загальних біржових обсягів попиту і пропозиції суми деяких фіксованих конвертувань на УМВБ, у тому числі нерезидентів за операціями з ОВДП тощо. Підрахунки, проведені щодо січня — серпня 1998 року, свідчать, що у серпні цей попит удвічі перевищував аналогічний показник за усі 7 попередніх місяців року. Враховуючи, що влітку, у зв’язку з періодом відпусток та деяким зниженням ділової активності, за звичай збільшується не попит, а пропозиція іноземної валюти; таке значне зростання клієнтських заявок викликане нічим іншим, як негативним девальваційними очікуваннями та ажіотажним попитом.

Ситуацію погіршало також те, що уряду України не вдалося залучити нові фідуціарні позики, які передбачалось одержати саме в серпні. Пізніше не вдалося поповнити міжнародні резерви, і НБУ був змушений масимально економити їх залишки з огляду на значні платежі за бюджетними зовнішніми зобов’язаннями.

В наслідок девальвація обмінного курсу із 17 серпня по 1 жовтня значно прискорилась і сягнула 59%, тоді як у період із 1 січня по 17 серпня становила лише 12.5%.

Щоб стабілізувати становище та адекватно відреагувати на ситуацію, що склалася, послабити негативні наслідки російської кризи, запобігти відпливу іноземної валюти та надмірному впливу ажіотажного попиту на девальвацію, уряд і НБУ запровадили пакет антикризових заходів, у тому числі й обмежувального характеру. Основні з них: