Гетьман чітко уловив тенденцію розвитку тогочасної Центрально-Східної Європи і збагнув, що утвердження українського народу в якості політичної нації можливе лише за умови проведення надзвичайно активної зовнішньої політики. Отож уже на початковому етапі повстання вражаючі перемоги над королівськими військами були здобуті значною мірою завдяки тому, що їм передував дипломатичний тріумф. Урахувавши гіркій досвід попередніх козацьких виступів, які неминуче розбивалися об добре злагоджену, організовану польську кавалерію, Хмельницький напередодні свого виступу залучив на свій бік важливого воєнно-політичного союзника – Кримське ханство.
Надалі зовнішньополітична активність гетьманського уряду не лише не вщухла, а й, з огляду на нові грандіозні завдання унезалежнення України, істотно посилилася. Прагнучі залучити нових воєнних союзників і відповідно активізувати політичний тиск на польське керівництво, Хмельницький налагодив тісні стосунки з Оттоманською Портою, Валахією, Молдавією.
Слід підкреслити, що політика союзу з Портою і Кримом була непопулярною серед народу через те, що покликані для спільних воєнних дій на українські землі турки і татари грабували українські міста і села, брали ясир, плюндрували поля. До того ж вони часто зраджували українські війська у найвідповідальніші моменти боротьби (Зборівська битва, битва під Берестечком та ін.). Потрібно було ще десять років для того, щоб козаки усвідомили необхідність підходу до конкретних проблем з урахуванням загальноукраїнських інтересів. На цей шлях встав Богдан Хмельницький, який знаючи з минулого досвіду про ненадійність південних союзників, у той же час усвідомлював, що військово-політичний контакт між українськими козаками Кримом та Портою може забезпечити умови для реалізації воєнних дій проти Польщі за незалежність України. Історія підтвердила погляди Хмельницького. Українська держава вже в перший рік свого існування здобула широке міжнародне визнання. Крім налагодження стосунків з вищеназваними країнами, Україну пізніше визнали Венеція, Валахія, Швеція та ін.
ЛІТЕРАТУРА
1. Білоцерківський В.Я. Історія України: Навчальний посібник.- К.: Центр учбової літератури, 2007.-536с.
2. Брехуненко В. Витоки кримської політики Б. Хмельницького //Український історичний журнал.-1995.-№4.-С.87-91.
3. Володарі гетьманської булави: Історичні портрети.-К.: Варта, 1994.- 560с.
4. Гончарук П.С. Історія України з найдавніших часів до початку ХХ століття: Курс лекцій.-К.: Центр навчальної літератури, 2005.-528с.
5. Дубровський В. Богдан Хмельницький і Туреччина //Український історик.-1975.- №3-4.-С.22-27.
6. Історія України: Посібник /За ред.. Г.Д. Темка, Л.С. Тупчієнка.-К.: Вид. центр Академія, 2001.-480с.
7. Качмарик Я. Гетьман Богдан Хмельницький.-Перемишль-Львів, 1996.-326с.
8. Костомаров М. Історія України в життєописях визначнійших її діячів.-Л., 1918.- 493с.
9. Крип’якевич І.П. Історія України.-Львів: Світ, 1990.-389с.
10.Міханчук М. Щоб краще знати добу Б. Хмельницького //Урядовий кур’єр.-2001.- 30 грудня.
11.Нариси з історії національного руху.-К., 1992.-465 с.
12.Пріцак О. Ще раз про союз Хмельницького з Туреччиною //Український археологічний щорічник.-К., 1993.-вип.2.-С.172-191.
13.Рудакевич О. Богдан Хмельницький і українська національна ідея //Сучасність.-1999.-№1.-С.70-75.
14.Смолій В.А. Богдан Хмельницький: особистість в контексті епохи //Український історичний журнал.-1995.-№4.-С.3-14.
15.Смолій В.А., Степанков В.С. Українська національна революція ХVII ст. (1648-1675 рр.) //Україна крізь віки.-К.: Альтернативи, 1999.-Т.7.-С.65-68.
16.Солдатенков В.Ф. Українська революція: Історичний нарис.-К.: Либідь, 1999.-288с.
17.Хоткевич Г.М. Два гетьмана (про Б. Хмельницького та І. Мазепу).-К.: Дніпро, 1991.-98с.
18.Цибульській В. Деякі проблеми зовнішньої політичної діяльності уряду Б. Хмельницького у зарубіжній історіографії //Український історичний журнал.-1995.-№4.-С.77-87.
19.Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності: Курс лекцій.-К.: Либідь, 1999.-380с.