Смекни!
smekni.com

Право власності в англо-американській правовій системі (стр. 2 из 6)

Невільне володіння земельними наділами в англійському феодальному праві призначали для тих, хто безпосередньо обробляв землю, і відомі як копігольд, тобто використання земельної ділянки в сільськогосподарських цілях на підставі виписки (копії) з рішення середньовічних судів. Власники копігольдів були невільними людьми, що використовували земельний наділ на користь феодала як кріпаки. [11; c. 119]

Що стосується аналізу системи речовинно-правових титулів на землю в загальному праві, то усередині цієї системи також прийнято виділяти титули, пов'язані з безумовним правом власності й з "невільним триманням" нерухомості. До перших належить абсолютне (необмежене) право власності (fee simple absolute); право власності, обмежене в порядку спадкування й відчуження (tee conditional, fee-tail); довічне володіння (life estate). До других, які не слід змішувати з розглянутим вище невільним володінням за феодальним правом, належала термінова оренда, оренда із пролонгацією, безстрокова оренда й оренда за згодою власника. Історично у звичаєвому праві ця категорія титулів не розглядалася як право власності на нерухомість (real property), а носила амбіційну назву "chattel real". [11; c. 120]

Абсолютне право власності у звичайному розумінні ототожнюється з поняттям власності взагалі (ownership). Це право характеризується необмеженою можливістю розпоряджатися нерухомістю, тобто відчужувати, заповісти її за своїм розсудом без яких-небудь спеціальних обмежень, і необмеженою тривалістю в часі. Абсолютне право власності у звичайній ситуації може припинитися тільки при смерті власника, що не залишив Спадкоємців за законом і за заповітом. Абсолютне право власності може бути припинене вольовим актом держави (eminet domain), але подібний спосіб припинення правового титулу характерний для всієї системи речових і пов'язаних з ними прав. У минулому відчуження нерухомості, що перебувала в абсолютній власності, було строго формалізоване й повинне було бути виражене формулою "для А и його спадкоємців"; будь-яке інше формулювання давало контрагентові тільки права довічного володіння. У названій формулі підкреслювався не спосіб придбання, а сам факт одержання А титулу абсолютної власності на нерухомість. У ній також підкреслювалася відмінність від титулів довічного володіння й права власності, обмеженого в спадкуванні й відчуженні (to A and the heirs of his body). [2; c. 25]

У випадку, коли власник при відчуженні нерухомості ставить умову, необхідну для виконання особою, що здобуває титул, виникає право власності під умовою, (що втрачає силу при певній умові) (fee simple determinable). У юридичній формулі, що виражала такі правовідносини, не втримувалося вказівок на наслідки, що наступали у випадку невиконання умови, зазначеної власником, однак відповідно до закону у всіх випадках порушення умови титул вертався до власника, що передав титул, у якого після відчуження майна, таким чином, зберігалося право реверсії (reverter). При визначенні в юридичній формулі можливих наслідків порушення умови угоди, а саме вказівки на те, що у випадку порушення умови реверсія відбувається тільки при волевиявленні власника, у нового власника титулу виникало право власності під відкладеною умовою (fee simple subject to a condition subsequent); попередній власник при цьому наділявся правом припинення права власності (power of termination). Практична реалізація таких правовідносин зв'язана зі значними труднощами. У більш пізніше час в американському праві було проведено певне корегування правил реалізації цього речовинно-правового титулу; так, у ряді штатів були прийняті закони, що встановили позовну давність для реалізації права реверсії й припинення права власності, а в ряді штатів – закони, що встановили максимальний термін дії цих прав з моменту їх виникнення. Ці нові норми обмежили, але не ліквідували інститут права власності під умовою. [11; c. 120]

