У наш час основна модель спадкування за законом в англо-американськім праві є досить традиційною (хоча в різних штатах США й існує в певних варіантах) і представляє із себе схему: 1/3 частина спадщини - чоловікові, що пережив, 2/3 спадщини - дітям померлого. [11; c. 122]
Якщо в системі спадкування за законом в англо-американськім праві можна знайти аналогії із принципами спадкування першої й другої черги за українським правом, то спадкування за заповітом у першій з названих правових систем характеризується значно більшою волею волевиявлення спадкодавця. Як правило, він обмежений тільки необхідністю врахування інтересів дружини. Спадкодавець своїм заповітом може позбавити частки в спадщині дітей, непрацездатних утриманців і т.д. Спадкування за заповітом в англо-американському праві регламентується, положеннями середньовічних нормативних актів Status of Wills (1540) і Statute of Frauds (1676), що зберегли юридичну чинність, з обліком їх модернізації сучасним законодавством. Останнім актом регламентується в основному юридична форма, у яку повинне бути оформлений заповіт (порядок оформлення заповіту різний у різних штатах США). Недотримання форми заповіту або визнання заповіту недійсним з інших причин спричиняє застосування правил спадкування за законом, оскільки особа вважається померлою без заповіту (intestate). [11; c. 122]
Самобутність речових прав в Англії визначається особливостями історичного розвитку їх системи в епоху феодалізму. Усі майнові (речові) права прирівнюються до права власності й уважаються лише його різновидами. Серед них різняться: право власності, що розуміється так само як у праві країн континентальної Європи, майнові права за типом прав на чужі речі в романо‑германській системі приватного права (застава, сервітути й ін.), довірча власність ( так званий траст). [14; c. 195]
Об'єктами таких прав в Англії є так зване "речовинне" (матеріальне) і так званий "безтілесне майно" (об'єкти виключних прав у романо‑германській системі). Терміни "рухоме" і "нерухоме" майно застосовуються судами Англії для відносин, регульованих міжнародним приватним правом ( тобто за участю іноземного елемента). Усередині країни такого розподілу майна не проводиться. [14; c. 195]
Визнається майно реальне, для захисту якого може бути заявлений позов про відновлення володіння ( так званий реальний позов) і персональне – забезпечуване позовом про одержання грошової компенсації ( так званий персональний позов). [14; c. 195]
До реального майна (нерухомості) належить право на земельні ділянки й об'єкти, суттєво пов'язані з ними (будинки, спорудження, урожай на корені й т.п.), надра під ділянками й повітряний простір до "розумної висоти" над ділянками. Речові права відносно нерухомості можуть давати можливість володіння нею або не надавати такої можливості ( приміром, право проходу або проїзду через земельну ділянку). Права на нерухомість можуть бути засновані на загальному праві й на праві справедливості. [9; 262]
Усе інше майно крім реального (нерухомого) є персональним (рухомим). Персональне майно розділяється на реальні рухомості (оренда) і персональні рухомості. Персональні рухомості можуть бути речами у володінні тобто матеріальними, речовинними об'єктами, і речами у вимозі, до яких відносять "безтілесні об'єкти" (грошові вимоги, виключні права). [14; c. 197]
Цінними паперами по праву Англії можна вважати так звані "оборотні інструменти (документи)": векселя, чеки, пайові свідчення компаній, облігації на пред'явника й ін. Для них характерні полегшений порядок передачі й незалежність прав їх власника від прав його попередника. [8; c. 219]
Правовими наслідками поділу речей на рухомі й нерухомі є відмінності у виникненні й припиненні права власності на них. Так, право власності на землю підлягає реєстрації в Земельному реєстрі. [14; c. 197]
Поняття права власності англійське право не дає, його зміст розкривається в Законі про власність 1925 р., судовій практиці й доктрині через характеристику прав власника. Ці правочини визначаються залежно від виду майна, тому право власності на те або інше майно різниться за своїм змістом. До числа прав власника, зокрема, належать:
- право володіння, тобто право виняткового фізичного контролю (панування) над річчю;
- право особистого використання речі;
- право керування, що дозволяє визначати суб'єкта й спосіб використання речі;
- право на одержання доходів від речі;
- право на відчуження, знищення, споживання речі;
- правова гарантія від вилучення (експропріації) речі;
- право на передачу речі третім особам;
- право на безстрокове володіння річчю. [12; c. 67]
Виділяють і інші правочини. Право виняткового фізичного контролю (панування) над річчю являє собою так зване юридичне володіння. Розрізняють також фактичне володіння, право на володіння й протипоставлене володіння. Фактичне володіння можливе в осіб, які мають річ фізично, але позбавлені права панування над річчю. Право на володіння виникає в третіх осіб на підставі договору або іншій підставі й надає цим особам захист навіть від власника (тримання). Протипоставлене володіння нерухомістю визнається за особою, що затверджує про наявність свого права на це майно. [14; c. 198]
Придбання права власності можливо шляхом первісних і похідних способів, що різняться залежно від відсутності або наявності правонаступництва.
