Більш ефективне використання оборотних фондів передбачає перш за все вирішення конкретних завдань по економії сировини, матеріалів, палива. Розрізняють джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів. Джерела економії показують, за рахунок чого може бути досягнута економія ресурсів, а шляхи економії – яким чином, за допомогою яких заходів можна заощаджувати ті чи інші види матеріальних ресурсів. Найбільші за величиною резерви підвищення рівня ефективності використання найважливіших видів матеріальних ресурсів пов'язані з комплексною переробкою сировини.
Комплексна переробка сировини – це процес її промислової переробки, результатом якого є добування вихідної сировини усіх корисних компонентів та їх повне використання. Економічна доцільність комплексної переробки сировини обумовлена великою цінністю так званої попутної продукції. Саме помітна частка побіжних продуктів свідчить про економічну доцільність комплексної переробки вихідної сировини на підприємствах.
Вторинні матеріальні ресурси являють собою залишки сировини і матеріалів, відходи виробництва і споживання, які можуть бути повторно використані для виготовлення продукції. За ознакою утворення вони поділяються на 2 основні групи – відходи виробництва (залишки сировини, побічні та побіжні продукти переробки вихідної сировини; відходи споживання (відходи виробничого споживання і побутового споживання).
Проте масштаби використання вторинних матеріальних ресурсів на підприємствах відповідних галузей аж ніяк не можна визнати задовільними. Особливо це стосується відходів побутового споживання.
13. Операційні затрати підприємства. Ознайомлення з складом
та джерелами їх фінансування, розподіли кошторису затрат.
Операційні витрати – це витрати, що пов'язані з діяльністю по реалізації продукції та управлінням підприємством. Вони характеризують витрати, що були у звітному періоді і безпосередньо не пов'язані з виробництвом продукції. Операційні витрати поділяються на адміністративно-управлінські, витрати на збут та витрати пов'язані з науково-дослідницькими й дослідно-конструкторськими роботами.
Важливу роль при плануванні та обліку витрат діяльності підприємств відіграє класифікація витрат за елементами. П(с) БО 16 “Витрати” регламентує порядок групування витрат операційної діяльності за такими економічними елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші витрати. Для обліку витрат за елементами використовують рахунки класу 8 “Витрати за елементами”. Суб’єкти малого підприємства можуть використовувати тільки рахунки класу 8 із списанням по дебету рахунку 23 “Виробництво” щомісячно сум в частині прямих і виробничих накладних витрат та в дебету рахунку 79 “Фінансові результати” в кінці року та щомісяця сум в частині адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат.
Інші підприємства рахунки цього класу можуть використовувати для узагальнення інформації про витрати за лементами з щомісячним описанням сальдо рахунків у кореспонденції з рахунком 23 і рахунками класу 9 “Витрати діяльності”. Рахунок 85 “Інші затрати” ведеться підприємствами, які не застосовують рахунки класу 9 та сальдо по ньому закривається по дебету рахунку 79 “Фінансові результати”.
14. Організація розрахунків промислових підприємств. Порядок відкриття і призначення розрахункового рахунку. Ознайомлення з формами безготівкових розрахунків.
Відповідно до Інструкції №3 “Про відкриття банками, рахунків у національні та іноземній валюті” банки відкривають своїм клієнтам рахунки і розрахункові поточні, позикові, депозитні, бюджетні й субрахунки. Банки відкривають рахунки юридичним і фізичним особам за місцем реєстрації підприємства або в ін. банку України за погодженням сторін. Для зберігання коштів і здійснення всіх видів розрахунків і касових операцій юридичні і фізичні особи відкривають банківські рахунки, тому що він є неодмінною умовою участі відповідних осіб у фінансово-господарських операціях. Поточні рахунки відкриваються підприємством, що здійснюють науково-дослідну, виробничу й ін. комерційну діяльність з метою одержання прибутку, що володіють основними і оборотними засобами і мають самостійний баланс.
Для відкриття поточних та ін. рахунків підприємства подають в банк такі документи:
1. Заяву про відкриття рахунка встановленого зразка.
2. Копію свідоцтва про державну реєстрацію.
3. Копію рішення про створення, реорганізацію підприємства.
4. Копію належним чином зареєстрованого статуту, засвідченого нотаріально.
