Неповнолітні віком від 15 до 18 років можуть виступити в суді особисто як сторона лише у випадках, що виникають з угод, які вони вправі згідно із законом укладати самостійно, та в справах, про відшкодування заподіяної ними шкоди. Притягнення до участі в таких справах батьків залежить від суду.
Отже, цивільна процесуальна правосуб’єктність для кожного суб’єкта цивільного процесуального права специфічна. Відповідно до закону цивільна процесуальна правоздатність сторін виникає від народження, дієздатність, як правило, належить громадянам, що досягли повноліття.
2.3. ЮРИДИЧНІ ФАКТИ
Передумовою для виникнення цивільних процесуальних правовідносин крім норм права і процесуальної правосуб’єктності є юридичні факти. Юридичні факти – це передбачені в гіпотезах процесуальних норм певні життєві обставини, з якими пов’язуються виникнення, зміни чи припинення правовідносин, суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.
Як процесуальні юридичні факти, що породжують правові наслідки, виступають дії суду чи інших учасників процесу, вчинені у певній послідовності, передбаченій цивільним процесуальним законодавством. Ці дії різноманітні і здійснюються в міру розвитку цивільного процесу, утворюючи фактичний динамічний склад цивільних процесуальних правовідносин (подання заяви про порушення цивільної справи стороною, вступ у справу третіх осіб, що беруть участь у справі, призначення експертизи, виклик до суду свідків, експертів, повідомлення заінтересованих осіб про день розгляду справи, відмова від позову).
У деяких випадках до юридичних процесуальних фактів відноситься без дія учасників цивільного процесу. Процесуальна бездія – це невиконання процесуальних обов’язків суб’єктами цивільного процесуального права. Результатом невиконання передбачених законом процесуальних обов’язків виступають, як правило, засоби процесуального примусу, що мають у цивільному процесі обмежений характер, - штраф, наприклад (ст.94 ЦПК України).
Викликають заперечення визначення процесуальних бездій як невикористання свого процесуального права. Ця думка не відповідає закону - дозвільному способу правового регулювання процесуальних відносин. В протилежному випадку процесуальною бездією – юридичним фактом – довелось би вважати неподання позовної заяви, скарги, невспуплення у справу заінтересованої особи тощо.
Юридичним фактам як передумовою виникнення, зміни і припинення цивільних процесуальних правовідносин є і події, але їх особливість полягає в тому, що події самі по собі не викликають процесуальних наслідків, вони можуть бути тільки приводом до звершення дій учасниками процесу. Так, наприклад, факт смерті однієї із сторін не може викликати припинення провадження у справі. Провадження у справах у такому випадку припиняється через дію суду – ухвалу про припинення провадження у цивільних справах.
Залежно від наявних умов, з якими законотворень пов’язує ті чи інші юридичні наслідки, розрізняють прості та складні юридичні факти. Коли юридичним фактом є одна умова, то це простий юридичний факт: наприклад, притягненням судом другого відповідача, виклик свідків та інших осіб та ін. Але найчастіше в судовому процесі зустрічаються складні юридичні факти. Для виникнення процесуальних правовідносин, наприклад між позивачем та судом першої інстанції необхідно вчинити дві дії: позивач повинен подати позовну заяву, а суддя прийняти її в провадження. Такий юридичний факт прийнято називати юридичним складом.
Врешті-решт для юридичних процесуальних фактів характерно і те, що закон в деяких випадках передбачає форму здійснення тієї чи іншої дії, а також її документальне оформлення. У цьому випадку вимоги форми, документального оформлення мають конститутивне значення. Якщо вказані вимоги не виконуються, то зазначені в законі процесуальні наслідки не наступають.
Так, заінтересована особа може порушити цивільну справу для захисту своїх права та інтересів, що охороняються законом, тільки шляхом подачі у суд позовної заяви. Згідно зі ст. 119 ЦПК України позовна заява подається до суду у письмовій формі. Вона повинна містити у собі:
1) назва суду, до якого подається заява;
2) точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання і знаходження;
3) зміст позовних вимог;
4) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;
5) зазначення доказів, що стверджують позов, та ряд інших реквізитів.