Право власності виникає спочатку в повному обсязі без правонаступництва, у результаті:
- виробництва;
- переробки (специфікації) речі, з'єднання (змішання) і збільшення речей;
- давнини володіння (набувальна давнина);
- придбання плодів і доходів. [14; c. 199]
Власникові земельної ділянки належать зведені на ньому будови й посаджені рослини, оскільки вони пов'язані із цією ділянкою, якщо не доведене іншого. Право на річ, отриману в результаті переробки (специфікації) чужого матеріалу визначається залежно від співвідношення вартості цього матеріалу й виготовленої (специфікованої) речі. Якщо вартість такої речі вище вартості матеріалу, то власником зізнається її виготовлювач, якщо нижче – власник матеріалу, який зобов'язаний в такому випадку оплатити роботу. [14; c. 199]
Набувальна давнина як підстава виникнення права власності на нерухомість допускається в силу користування нерухомістю протягом 12 років. Рухоме майно не може бути придбане на підставі давнини володіння. Похідним способом вважається придбання права власності в результаті правонаступництва, тобто з волі попереднього власника майна в результаті здійснення угод і договорів, а тому залежить від обсягу повноважень, що були в нього. Можливе придбання права власності й всупереч волі попереднього власника майна. Наприклад, у випадку націоналізації, тобто відчуження майна приватних осіб у власність держави на підставі спеціального акту загальної дії компетентного держоргану. Шляхом націоналізації в Англії були придбано багато суднобудівних й автомобілебудівних компанії. Протилежним націоналізації є приватизація, тобто передача державного майна на підставі договору у власність приватних осіб. [14; c. 200]
Захист права власності здійснюється в цивільному праві Англії позовами із заподіяння шкоди ( з деліктів), а також судовими наказами, видаваними відповідно до права справедливості. При задоволенні позовів з деліктів (правопорушень), названих позовами із гріха, власникові, як правило, присуджується тільки грошова компенсація понесених збитків. Вилучення речі можливо на підставі судового наказу. За допомогою судового наказу порушник також може бути вигнаний власником шляхом застосування останнім сили в розумних межах. [5; c. 415]
Права власника, не з'єднані з позбавленням володіння за англійським правом одержують захист за допомогою позовів із заподіяння незручностей. Такі позови пред'являються проти перешкод або інших незручностей у користуванні земельними ділянками або сервітутами (приміром, проти заподіяння істотної шкоди діями із сусідньої ділянки). Позови із заподіяння незручностей має право пред'являти й не власник, що довів наявність у нього підстав на володіння майном. [5; c. 415]
Обмеження права приватної власності допускається на користь публічного або суспільного інтересу. Наприклад, установлені особливі правила використання пам'ятників старовини й доступу до них.
Припинення права власності може відбуватися:
- з волі власника передачею цього права іншим особам;
- у результаті споживання або знищення майна, при переробці речі;
- по об'єктивних і незалежних від волі власника причинам ( приміром, при загибелі майна в результаті стихійного лиха, при націоналізації майна, при втраті речі). [14; c. 201]
Права на чужі речі мають своєю підставою закон, договори й регламентуються в Англії також судовою практикою.
Застава – найпоширеніше речове право на чужі речі, виступає одним зі способів забезпечення виконання зобов'язань. Можлива застава рухомих речей і застава нерухомості. Застава рухомих речей з передачею їх у володіння кредиторові аналогічний інституту застави по романо‑германській системі приватного права. Кредитор має право втримувати закладену річ до повного погашення основного боргу, відсотків за ним й витрат. У випадку несплати кредитор може звернутися до суду і зажадати продажі закладеної речі для задоволення своїх вимог. Застава виникає на підставі договору й, як правило, передачі його предмета кредиторові. Передача майна, що закладається, може мати й умовний характер ( приміром, передача товаророзпорядчих документів). [7; c. 512]
Сервітутом зізнається обтяження, що служить законним обмеженням повноважень власника однієї земельної ділянки на користь власника іншої ділянки, не супроводжуване передачею володіння. Зміст цього правового інституту регламентується в Англії судовою практикою. [14; c. 202]