робітників.
Вплив на зростання продуктивності праці зміни обсягу і структури виробництва здійснюється за такими напрямами, як зміна обсягу виробництва продукції, зміна питомої ваги окремих видів продукції тощо. Необхідно наголосити, що пропорційно до збільшення обсягу виробництва коливається лише чисельність основних робітників, і значно меншою мірою — чисельність інших категорій промислово-виробничого персоналу.
Даний метод планування зростання продуктивності праці є досить поширеним. Проте він має і серйозні вади, оскільки розрахунок підвищення продуктивності праці за факторами найчастіше завищує планову чисельність робітників, що негативно впливає на підвищення продуктивності праці. У методиці планування необхідно подолати існуючі вади, а головне — зробити її не статичною, а засобом установлення оптимального плану, який би забезпечував необхідне зростання продуктивності праці за мінімальних затрат. Доцільно було б розширити практику планування підвищення продуктивності праці на основі розрахунку ефективності організацій-но-технічних заходів, спрямованих на зниження трудомісткості і поліпшення використання робочого часу.
Під час планування зростання продуктивності праці за таким методом можна використовувати показники зниження технологічної трудомісткості і зміни частки основних робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу; зниження повної трудомісткості.
Основними техніко-економічними показниками, які використовуються під час планування підвищення продуктивності праці, можуть бути:
• нормована, фактична і планова трудомісткість усієї виробничої програми, а також розрахованої на одиницю продукції, що випускається;
• зниження трудомісткості від упровадження запланованих організаційно-технічних заходів;
• чисельність працівників за категоріями;
• баланс робочого часу працівників у базисному і плановому періодах.
Визначається залежність між показниками годинного, денного і річного виробітку, а також між виробітком робітників і працюючих.
де Ттехнол — трудомісткість технологічна планового обсягу робіт, розрахована за
фактичними затратами праці;
Тз — зниження затрат праці від упровадження організаційно-технічних заходів.
Розраховуючи місячну і річну продуктивність праці, слід урахувати середню кількість відпрацьованих годин за зміну середньо-обліковим працівником, а також середню кількість явочних днів одного середньооблікового працівника в плановому і базисному періодах.
Індекс зростання річної (місячної) продуктивності праці визначається за формулою:
Іпр = Ірг · Ізмф · Іяв дн,
де Іпг — індекс годинної продуктивності праці;
Ізмф — індекс використання змінного фонду робочого часу;
Іяв дн — індекс зміни кількості явочних днів за рік у середньооблікового працівника.
При цьому:
де Фпл і Фб –– відповідно середня кількість відпрацьованих годин за зміну
середньообліковим працівником у плановому і базовому періодах, год.;
Дяв пл і Дяв баз — відповідно середня кількість явочних днів середньооблікового
працівника в плановому і базисному періодах, днів.
Щоб розрахувати денну або річну (місячну) продуктивність праці на основі повної трудомісткості, необхідно індекс годинної продуктивності праці скоригувати на індекс використання змінного і річного фонду робочого часу працюючих. Визначаючи підвищення продуктивності праці працівників за годинною продуктивністю, яка розрахована на основі виробничої, або технологічної, трудомісткості, необхідно врахувати вплив зміни структури кадрів виробничих або основних робітників
РОЗРОБЛЕННЯ ПЛАНУ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ
Продуктивність праці є важливим трудовим показником. Від її рівня і динаміки залежить чисельність працівників, рівень і фонд оплати праці, обсяг випуску продукції тощо. Тому планування трудових показників починається з планування продуктивності праці.
Для розроблення плану продуктивності праці необхідно мати план організаційно-технічних заходів, звітний і плановий баланси робочого часу одного робітника, а також дані про втрати робочого часу у звітному періоді на основі фотографій і самофотографій робочого дня, або дані табельного обліку.
Основні етапи планування продуктивності праці такі:
• аналіз рівня і динаміки продуктивності праці в попередньому періоді;
• виявлення резервів підвищення виробітку в наступному періоді;
• визначення очікуваного рівня продуктивності праці в поточному періоді;
• розроблення плану заходів щодо використання виявлених резервів;
• розрахунок ефективності кожного заходу, спрямованого на підвищення продуктивності праці;
• визначення можливого рівня продуктивності праці в плановому періоді.
