IV. Стабільність та піднесення (1264—1323 рр.). Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою ^ єдність: його землі було поділено між трьома нащадками князя — Левом, Мстиславом і Шварно. Прагнучи стабільності, Шварно укладає союз Галицького князівства з Литвою, але це об'єднання не було тривалим. Найпослідовніше продовжував державницьку політику свого батька Лев Данилович (1264— 1301 рр.). Хоча він і був змушений визнати свою залежність від улусу Ногая, все ж саме цей князь приєднав до своїх володінь Закарпаття та Люблінську землю. Завдяки цьому територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю свою історію.
На рубежі XIII—XIV ст. відновилася єдність Галицько-волинської держави під владою наступника Лева — князя Юрія І (1301—1315 рр.). Це був період, коли Золота Орда, яка роздиралася внутрішніми міжусобицями та чварами, поступово втрачала владу над підкореними територіями. Юрію вдалося скористатися цією сприятливою обставиною для зміцнення власних позицій. Він, як і Данило, прийняв королівський титул і назвав себе "королем Русі та князем Володимири". За період правління Юрія І стабілізувався суспільний розвиток, розквітли міста, піднеслася торгівля, зріс економічний добробут. І хоча миролюбний, схильний до компромісів князь змушений був повернути зміцнілій Польській державі люблінську землю, його міжнародний авторитет та вплив зростали. Про це свідчить встановлення 1303 р. окремої-Галицької митрополії, яка безпосередньо підпорядковувалася Вселенському патріархові у Константинополі. За словами польського середньовічного історика ЯнаДлу-гоша, Юрій І був "людиною спритною і шляхетною, щедрою до духовних осіб. Під час його правління Русь користувалася благами миру і величезного добробуту".
Наступниками Юрія І стали його сини — Андрій та Лев II (1315—1323 рр.). Вони поділили територію князівства на сфери впливу, але правили спільно, дуумвіратом, і тому розпаду єдиної держави не відбулося. Романовичі проводили активну зовнішню політику: налагодили союзницькі відносини з Польською державою та Тевтонським орденом. Ці союзи мали антилитовську та антиординську спрямованість. Однак братам не вдалося ефективно протидіяти експансії Литви — Дорогочинська та Берестейська землі були втрачені. Трагічно для них закінчилася і боротьба з Ордою: 1323 р. у битві з військами хана Узбека молоді князі загинули.
V. Поступовий занепад (1323—1340 рр.).
Загибель Андрія та Лева II, які не мали дітей, урвала пряму лінію династії Романовичів, що призвело до посилення політичної ролі та впливу галицького боярства, зростання чвар та усобиць у феодальній верхівці, втручання іноземних держав у внутрішні справи галицько-волинських земель. Майже два роки галицько-волинський трон залишався без правителя. Лише 1325 р. внаслідок компромісу між місцевим боярством і правителями Польщі, Угорщини та Литви главою держави було обрано 14-річного ма-зовецького князя Болеслава Тройденовича, сина Марії, дочки Юрія І Львовича. Юний князь, який прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслава, не став маріонеткою у руках бояр, а проводив самостійну внутрішню і зовнішню політику. Проте апогей свого розвитку Галицько-волинська держава вже пройшла. Перірд правління Юрія II став поступовим занепадом Галицько-Волйнсько-го князівства: посилився ординський вплив,безуспішноюбула боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі, більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення наверталося до католицизму. , ' '
Масове невдоволення народу політикою Юрія 11 дало підставу боярам не тільки для антикнязівської агітації, а й до активних насильницьких дій. Внаслідок боярської змови у квітні 1?40 р. Юрія II Болеслава булоотруєно. Після цієї подігзберегти єдність колись могутнього Галицько-Волинського князівства вже не вдалося. Протягом короткого часу держава занепала та розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина — під Польщею, Волинь — під Литвою, Буковина — у складі Молдавського князівства.
Отже, будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Га-лицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно важливу роль в історії: -
— зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов'янства, сприяло їхній консолідації та усвідомленню власної самобутності;
— стало новим після занепаду Києва центром політичного та економічного життя;
— модернізувало давньоруську державну організацію;
— розширило сферу дії західноєвропейської культури, сприяло поступовому подоланню однобічності візантійського впливу;
— продовжило славні дипломатичні традиції Київської Русі, ще 100 років після встановлення золотоординського іга з честю представляло східнослов'янську державність на міжнародній-арені.