2) Фактор досвіду водіння автотранспорту. (Недосвідчені водії являють собою підвищений ступінь ризику. Невеликі надбавки до ставки страхової премії можуть розповсюджуватись на власників полісів, що зовсім недавно отримали права або ще не мають їх)
3) Фактор використання покарання. (Покарання не здійснює особливого впливу на певні ступені ризику. Страховики не будуть надавати значення одному чи двом дрібним порушенням, але в разі серйозних порушень ставки премій значно збільшуються чи накладаються обмеження на страхове відшкодування. Надбавка до ставки в кілька сотень процентів типова для випадків стосовно водія, що отримав свої права після дискваліфікації за їзду в нетверезому стані).
4) Фактор, що враховує досвід страхування. (Випадки, коли попередні страховики відмовлялись відшкодувати збитки чи застосовували особливі умови страхування, розглядаються з особливою ретельністю).
5) Фактор інвалідності. (Рідко виникає необхідність застосовувати особливі умови страхування водіїв-інвалідів. Особливі умови можуть бути необхідні у випадку хворобливих станів, які можуть стати причиною припадків чи тимчасової втрати свідомості).
6) Фактор професії. (Професія людини сама по собі може стати фактором ризику, не кажучи вже про мету, з якою використовується транспортний засіб. В деяких випадках це самий спосіб життя, що характеризує людей однієї професії як власників полісів з підвищеним ступенем ризику (це стосується працівників пивних і винних закладів, студентів і молодих військових); в інших випадках сама професія власника поліса робить його машину популярною мішенню для завдання зловмисних збитків (це стосується власників та управляючих брокерських контор чи осіб, пов`язаних з кримінальним бізнесом)).
Страховиками розроблено програма преміального страхування, яка при відсутності претензій забезпечує взаємозв`язок між претензіями кожного окремого власника поліса і страховими преміями.
Наші страховики використовують з вищевказаних факторів, що впливають на ступінь ризику, пов`язаного з власником поліса, фактично тільки другий пункт – фактор досвіду водіння (чим більший він у страхувальника, чим більше часу він провів за кермом автомобіля, тим ставки платежів нижчі).
Також українські страховики застосовують систему пільг та знижок за безаварійність руху.
Забезпечуючи взаємозалежність між ставкою страхової премії та числом претензій, програма преміального страхування змушує власника поліса до додаткового догляду за транспортним засобом, чи, принаймні, відбиває бажання у страхувальника до пред`явлення претензії у випадку незначної поломки.
Звичайно, нашим страховикам потрібно розробляти правила, умови, які б більш чітко і повно задовольняли потреби страхувальників; потрібно розробляти нові підходи до розрахунку тарифів, які б враховували вищевказані фактори ризику, які застосовуються західними страховиками.
Потрібно намагатись вилучити з зарубіжного досвіду найбільш цінне і корисне і здійснити введення цього досвіду в нашу страхову практику.
3.2. Проблеми та перспективи розвитку автотранспортного страхування в Україні.
Нерозвиненість нашого страхового ринку веде за собою винекнення багатьох проблем : в страхових компаніях працює небагато спеціалістів страхової справи, не завжди правильно проводяться актуарні розрахунки (в основному через те, що не вистачає необхідної інформації), не вистачає законодавчих актів про страхування, що значно ускладнює роботу страхових компаній.
Конкретно в підгалузі автотранспортного страхування – це значне збільшення кількості іномарок з набагато більшою потужністю двигунів (що збільшує ймовірність ДТП), ніж у вітчизняних автомобілів, а також іномарки мають величезну вартість, і у випадку яких-небудь страхових подій витрати страховиків на виплати збільшуються.
Значно знизився середній вік водіїв, погіршилась культура водіння, кваліфікація водіїв (кваліфікація у водіїв взагалі може бути відсутньою, так як зараз за гроші можна придбати права, не маючи взагалі ніякої кваліфікації).
Збільшується кількість хитрощів, обману, недобросовісності страхувальників по відношенню до страхових компаній.
Деякі страхові компанії створюються лише для того, щоб отримати страхові платежі і припинити свою діяльність, дискредитувавши інших страховиків, і, тим самим, ще більше підривають довіру наших громадян до страхування, підтверджуючи існуючий образ страховика як чергова марна і безвідплатна витрата грошей.
Як уже вказувалось, однією, мабуть, найважливішою проблемою є слабкість нашого законодавства, його непостійність, як, наприклад, у випадку з обов`язковим страхуванням цивільної відповідальності власників транспортних засобів.
Як будь-який обов`язковий вид страхування, що бере свій початок в законодавчому акті, обов`язкове страхування автоцивільної відповідальності вводилось Указом Президента України від 15 січня 1994 року №7.[29] Указ був коротким і виголошував, що обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів повинно було бути введене з 1 січня 1995 року, а Кабінету Міністрів доручалось виробити умови здійснення цього страхування. Кабінет Міністрів видав доручення Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, Міністерству економіки, Міністерству фінансів, Міністерству транспорту, Міністерству внутрішніх справ і деяким іншим (всього 10 відомствам) розробити порядок і умови проведення такого страхування, що знайшло своє відбиття і втілення у відповідному положенні, затвердженому Кабінетом Міністрів №872 від 6 червня 1994 року.[30]
Вивчивши міжнародний досвід такого виду страхування, автори положення намагались вирішити цілий клубок проблем і суперечливих моментів: недостатня правова база для узгодження діяльності найрізноманітніших служб; переважне зубожіння потенційних страхувальників при необхідності сплачувати значні суми страхових виплат; складні фінансово-правові відношення здійснення цього страхування на фоні повного несприйняття страхування як виду діяльності взагалі.
Враховується максимум інтересів страхувальників, застрахованих, страховиків та інших причетних до цієї справи учасників.
Складний за своїм сприйняттям законодавчий акт викликав бурю невдоволення серед власників автомобілів з середніх шарів населення.
Постійно плутався об`єкт страхування – автотранспортний засіб та цивільна відповідальність водія, страхові суми і страхові платежі. Багато було нарікань на комерційні страхові компанії, які начебто напихають кишені за рахунок народу.
Але це не так, адже для страхових компаній зібрані страхові премії без відповідного їх інвестування не покриють виплат по страхових подіях, тобто, цей вид страхування не прибутковий. І щоб не зазнати втрат, страховій компанії потрібно охопити близько 200 тис. одиниць страхового поля[31].
Ближче до Нового року (1995 р.) спалахнули пристрасті навколо цього виду страхування, які зачепили навіть парламент. На жаль, наші депутати теж не зрозуміли, що ж потрібно страхувати. Деякі плутали його з обов`язковим видом страхування – особистого страхування на транспорті. Не розібравшись до кінця у всіх проблемах, ніхто і не запідозрив про всі можливі наслідки у випадку його зупинки, адже махове колесо, яке ввело його у дію, з кожним днем розкручувалося все сильніше і сильніше. Було створено Моторне (транспортне) страхове бюро України, яке заявило про своє існування і подало прохання про вступ України у Європейську систему “Зеленої карти”, було надруковано 10 млн. бланків страхових полісів, пішли перші страхові платежі. Було внесено зміни у Правила дорожнього руху (Постанова Кабінету Міністрів від 6 грудня 1994 р. №816), які зобов`язують водіїв мати поліс обов`язкового страхування. Було дано доручення Міністерству зовнішніх зв`язків сповістити наших сусідів про введення цього виду страхування в Україні[32].