На Волині збереглося чимало дерев'яних та мурованих церков, і серед них є широко відомі в літературі, особливо ті, що прикрашають Володимир-Волинський, Білосток, Низькеничі, Острог, Межиріч, Кременць, Луцьк, Почаївську лавру. Та ними, звичайно не вичерпується волинська будівельна спадщина багатьох століть. Бо ж існують, скажімо, такі архітектурні комплекси як Мілецький монастир Старовижівського району, з церквою побудованою близько 1542 р. Свого часу волинським спорудам багато уваги приділив О.Цинкаловський, але видана у двох томах у Вінніпезі в 1984-1986 рр. його книга "Стара Волинь і Волинське Полісся" на Україні мало кому приступна, і її перевидання не було б зайвою справою.
Ще ніхто навіть не спробував заговорити про розвиток пластичного мистецтва на Волині. Напевно, це важко було б зробити, якби щойно не було віднайдено виключну за своїм значенням пам'ятку: дерев'яний різьблений хрест з церкви с. Іваничі, в срібній оправі датований 1576 р., офірований Ларіоном Іваницьким. Його вдова, Мотря, в 1579 р. замовила маляру Федускові з Самбора добре знаний храмовий образ Благовіщення. Згаданий хрест, одначе, набагато старіший за оправу: вже встигла змінитися вживана форма подібних витворів, і тому виникла потреба доробити верхню частину аби перетворити з шестикінцевого на восьмикінцевий. Іконографія й стиль різьблення вказують на другу половину XV ст. Супроводжуючі написи слов'янські, з виразними ознаками українського правопису, але в прийомах досить багато успадковано від Візантії. Дещо подібне становить двобічна іконка, виконана Ананією для пінського князя Федора Івановича Ярославича (1499-1525), на підставі чого спішно залучено згаданого різьбяра до кола білоруських майстрів. Проте обидва твори походять з одного регіону, і вже така обставина спонукає до більш ретельного аналізу і обережніших висновків.[19,96]
Із найяскравіших памяток церковної архітектури можна перерахувати:
- Свято-Успенський Низкиницький монастир ХVІІ ст. - пам''ятка архітектури національного значення (c. Низкиничі Іваничівського району)
Будівництво Успенської церкви та монастиря в 1643 році освятив сам митрополит Петро Могила. В її підземеллі знаходиться труна-саркофаг з прахом Адама Киселя.
- Костел Святої Анни XVIII ст. - пам''ятка архітектури національного значення (м. Ковель). Єдиний у своєму роді дерев''яний костел на Волині. Храм було перенесено з Рожищенського району до Ковеля у 1994 році.
- Свято-Успенський собор XII ст. - пам`ятка архітектури національного значення (м. Володимир-Волинський). Побудований у 1156-1160 рр. в період правління у м. Володимирі князя Мстислава Ізяславича (тому місцеві мешканці ще називають собор Мстиславовим храмом).
- Церква-Ротонда Святого Василія XIII - XIV ст. - пам''ятка архітектури національного значення (м. Володимир-Волинський). Унікальність Василівської церкви в тому, що це єдиний давній храм-ротонда у Волинській обл. (споруд такого типу збереглося в Україні взагалі небагато). Цікавим є архітектурне вирішення - в плані церква 8-пелюсткова. Конхи (заокруглені виступи) різного розміру, що чергуються між собою, створюють ефект хвилястих стін.
- Загорівський монастир XVI ст. (с. Новий Загорів Локачинського району. У 1796 році у монастирі працював визначний країнський іконописець Йов Кондзелевич. Біля стін монастиря 9-11 вересня 1943 року відбувся бій загону УПА з військами СС.
- Свято-Хресто-Воздвиженський собор (с.Старий Чорторийськ Маневицького району). Будувався як домініканський костел в середині XVIII ст.
- Свято-Миколаївський чоловічий монастир - пам''ятка архітектури національного значення XVIII ст. (с. Жидичин Ківерцівського району)
Споруджено холмським єпископом Іосифом Левицьким як складова архітектурного ансамблю Жидичинського Свято-Миколаївського чоловічого монастиря. Нещодавно, при зовнішньому археологічному обстеженні, знайдено давніші фундаменти, що дозволяє зробити припущення, що споруда на початку ХVІІІ ст. зведена на місці старої, зруйнованої будівлі (очевидно, світлиці, яка згадується у письмових джерелах ХVІ століття).
- Троїцький собор (1910р.) (м. Берестечко Горохівського району).
За об''ємом Свято-Троїцький собор в м. Берестечку є одним із найбільших в Україні.
- Костел Петра і Павла, пам''ятка архітектури національного значення - XVII ст. (м. Луцьк). Костел святих Петра і Павла входить до комплексу монастиря єзуїтів (разом з келіями та дзвінницею), закладений у 1616 році за проектом архітектора Джакомо Бріано (у стилі раннього бароко), посвята відбулася у 1639 чи 1640 році. У XVIIIст. костьол неодноразово зазнавав значних ушкоджень внаслідок пожеж; був відбудований, а фасади та інтер''єр підлягли переробкам, внаслідок яких набули нових стилістичних рис. Під костьолом є підвали, розташовані в кількох рівнях.
В радянські часи в храмі розташовувався склад, згодом - музей атеїзму. У даний час костьол є головним храмом Луцької дієцезії Римсько-Католицької Церкви.
- Зимненський Святоуспенський Святогірський жіночий монастир (с. Зимне Володимир-Волинського району). Виникнення Зимненського Святогорського Печерського Успенського монастиря відноситься до початку ХІст., хоча перша згадка в історичних документах зустрічається у 1458 році.
