Стадії процесу регулювання:
1) утворення норм – регламентація правових відносин (визначення правового режиму);
2) виникнення суб’єктивних прав та обов’язків;
3) реалізація цих прав та обов’язків, втілення їх у конкретну фактичну поведінку учасників суспільних відносин;
4) застосування права (спеціальні суб’єкти) – фізична особа не може застосовувати норму, вона може лише виконувати застосування у примусовому порядку, на відміну від норм моралі.
Елементи механізму:
1) норми права;
2) конкретні правовідносини;
3) акти реалізації прав та обов’язків;
4) акти застосування прав.
В нормі права завжди закладається модель належної поведінки.
Правовідношення – головний засіб, за допомогою якого визначається хто і як буде виконувати норму права. Саме у правовідношенні загальна модель, яка вже конкретизується через суб’єктивні права і обов’язки відповідних суб’єктів.
Норма права не має конкретного адресата, а у правовідношенні є конкретні суб’єкти.
Акти реалізації – фактична поведінка суб’єктів.
Акти застосування права – відповідні владні розпорядження компетентних органів, які гарантують і забезпечують виконання норм права.
Функції права через механізм:
- регулятивна (стадія застосування може і не настати);
- охоронна (не застосовує право).
Механізм цивільно-правового регулювання:
1) особливість предмету цивільно-правового регулювання;
2) метод цивільно-правового регулювання.
Елементи цивільно-правового механізму:
- норми;
- правовідносини;
- юридичні факти;
- основні заходи примусу.
2. Цивільно-правові норми в механізмі цивільно-правового регулювання
Норми:
- їх дозвільна спрямованість – дозволи, а не заборони (як виняток);
- диспозитивність (ст.6 була написана уже після написання всієї глави. ст.6 застосовується лише до договірних відносин.
За рахунок наявності імперативних норм має забезпечувати максимум правової визначеності.
Особливості цивільно-правових відносин. Класифікація правовідносин:
1) загальне (і конкретне) правовідношення – такий вид правового зв’язку між суб’єктами, за допомогою яких встановлюються загальна можливість суб’єктів правовідношення (правоздатність і дієздатність). Запис події та дії – державний реєстр юридичних осіб;
2) особисті немайнові і майнові;
3) абсолютні і відносні за структурою правових зв’язків;
4) регулятивні та охороню вальні.
Особливості структури правовідносин, особливості прав та обов’язків, їх симетричність.
Конкретні правовідносини – власні, особисті немайнові, творчі і т.д.
Цивільно-правові відносини поділяються на майнові і особисті немайнові.
За методом дихотомії (подвійного поділу) цивільні правовідносини поділяються на абсолютні і відносні.
Абсолютні: право в управомоченої особи, а обов’язок в усіх інших осіб. Це, наприклад, особисті немайнові правовідносини (право реалізується через активну поведінку), правовідношення власності та інших речових прав, відносини авторства.
Відносні правовідносини: вся увага зосереджена на боржнику як зобов’язаній особі, яка повинна вчинити певні дії; кредитор у цих відносинах є пасивним. У цих відносинах завжди визначений суб’єктний склад. Вимоги кредитор адресує конкретній особі – боржнику.
Цивільно-правові відносини за функцією поділяються на регулятивні і охоронні. Більшість цивільно-правових відносин мають регулятивний характер (наприклад, всі договірні відносини). У разі порушення, як правило абсолютних прав, їх відновлення відбувається за допомогою охоронюваних правовідносин (компенсація і т.д.). Порушення прав у відносних правовідносинах не тягнуть виникнення особливих охоронюваних відносин, відповідальність передбачається і реалізується в межах самого регулятивного правовідношення. У позадоговірних зобов’язаннях охоронюване правовідношення у вигляді права на відшкодування виникає з моменту вчинення порушення.
Механізм цивільно-правового регулювання зумовлений особливістю норм.
Цивільні правовідносини як спосіб реалізації цивільно-правових норм звертають особливу увагу на юридичні факти.
Юридичні факти – правочини, адже цивільне право регулює як правило нормальне життя, яке не порушує загальних засад функціонування суспільства.
Юридичні факти поділяються на:
- дії;
- події;
Лише цивільне право пов’язує виникнення правовідносин з подіями (народження, смерть, форс мажорні обставини і т.д.).
Переважну більшість все ж складають юридичні факти, які мають вольовий характер – дії. Дії поділяються на:
- правомірні;
- неправомірні – делікти.
Правомірні дії є основою і за метою поділяються на:
- цілеспрямовані (юридичні акти);
- нецілеспрямовані (юридичні вчинки).
Юридичні вчинки: створення об’єктів інтелектуальної власності.
Вчинків значно менше від актів. Серед юридичних актів правочин посідає провідне місце.
Юридичні акти – рушійна сила, яка запускає цивільні правовідношення.
Законодавець надає особливе значення правовій нормі, порівняно з іншими соціальними нормами. Законодавець передбачає примусове виконання правових норм.
Примусові заходи в механізмі цивільно-правового регулювання важливі і необхідні, і мають свої особливості.
Цивільне право – приватне право, але має також свої публічні фрагменти. Публічно-правові норми реалізуються в цивільному праві через заходи примусу, зокрема, виходячи з того, що вони використовуються судом.
3. Особливості реалізації цивільних прав та обов’язків
Особливості:
- заходи відповідності мають майновий характер;
- санкції встановлюються на користь потерпілої особи;
- хоча це заходи примусу, застосовуються вони виключно з ініціативи потерпілої сторони;
- хоча вони застосовуються публічним органом – судом, але встановлюватися вони можуть не лише законом, а й договором.
Отже, публічність дозволяє гарантувати публічно-правові права учасникам цивільного обороту.
Цивільне право більше тяжіє до диспозитивності, але механізм водночас, залишається механізмом правового регулювання і таким, що забезпечує реалізацію саме правових норм, має на меті встановлення адекватного порядку в приватноправовій сфері. Держава в цьому процесі правового регулювання відіграє мінімально потрібну роль (встановлює заходи примусу і забезпечує їх і т.д.).
4. Ефективність цивільно-правового регулювання
Ефективність цивільно-правового регулювання визначається, коли дають відповідь на питання:
1) чи діє норма, встановлена законодавством, чи використовують її, чи не є вона мертвою? (соціологічне дослідження);
2) якщо норма застосовується, то наскільки вагомими є порушення цієї норми. Слід проаналізувати, чому мають місце порушення цієї норми, чим вони обумовлені, наскільки адекватними є заходи примусового впливу і чи попередять вони в майбутньому порушення правових норм. Слід досліджувати судову практику.