Загальною базою організації дійсного народовладдя є громадянське суспільство. Саме у такому суспільсиві народовладдя, головним елементом якого є загальна воля усіх вільних особистостей - членів суспільства, одержує найповніший вираз.
Легітимація держави та усіх напрямів її діяльності є основою суспільної єдності, запорукою успішного функціонування політичної системи країни. Легітимізація влади у цивілізованому суспільстві відбувається, насамперед, через загальні демократичні вибори. Як результат їх проведення є створення загальнонародного і разом з тим загальнодержавного представницького органу влади.
Отже, легітимізація державної влади повина відбуватися шляхом її делегування від одного суб ’ єкта - народу, іншому суб ’ єкту - державі, до якої переходить влада народу.
Представництво як правовий інститут може бути засновано на різних засадах. Це і системи представництва, що ґрунтуються на визначених законом принципах виборності, спадкоємства або призначення. Можна виділити такі представницькі органи, як виборні, дорадчі, змішану форму представництва у конституційних монархіях, особливе представництво у складних державах. Слід також розрізняти органи первинного і вторинного представництва. Перші утворюються безпосередньо шляхом народного голосування. Вони і обирають органи вторинного представництва, до яких можна віднести уряд держави, якщо весь його склад задверджує парламент. В Україні органами вторинного представництва є Верховний Суд, Конституційний суд, Вищий арбітражний суд тощо.
У системі центральних органів України органами первинного представництва є Верховна Рада і Президент.
Народовладдя, як основа представницької демократії, є на думку автора, найбільш ефективною парадигмою, під прапором якої буде розвиватись і удосконалюватися сучасна демократія.
Література
1. Алексеев С.С. Теория права. - 2-е изд., перераб. и доб. - М.: БЕК, 1995.
2. Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997.
3. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. - К., 1993.
4. Гегель Г. Философия права. - М., 1990.
5. Ильин И.А. Путь к очевидности. - М., 1993.
6. Кистяковский Б. В защиту права. - М., 1990.
7. Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. - К.: Вентурі, 1996.
8. Локк Дж. О государственном правлении. Избранн ы е философские произведения. - М., 1960. - Т. 2.
9. Политологический э нциклопедический словарь. - М., 1993.
10. Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави. - К., 1994.
11. Сурилов А.В. Теория государства и права. Учебное пособие. - К. Одесса: В. шк., 1989
12. Теорія держави і права. - К.: Юрінком, 1998.
13. Українська державність: перспективи розвитку народовладдя //Дзвін. - 1995. - № 10. - С. 84-89.
14. Четвертин В.А. Демократическое конституционное государство. Введение в теорию. - М., 1993.
15. Швейцер А. Благоговение перед жизнью. - М., 1992.
[1] Ильин И.А. Путь к очевидности. - М., 1993. - С. 262-263.
[2] Теорія держави і права. - К.: Юрінком, 1998. - С. 48.
[3] Гегель Г. Философия права. - М., 1990. - С. 233.
[4] Цит. за: Теорія держави і права. - К.: Юрінком, 1998. - С. 49.
[5] Швейцер А. Благоговение перед жизнью. - М., 1992. - С. 228.
[6] Теорія держави і права. - К.: Юрінком, 1998. - С. 51.
[7] Теорія держави і права. - К.: Юрінком, 1998. - С. 52.
[8] Кистяковский Б. В защиту права. - М., 1990. - С. 147.
[9] Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. - К., 1993. - С. 11.
[10] Четвертин В.А. Демократическое конституционное государство. Введение в теорию. - М., 1993. - С. 77-78.
[11] Политологический энциклопедический словарь. - М., 1993. - С. 153.
[12] Теорія держави і права. - К.: Юрінком, 1998. - С. 53.
[13] Цит.за: Теорія держави і права. - К.: Юрінком, 1998. - С. 54.
[14] Див.: Монтескье Ш. Дух законов. - М., 1968.
[15] Локк Дж. О государственном правлении. Избранные философские произведения. - М., 1960. - Т. 2. - С.243-244.