Монастир є зразком поширеного типу оборонних культових комплексів. Розташований на природному мисі річки Луга і займає вигідне оборонне становище.[10]
В комплекс монастиря входять: Успенська церква з печерами (1495, 1550 рр.), оборонні стіни з п''ятьма брамами і трьома кутовими баштами XV-XVIст., надбрамна башта-дзвінниця (1898-1899рр.), трапезна з церквою. На північ від основних споруд знаходиться невелика Троїцька церква (1465-1475рр.), поряд з якою - вхід у печери з підземною Варлаамівською церквою. З середини XVст. велося будівництво кам''яних споруд, церков, стін і башт.
Монастир зазнав значних руйнувань під час ІІ світової війни. З 1965 року в монастирі велися реставраційні роботи. У 1992 році монастирські будівлі передані Українській Православній Церкві, діє жіночий монастир.
Залучення грецьких митців для виконання відповідальних замовлень мало свої історичні корені, а подекуди й тепер не виключене з практики сучасного християнського світу. Отже, немає нічого дивного в тому, що близько 1500 р. один з таких іконописців з помічниками написав великий за розмірами образ Христа Пантократора з апостолами, знайдений 1973 р. в Троїцькій церкві с.Річиці, Зарічнянського району Рівненської області. Написи, текст на сторінках розгорнутого Євангелія - слов'янські, а манера виразно поствізантійська і це твердження можна довести шляхом порівняння з датованими підписаними творами. Риторичне питання, на предмет наявності таких своїх майстрів, треба сприймати відповідно, особливо враховуючи сучасні волинські ікони, такі як зображення Богородиці з с.Доросині.
З XVI ст. відомо кілька датованих волинських ікон. Дві з них, підписані, виконано чужинцями. Мілецьку ікону св.Миколая написав у 1532 р. на замовлення князя Федора Сангушка сучавський маляр Григорій Босикович. Цей образ видається помітною експресією. Вже було згадано про твір Федуска з Самбора, позначений 1579 р. Нещодавно стали відомими ікони, датовані 1592 та 1595 рр., що походять з с.Великі Цепцевичі Володимирецького району та с.Любиковичі Сарненського району Рівненської області. Називали своє ім'я та означали своє походження здебільшого чужі митці, а робити це місцевим не було ніякої потреби: їх і так добре знали сучасники, а про наступні покоління вони явно не подбали...
Якщо кинути ретроспективний погляд на розвиток волинського іконопису, то відразу доведеться зауважити, що про ранню його фазу розвитку доводиться якоюсь мірою довідатися лише завдяки книжковій мініатюрі ХШ- XIV ст. Кваліфікованій майстерності миргородських митців тут протистоїть яскрава наївна манера виконання. А чи вірно тут віддзеркалено загальний художній процес, про те годі сказати. Ікона Богородиці Одигітрії з Дорогобужа поєднує обізнаність з палеологівськими взірцями з вражаючою архаїкою стилю, і тому її виконання важко передбачити раніше кінця ХШ - початку XIV ст. Взагалі архаїзуючі твори завжди важко датувати, якою не трапляються якісь конкретні ознаки певного часу, як-от в іконі Воздвиження Чесного Хреста XVI ст., з Лубенської Хрестовоздвиженської пустині. Одначе ця течія в мистецтві Волині не була провідною. Поряд з нею набирає сили напрямок. скерованій на широке застосування художніх здобутків ренесансного стилю.
На початку XVII ст. стають дуже помітними наслідки нових історичних умов, насамперед запровадження церковної унії. Як би міцно не трималися перші уніятські покоління своєї "візантійської"' спадщини, але "шлюзи" було піднято, і буремний потік західних впливів стрімко почав змивати все, що тихо утримувалося в церковному побуті Волині. Ікони, що зберігалися у Волинському єпархіальному давньосховищі, переконливо ілюструють цей художній процес, і без них важко його висвітлити з належною переконливістю. В Харкові зберіглася датована 1621 р. ікона Образа Нерукотворного і Євхаристії (Причастя). Центральне її зображення цілком традиційне, а багатофігурні композиції обабіч, доводять, що маляр досить уважно придивлявся до західної гравюри, вплив якої дедалі в українському іконописі стає все помітнішим. "Введення до храму" з Ковеля, виконане в першій половині XVII ст.. виразно свідчить про шлях обраний волинськими митцями та їх замовниками. Сакральна композиція вже встигла набути чимало елементів властивих побутовим сценам, і то явно відбувалося без свідомого наміру профанувати успадковані іконографічні формули. Іноді цьому дуже сприяв вже сам сюжет твору, котрий дозволяв ввести до складу композиції зображення сучасників. Першою чергою це стосується Покрови і Воздвиження Чесного Хреста. З волинських ікон XVII ст. вельми виразна знайдена в с.Шейно, де репрезентовано на оточеному духовними та шляхтою амвоні трьох архієреїв, у супроводі двох дияконів, що піднімають великого за розмірами хреста. Чин воздвиження виконується перед ренесансним фасадом храму з великими арками. Наприкінці XVII ст. на Волині вже було остаточно вироблено локальний варіант молільного образу, котрий помітно відрізнявся і від трансформованого ушаковською манерою московського, і від галицького, хоча з останнім його помітно лучить поміркована світськість. Як приклад належить вказати ікону Христа Пантократора, замовлену Іваном Хіциком у 1684 р. для парафіяльного храму с. Датин Ковельського повіту. Волинські майстри люблять золоті, вкриті гравірованим рослинним орнаментом блискучі площини і вправно розташовують на них як поодинокі фігури, так і складні композиції. Деякі із них припадають вже цілком до католицької традиції, з улюбленим образом Христа-виноградаря, символічним зображенням літургічного Христа чи Трійці з Саваофом та Розп'яттям. Датовані 1698 й 1736 рр. ікони визначають час їхньої популярності документально.[19,96]