9. Доходи підприємства. Вивчення факторів підвищення доходності підприємства. Порядок розрахунку планової величини податку з обороту.
Доходи – це збільшення економічних вигід у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу.
До доходів належать: доходи від надання окремого майна в оренду; доходи, одержані на території України та за її межами від пайової участі в діяльності ін. підприємств, доходи від переоцінки виробничих запасів готової продукції, доходи від надання комерційного кредиту; виручка від продажу іноземної валюти; ін. доходи пов'язані з виробництвом та реалізацією продукції.
Основна діяльність підприємства – це операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції, що є визначальною метою створення підприємства та забезпечують основну частку його доходу. Рахунки класу 7 “Доходи і результати діяльності” призначені для узагальнення інформації про доходи від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, а також від надзвичайних подій. Рахунок №70 “доходи від реалізації” призначено для узагальнення інформації про доходи від реалізації готової продукції, товарів, послуг, доходів від страхової діяльності, а також про суму знижок, надання покупцем, та про ін. вирахування з доходу. На Кт субрахунків відображається збільшення доходу, на Дт – належна сума непрямих податків, суми, які отримуються підприємством на користь комітента. На рахунку 71 “Інші операційний дохід” ведеться узагальнення інформації про інші доходи від операційної діяльності підприємства у звітному періоді, крім доходу від реалізації продукції. На Кт 71 відображається збільшення доходу, на Дт – суми непрямих податків та списання в порядку закриття на рахунок 79 “Фінансові результати”.
10. Методи розподілу прибутку підприємства. Вивчення показників рентабельності виробництва, шляхи їх підвищення, розрахунок рентабельності.
Прибуток – це та частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Загальна величина прибутку підприємства має ті ж джерела, що і дохід, тобто вона включає прибуток від реалізації продукції, матеріальних цінностей і майна, позареалізаційних операцій.
Прибуток від реалізації продукції є основною складовою загального прибутку. Він обчислюється як різниця між обсягом реалізованої продукції та її повною собівартістю. Це метод прямого обчислення прибутку від реалізації продукції, який є основним. Існує ще так званий (обчислюється) аналітичний метод, згідно з яким прогнозний прибуток обчислюється коригуванням його базової величини з урахуванням впливу зміни обсягу продукції, її собівартості та цін.
Із загального прибутку сплачується прибуток. Величина, що залишилася, називається чистим прибутком. З неї виплачуються борги і проценти за довгострокові кредити, а решта поділяється на дві частини. Перша – прибуток, який розподіляється між власниками майна підприємства, спрямовується на заохочувальні виплати його персоналу за результатами роботи та інші потреби. До другої частини належить прибуток, який залишається на підприємстві, і використовується на інвестиційні потреби та створення резервного фонду, останній є фінансовим компенсатором ймовірних відхилень від нормального обігу коштів або додаткових потреб. Напрямки і суми використання чистого прибутку визначаються власниками підприємства.
Прибуток показує абсолютний ефект діяльності без урахування використаних при цьому ресурсів, тому він доповнюється показником рентабельності.
Рентабельність – це відносний показник ефективності роботи підприємства. У загальній формі він обчислюється як відношення прибутку до витрат. Потрібно відрізняти рентабельність застосованих ресурсів і рентабельність продукції.
Рентабельність застосованих ресурсів залежно від охоплення останніх може обчислюватися як рентабельність виробничих фондів, сукупних активів, власного капіталу. Рентабельність виробничих фондів (Рв) – традиційний показник на підприємствах, який називають рентабельністю виробництва і обчислюється за формулою:
Рв = П/К0× 100%,
де П – загальний прибуток підприємства за рік; К0 – середня величина основних виробничих фондів і оборотних коштів підприємства.
Рентабельність сукупних активів характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства.
Рентабельність власного капіталу показує ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів.
Рв = Пч/Кв ×100
Пч – чистий прибуток за вирахуванням сплати процентів за кредит
Кв – власний капітал.
Величина власного капіталу дорівнює сумі активів за мінусом всіх боргових зобов’язань.
Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут.