Планове зростання продуктивності праці обчислюють, порівнюючи середній виробіток на одного працівника в плановому періоді з аналогічними показниками базисного періоду.
Метою аналізу продуктивності праці є оцінка рівня і динаміки планових і фактичних показників, виконання плану з виробітку на одного працюючого і на одного робітника, а також визначення зміни виробітку порівняно з попереднім періодом, установлення частки приросту випущеної продукції у результаті підвищення продуктивності праці тощо.
У процесі аналізу виявляються резерви можливого підвищення продуктивності праці в плановому періоді. Тому розроблення плану заходів, спрямованих на використання виявлених резервів, має вирішальне значення для виконання плану підвищення продуктивності праці. Успіх залежить від того, наскільки забезпечено його виконання необхідними ресурсами, які намічені виконавці, строки виконання тощо. Визначаючи вплив продуктивності праці на виконання плану виробництва, розраховують приріст обсягів продукції у результаті її зростання:
де ΔПпр — частка приросту обсягу продукції в результаті зростання продуктивності праці,
Δч — приріст чисельності працюючих, %;
ΔQ — приріст обсягу продукції, %.
Наступний етап аналізу — визначення впливу факторів на зростання продуктивності праці. На підприємствах широко використовуються індексний і кореляційно-регресійний методи.
Суть першого методу полягає у виявленні впливу кожного фактора на загальний абсолютний приріст продуктивності праці. У цьому зв'язку величину середнього виробітку можна показати у вигляді таких співмножників:
П = г · с · д · у,
де П — середній річний (місячний, квартальний) виробіток продукції на одного працівника,
грн.;
г — середній годинний виробіток одного робітника, грн.;
с — середня тривалість робочого дня, год.;
д — середня кількість робочих днів, що припадає на одного робітника, дні;
у — частка робітників у середньообліковій чисельності працівників промислово-
виробничого персоналу, осіб.
Отже, добуток середнього годинного виробітку на середню тривалість робочого дня визначає середній денний виробіток. Перемноживши їх на середню кількість днів роботи одного робітника, одержимо середню річну (місячну, квартальну) продуктивність праці одного робітника. Перемноживши останню величину на частку робітників у середньообліковій чисельності промислово-виробничого персоналу, визначають рівень продуктивності праці на одного працівника.
Вплив кожного окремого фактора можна визначити за формулами: фактора г: відповідно належать до звітних і базисних (планових) значень показників.
За допомогою кореляційно-регресивного аналізу продуктивності праці установлюється характер і ступінь залежності між рівнем продуктивності праці та факторами, що впливають на її величину.
Найпростіше застосування кореляційного аналізу полягає у визначенні впливу одного фактора на продуктивність праці.
Приклад. Визначити взаємозв'язок між коефіцієнтом механізації— факторна ознака х і рівнем продуктивності праці — результативна ознака по окремих цехах машинобудівного підприємства за даними табл. 12.1.
Таблиця 12.1
Взаємозв'язок між коефіцієнтом механізації та рівнем продуктивності праці
Номер цеху | Коефіцієнт механізації праці (х), % | Продуктивність праці (у), тис. грн. | ху | х2 | у2 |
1 | 36 | 8,0 | 288 | 1296 | 64 |
2 | 34 | 8,4 | 285,6 | 1156 | 70,56 |
3 | 41 | 9,1 | 373,1 | 1681 | 82,81 |
4 | 52 | 10,1 | 525,2 | 2704 | 102,01 |
5 | 58 | 10,8 | 626,4 | 3364 | 116,64 |
6 | 61 | 11,1 | 677,1 | 3721 | 123,21 |
7 | 66 | 11,7 | 772,2 | 4356 | 136,89 |
8 | 69 | 12,6 | 869,4 | 4761 | 158,76 |
9 | 70 | 12,7 | 889 | 4900 | 161,29 |
10 | 73 | 13,1 | 956,3 | 5329 | 171,61 |
п=10 | 560 | 107,6 | 6262,3 | 33268 | 1187,78 |
Для визначення ступеня щільності зв'язку розраховуємо коефіцієнт лінійної кореляції: