Місцевий звичай=> вибраний звичай => загальне право.
Згодом у Великобританії сформувалася система судових наказів. Шляхом тлумачення вже існуючих наказів суддя міг створювати нові.
1285 рік – заборонено створення нових наказів.
Спочатку спори, які не підпадали під дію існуючих судових наказів, розглядалися королем (лордом-канцлером). Це робилося у виключних випадках, якщо:
1) засоби загального права не давали взагалі ніяких вказівок щодо даної справи;
2) засоби в загальному праві існували, але були недостатніми.
Судочинство лорда-канцлера отримало назву "право справедливості". Суди лорда-канцлера створили власну систему прецедентів.
У XVIII столітті панівним став суд лорда-канцлера.
1873 рік – якщо є колізія між прецедентами судів загального права і суду канцлера – перевага надавалася останнім (Закон "Про судочинство").
"Право справедливості" має свої особливі інститути, наприклад, довірча власність. Воно має менше значення для договорів.
З 1873 року Закон "Про судочинство", система загального права і "права справедливості" були об’єднані. Але фактично прийшло злиття процесуальної частини (судів), а не матеріальної.
1) якщо подаємо позов у межах "commonlaw", можемо використовувати засоби передбачені "commonlaw";
2) "commonlaw" не давало засобів для належного захисту, тому право справедливості компенсувало в цій частині.
Формально суддя не може створювати нового прецеденту, він повинен відшукати в межах існуючого.
Статутне право. Складається шляхом уніфікації законів: Закон "Про продаж речей" (1893 рік), Закон "Про вексель" (1882 рік), Закон "Про власність" (1925 рік), Закон "Про компанію" (1948 рік).
Самі закони – це уніфіковані прецеденти.
Статутне право Великобританії як і право справедливості, виконувало субсидіарну роль до "commonlaw".
Проблема тлумачення і законів, і прецедентів.
Приватні кодифікації тематичного характеру: передбачають прецеденти, які кодифікуються за інститутами, за хронологічним характером і т.д.
Для англійської судової практики не має значення, як широко застосовується прецедент, але він не втрачає свого значення.
Американське прецедентне право.
Первісно початок американському прецедентному праву дали англійські прецеденти – "commonlaw".
Специфічні риси: США складається з штатів, кожен із яких формально має відокремлену судову систему, тому кожен суд штату має власну прецедентну систему. Крім того є федеральні суди, які теж мають свою прецедентну систему.
Проблема в тому щоб знайти норму права, а не знати.
Щорічно публікується 350 томів судових рішень.
1885 рік – Американська асоціація адвокатів встановила, що в першому томі містилося 79 рішень, в яких було посилання на 449 рішень.
Проблема внутрішнього конфлікту законів, тобто колізій.
Правила найбільш тісного зв’язку норм із правовідносинами.
З 1808 року у штаті Луїзіана діє Французький Цивільний кодекс.
Приватні кодифікації відіграють велику роль в США: наприклад, присвячений конкретному праву, агентуванню.
Питома вага статутного права на сучасному етапі збільшилася в США (уніфіковані) з питань партнерства, векселю, коносаменту.
Уніфікований Торговельний кодекс США був прийнятий в 50-х – 60-х роках окремими штатами.
Це основний регулятор торговельних, іноді цивільних відносин. Все інше виконує субсидіарну роль. Відіграє роль загальних положень.
Цілі Уніфікованого Торговельного кодексу:
1) прагматична: привести норми, що регулюють торговельний оборот до потреб сучасності;
2) історична: виділити ці норми від постійного впливу англійського права.
В 90-х роках була спроба перенести Уніфікований Торговельний кодекс на землі України. Фінансування і переклад здійснювався українською діаспорою в США.
Інвестиційне законодавство потужне в США, тобто статутне право.
Антимонопольна (антитрестове) законодавство розвинуте + банківське законодавство.
6. Цивільний кодекс Нідерландів
Цивільний кодекс Нідерландів.
1811 рік – в Нідерландах було рецептовано Французький Цивільний кодекс. Нідерланди стали частиною Французької імперії. Після звільнення цих територій, починаючи з 1815-1816 років почалося формування власного Цивільного кодексу, який прийнято у 1830, а зміни в 1835 році, тому остаточно прийнято в 1838-1840 роках.
Ідеї реформування кодексу.
З 1838 по 1940 роки до кодексу не вносилися зміни.
1947 рік – прийнято Королівський декрет, що уповноважив професора Майерса здійснити перегляд Нідерландського Цивільного кодексу.
Почав з того, що адресував 52 запитання парламентарям, як вони бачать новий Цивільний кодекс.
Підготовлено за життя Майерса 4 книги з різними ступенями готовності. Після смерті залучено до роботи послідовників професора, проте процес втратив динаміку.
Уряд призначив до роботи суддю Верховного суду – Снайдерса – комісара з підготовки Цивільного кодексу.
Його призначення допомогло згуртувати комісію й направити роботу в одному напрямку.
Приймався частинами, окремими книгами поступово.
В атмосфері норм ситуації приймався, на відміну від ЦК (різні економічні відносини).
Особливість – почав діяти до того, як його прийняли (на стадії проекту).
Структура. Складається із 10 книг (останні книги були найпроблемнішими – право інтелектуальної власності, міжнародне приватне право). Приклад еклектики (зібрання) – ЦК Нідерландів, але в кращому розумінні. Ввібрав у себе елементи і Французького ЦК і Німецького ЦУ.
Книга 1: Право осіб і сімейне право.
Книга 2: Юридичні особи.
Книга 3: Майнове право. Загальна частина (інколи звучить назва як Загальна частина спадкувального права). Крім загальних положень – набуття і реєстрація майна. Реєстрація: набуття і припинення прав на майно, володіння, управління чужим майном, спільне майно, узуфрукти, застави, іпотеки.
Книга 4: Спадкове право.
Книга 5: Речові права (загальне визначення власності, право власності на нерухомі речі, земельні сервітути, інші права на чужі речі – право забудови, довгострокова оренда, право власності на рухомі речі.
Книга 6: Положення загальної частини зобов’язального права. Види зобов’язань, наслідки невиконання зобов’язань, способи забезпечення, деліктні зобов’язання, договори.
Книга 7: Окремі види договорів. Купівля-продаж, майновий найм, доручення, посередництво, зберігання, порука як спосіб забезпечення.
Книга 8: Договори перевезення та транспортування.
Книга 9: Право промислової та інтелектуальної власності.
Книга 10: Міжнародне приватне право.
Грудень 1996 року – вперше поданий до парламенту.
Не пандектна система, бо немає загальної частини, але й не інституційна.
Нідерландський Цивільний кодекс має свій власний стиль, який виріс з загальних засад європейського, континентального цивільного права (ближче стоїть до Німецького ЦУ).
Нідерландський Цивільний кодекс відкриває широкий простір для суддівського розсуду (засади доброчесності, розумності, справедливості).
В Нідерландському Цивільному кодексі відбиті ідеї міжнародних уніфікованих правових актів (в тому числі – "Lexmercatoria").
Нідерландський Цивільний кодекс має завданням захист слабкої сторони (особливо неповнолітніх, споживачів, малолітніх дітей, жінок, осіб, що є жертвами незаконних актів).
Суддівський розсуд і застосування оціночних категорій (доброчесність, справедливість, розумність) не ведуть до свавілля. Концепція розумності і справедливості відіграла значну роль у формуванні громадянського суспільства. Суддя не може бути абсолютно вільним, він пов’язаний.
Нідерландський Цивільний кодекс широко використовує принципи розумності і справедливості.
Подібні норми закріплені і в ст.3 ЦК України під впливом Нідерландського Цивільного кодексу.
7. Цивільний кодекс провінції Квебек
Цивільний кодекс провінції Квебек.
Квебекський Цивільний кодекс – переклад сучасної кодифікації.
04.06.1991 рік – був прийнятий Квебекський Цивільний кодекс.
01.01.1994 року – набрав чинності.
Попередній кодекс діяв з 1866 року.
Спочатку Канада знаходилася під протекторатом Франції (називалася "Нова Франція). Тут діяли паризькі кутюми і давнє французьке цивільне право (глосатори, постглосатори).
Середина XVIIIстоліття – території відійшли під протекторат Англії, а в провінції Квебек збереглася дія французького законодавства.
Лише в провінції Квебек є кодифіковане цивільне право.
1867 рік – створення Цивільного кодексу і Цивільно-процесуального кодексу Нижньої Канади.
З 1966 року почався перегляд Цивільного кодексу провінції Квебек.
Одному професору доручили провести роботу по перегляду. Він залучив 150 осіб, які були об’єднані в 30 комітетів, які працювали 12 років.
1978 рік – результатом роботи комітетів стала доповідь, адресована міністру юстиції. Ця доповідь і була проектом нового Цивільного кодексу.
За обсягом Квебекський Цивільний кодекс складається з 3168 статей. Немає загальної частини.
Структура – 10 книг:
Книга 1: "Про особи";
Книга 2: "Про сім’ю";
Книга 3: "Про спадкування";
Книга 4: "Про майно";
Книга 5: "Про зобов’язання";
Книга 6; "Про іпотеку";
Книга 7: "Про доказування";
Книга 8: "Про давність";
Книга 9: "Про гласність прав" (реєстраційні процедури);
Книга 10: "Про міжнародне приватне право".
Квебекський Цивільний кодекс має 2 офіційні мови: французьку і англійську, які є автентичними, але не співпадають.