Інститут права власності, обмеженого в порядку спадкування, також зобов'язаний своїм виникненням інтересам феодального суспільства, які були націлені на зосередження земельних наділів у руках вузького кола осіб, і полягав у встановленої титулом можливості переходу земельної ділянки в спадщину тільки до прямих спадкоємців власника по спадній лінії, спадкоємцях по походженню (heirs of body). Фактично одержання такого титулу означало придбання його суб'єктом довічного володіння з наступним переходом права довічного володіння по праву первородства (primogeniture) його старшому синові. У випадку відсутності спадкоємців власність верталася до власника, що передав титул, за правом реверсії. У наш час в англо-американському праві даний інститут застосовується зі значними обмеженнями й зазнає досить різне тлумачення. [11; c. 121]

Група речовинно-правових титулів, пов'язаних з невільним триманням нерухомості, являє собою різновиди інституту, практично аналогічного інституту оренди за континентальним правом. Так, термінова оренда (estate for years) являє собою володіння на основі договору оренди, укладеного на будь-який обмежений строк. Правовідносини, що виникають у зв'язку із цим договором, є триваючими, на відміну від правовідносин, які виникають при відчуженні майна. Титул, наданий на підставі договору оренди, так само як і fee simple absolute, може бути обмежений умовою. Відповідно до Statute of Frauds договір оренди на строк понад одного року повинен бути укладений у писемній формі; тільки в цьому випадку права за договором будуть мати судовий захист. [11; c. 121]

Оренда із пролонгацією (estate from period to period) має місце в тому випадку, коли не визначений конкретно термін дії договору оренди, а зазначені лише початок його дії й періоди, у які виплачується орендна плата (щомісяця, щорічно і т.д.). Значення встановлення періоду дії договору полягає ще й у тому, що для припинення договору орендодавець повинен повідомити орендаря про свій намір розірвати договір завчасно – за проміжок часу, дорівнює періоду дії договору, при цьому повинні враховуватися не тільки його довжина, але й початок протікання. [11; c. 121]

Безстрокова оренда (estate at will) є, на думку Дж.Криббета, досить неміцною юридичною конструкцією. Вона виражається легальною формулою "для А згідно волі В", без вказівки терміну дії договору, і близька за характером титулу до довічного володіння, хоча, відповідно до норм загального права, може бути припинена з волі кожної зі сторін. Титул estate at will може також виникнути, згідно із судовою практикою, у випадку укладання договору купівлі-продажу нерухомості, який, у силу яких-небудь причин, не буде мати судовий захист, але не визнаний недійсним; покупець за цим договором буде визнаний власником розглянутого титулу. [11; c. 121]

Оренда за згодою власника (estate at sufferance) є формальною юридичною конструкцією й застосовується, як правило, у тому випадку, коли визнання факту неправомірного володіння орендарем нерухомістю після закінчення строку оренди може спричинити небажані наслідки для орендодавця. У такому разі може бути формально визнане, що орендодавець продовжує користуватися нерухомістю з мовчазної згоди орендодавця, який буде прагнути перетворити оренду за згодою власника в оренду із пролонгацією. [11; c. 121]

Підводячи підсумок характеристиці системи речовинно-правових титулів на нерухомість, треба підкреслити, що титули, пов'язані з безумовним правом власності, які, природно, мають першочергове значення в порівнянні з похідними від них титулами, можна згрупувати як діючі титули (present estates) - абсолютна власність, власність, обмежена в спадкуванні, і довічне володіння - і майбутні інтереси (future interests). До останніх крім розглянутих вище прав реверсії й припинення права власності належать інститут так званої вичікувальної власності (remainder), тобто майнового права, що виникає після припинення іншого права. Прикладом виникнення такого інституту може послужити легальна формула відчуження нерухомості "довічне володіння для А, наступне право власності для В".

У якості способів переходу права власності треба виділити добровільні й недобровільні (voluntary and involuntary). Серед останніх основне місце займають зв'язані зі смертю власника. Історично в питаннях спадкування значну роль відіграв поділ речей на рухомі й нерухомі. Якщо рухомі речі могли заповісти власники, починаючи із глибокої стародавності, більше того, у середньовіччя церква заохочувала й стимулювала заповіт усіх рухомих речей, то заповіт нерухомості в Англії став можливим лише починаючи з XVI ст.