Рентабельність реалізованої продукції:
Рп = Пр/Ср × 100
Пр – прибуток від реалізації за певний період;
Ср- повна собівартість реалізованої продукції.
Рівні модифікації показника рентабельності широко використовуються у економічному аналізі та прийнятті підприємницьких рішень.
11. Організація і нормування оборотних засобів. Склад і структура оборотних засобів, джерела їх утворення (власних і залучених).
Оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову та вартісну форми. До складу оборотних фондів включають: виробничі запаси, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення; видатки майбутніх періодів.
Виробничі запаси становлять найбільшу за величиною частину оборотних фондів. До них відносять запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива і пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, МШП та ін.
Незавершене виробництво – предмети праці, обробка яких не завершена у тому або іншому виробничому підрозділі підприємства. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або ж у процесі транспортування від одного робочого місця до ін. до напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що повністю оброблені у даному виробничому підрозділі підприємства, але потребують подальшої оброки в ін. підрозділах.
Видатки майбутніх періодів являють собою грошові витрати, що мають місце у даному періоді часу, але відшкодовуються за рахунок собівартості продукції у наступні періоди. До них відносяться витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічних інформації, передплату періодичних видань тощо.
Визначення потреби підприємства у сировині та ін. видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їх витрат. Ці норми розробляються самими підприємствами або ж на їх замовлення галузевими науково-дослідними організаціями.
Нормування витрат окремих видів матеріальних ресурсів передбачає дотримання певних його наукових принципів. Найважливішим з цих принципів мають бути: прогресивність, технологічна і економічна обґрунтованість, динамічність і забезпечення зниження норм.
Норма витрат його являє собою гранично допустиму величину витрати на виготовлення продукції в умовах конкретного виробництва з урахуванням необхідності застосування найпрогресивнішої технології та сировини найвищого ґатунку. Для більшості матеріалів структура норми витрати:
Нв = Rr + Q + q
де Rr – корисна або чиста витрати матеріалу;
Q - технологічні відходи і витрати;
Q – інші орган-технічні відходи і втрати, що виникають у процесі транспортування, зберігання.
У практиці використовують 3 методи нормування витрати матеріальних ресурсів: аналітично-розрахунковий, дослідно-лабораторний, звітно-статистичний. Аналітично-розрахунковий метод базується на глибокому аналізі та техніко-економічному обґрунтуванні усіх елементів норми з використанням найновіших досягнень техніки і технології виробництва. Дослідно-лабораторний метод зводиться до визначення норм витрати шляхом проведення низки дослідів і досліджень; його використовують для нормування витрати допоміжних матеріалів та інструментів. суть звітно-статистичного методу нормування полягає у встановленні норм витрати виходячи із звітних даних про фактичне витрачення ресурсів за минулі роки та очікуваного деякого зниження норм у наступні роки. Його практичне застосування допустиме як виняток для приблизних розрахунків, а також у процесі нормування витрати малоцінних і рідко використовуваних матеріалів.
12. Порядок затвердження нормативів, оборотних засобів. Розрахунок показників, які характеризують ефективність використання оборотних засобів.
Раціональне і економічне витрачання окремих елементів оборотних фондів підприємства має непересічне економічне значення. Економія матеріальних ресурсів, що характеризується зниженням абсолютної і питомої витрати їх окремих видів, дозволяє з однієї і тієї ж кількості сировини і матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових витрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва. Для вимірювання ступеня ефективності використання оборотних фондів існує певна система техніко-економічних показників. При чому, ці показники є диференційованими у залежності від особливостей виробництва на тих чи інших підприємствах.
На підприємствах тих галузей, що переробляють первинну сировину, застосовують коефіцієнт виходу або добування готової продукції з вихідної сировини. На підприємствах окремих галузей народного господарства показником ефективності використання сировинних ресурсів є витрата сировини на одиницю готової продукції. На підприємствах обробної промисловості для цієї мети застосовують коефіцієнт використання матеріалів, який являє собою відношення чистої ваги виробу до норми фактичної витрати конструкційного матеріалу.