5. Картку із зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства або установчих документів підприємства надано право розпоряджатися рахунком і право підпису розрахункових документів. До картки включається також відтиск печатки підприємства.
Підприємство самостійно обирає форму розрахунків з іншими підприємствами, організаціями й установами. Найбільш поширеними формами розрахунків зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві є:
- платіжною готівкою;
- розрахунки банківськими переказами;
- документарний акредитив;
- документарна інкасова;
- продаж у кредит з використанням векселя.
При розрахунках і платежам між державами використовується клірингова форам розрахунків, що заснована на заліку грошових вимог і зобов’язань та здійснюється на основі міжнародних платіжних угод. Платіжні готівкою – форма розрахунків, при якій оплата товарів здійснюється негайно після передачі їх експортером імпортерові або надання експортером в банк документів, що підтверджують факт поставки товарів з додержанням умов, передбачених у контрактів. Негайним вважається платіж, на проведення якого витрачено часу більше, ніж необхідно для оброки платіжних документів в банку платника. При цій формі розрахунків можуть використовуватися чеки.
Вексель є універсальним платіжним розрахунковим документом придатним для оплати товарів, надання короткотермінового комерційного кредиту, повернення позики та використовується для оформлення боргових відносин між банками. Головна властивість векселя – це абстрактність і беззаперечність, тобто цей вексель не вказує підставу боргу, а чітко зафіксовує суму і обов’язковість оплати векселя на основі договору векселі видані обліковують на пасивному рахунку 62 “Короткострокові векселі видані”. Видача векселя постачальнику відображається записом: Дт 63; Кт 62. Погашення заборгованості за векселем можна здійснювати готівкою, безготівковими розрахунками записом: Дт 62; Кт 30; Дт 62 Кт 31. Одержані позики під вексель відображають записом:
Дт 311 Кт 60 “Короткострокові позики”;
Дт 311 Кт 50 “Довгострокові позики”.
15. Короткострокове кредитування. Ознайомлення з принципами
і об’єктами короткострокового кредитування. Кредити під вексель.
Підприємства в сучасних умовах господарювання систематично залучають позикові кошти – кредит. Кредит – ц позиковий капітал в грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення строкової платності і цільового використання. Грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, стосовно яких укладається угода позички, є об’єктами кредиту. Банківський кредит надається суб’єктам усіх форм власності у тимчасове користування на умовах передбачених кредитним договором. Основними з них є:
- принцип забезпечення означає наявність у банку збитків від неповернення боргу;
- принцип повернення строковості та платності: означає, що кредит має бути поверненим позичальником у визначений термін;
- цільовий характер використання передбачає вкладення позикових коштів на конкретні цілі;
- основними джерелами формування банківських кревних ресурсів є власні кошти банку, залишки на розрахункових та поточних рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб, міжбанківські кредити.
З метою залучення коштів у виробництві, між банком і підприємством укладається договір, в якому вказують об’єкти кредитування, умови одержання та сплати позик, % ставки та ін. Кредитний договір укладається на рік, але окремих випадках він може бути укладений і на більш тривалий термін.
Векселі приймаються (депонуються) як забезпечення не за їх повною вартістю, а за 60-90% їхнього номіналу, залежно від кредитоспроможності підприємства, що заставляє векселі, і надійності самих векселів.
16. Ознайомлення з порядком планування позик. Вивчення порядку кредитування підприємств.
Державний кредит – це економічні відносини, які виникають між підприємством і державою внаслідок купівлі підприємством державних цінних паперів, а також унаслідок одержання бюджетних і позабюджетних кредитів. Державне кредитування підприємств може здійснюватися для забезпечення післяприватизаційної фінансової підтримки. Державне кредитування здійснюється наданням бюджетних позик безпосередньо міністерствам, відомствам для фінансування через банківські установи. Порядок фінансування інвестиційних потреб за рахунок бюджетних позик через повноважені банки України:
1. Перерахування на окремий рахунок коштів, у межах яких надається бюджетна позика.
2. Укладення кредитної угоди з визначенням умов надання позик та їх повернення у відповідний термін.
3. Порядок надання інформації про об’єкти, які фінансуються.
4. Укладання кредитних договорів у місячний термін з моменту одержання замовником бюджетних позик.