Якщо заява не відповідає вимогам, то суддя вирішує залишити заяву без руху, про що повідомляє позивача та надає йому строк для виправлення недоліків. Якщо позивач у встановлений строк не виконає перераховані в ст.119 ЦПК України вимоги, то позовна заява вважається недійсною і повертається позивачу (ст.139 ЦПК України).
3. ЕЛЕМЕНТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН
У теорії цивільного процесу питання про зміст правовідносин вирішується по-різному. Одні автори вважають, що зміст цивільних процесуальних відносин складають процесуальні дії суду та учасників процесу. Інші гадають, що зміст правовідносин являє собою права та обов’язки учасників процесу. Треті, синтезуючи ці дві крайні точки зору, дійшли до висновку, що змістом цивільних процесуальних правовідносин є суб’єктивні права та обов’язки учасників процесу, а також їх дії.
Можна розглянути зміст цивільних правовідносин як права і обов’язки його учасників. Суб’єктивне цивільно-процесуальне право є міра дозволеної поведінки суб’єкта цивільно-процесуальних правовідносин. Це складне юридичне утворення, що має особистий зміст та складається з юридичних можливостей, що надані суб’єкту. Юридичні вимоги як складові частини змісту суб’єктивного цивільно-процесуального права мають назву право можливостей.
За умов великого різноманіття суб’єктивних прав виділяють три основні можливості:
1) можливість вимагати, що складає з себе можливість вимагати від зобов’язаного суб’єкта виконання покладених на нього обов’язків;
2) можливість на власні дії, що означає можливість самостійного здійснення суб’єктом фактично та юридично значущих дій;
3) право на захист, а саме можливість виконання чи вимоги використання державно-примусових заходів у випадку порушення суб’єктивного права.
Суб’єктивний цивільно-правовий обов’язок – міра необхідної поведінки учасників цивільно-процесуального правовідношення. Сутність обов’язків складається з необхідності здійснення суб’єктом вказаних дій чи утримання від будь-яких дій.
В цивільно-правових правовідношеннях існує два типи обов’язків – пасивний та активний.
Обов’язки пасивного типу виходять з цивільно-процесуальних заборон та за своєю природою означають юридичну неможливість здійснення дій, що порушують інтереси правомочних суб’єктів.
Обов’язок активного типу містить вимогу до суб’єкта здійснити дію. Вимога, що міститься в обов’язку та складає її зміст, означає для зобов’язаного суб’єкта необхідність діяти в інтересах правомочного суб’єкта, бо воно забезпечено санкцією за невиконання обов’язку.
Структура цивільно-процесуального правовідношення може бути простою та складною. У першому випадку, одному правомочному учаснику протистоїть один зобов’язаний, у другому – одному правомочному – декілька зобов’язаних.
Суб’єктивні права та обов’язки, що їх мають учасники цивільно-процесуального правовідношення складають його правову форму. Особливістю суб’єктивних цивільно-процесуальних прав та обов’язків є їх немайновий характер.
В процесі цивільно-процесуального регулювання суспільних відносин їх учасники набувають прав та обов’язків, які у подальшому й обумовлюють поведінку учасників в рамках існуючих між ними правовідносин. Як і будь-яке інша суспільна правовідносин встановлюється в результаті взаємодії між особами. В правовідношенні взаємодія його учасників проходить у відповідності до суб’єктивних прав та обов’язків що вони мають.
Але, на мою думку, більш прийнятною видається думка, що цивільні процесуальні правовідносини, як і будь-які інші правовідносини, мають визначену внутрішню будову. До них входять три елементи: суб’єкти, зміст, і об’єкти.
3.1. ЗМІСТ ЦИВІЛЬНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Цивільні процесуальні права суб’єктів правовідносин і процесуальні дії по їх реалізації становлять зміст цивільних процесуальних правовідносин. Але така думка не безспірною. У науці переважає думка, що змістом цивільних процесуальних правовідносин є лише права і обов’язки його суб’єктів. За іншим висловленням – не всякому праву одного суб’єкта відповідає обов’язок іншого, тому не в кожних правовідносинах зміст складається з сукупності прав і обов’язків, а тільки з права і процесуальних дій одного суб’єкта, який витісняють обов’язки іншого. Існує також твердження, що зміст правовідносин становлять процесуальні дії, а процесуальні права і обов’язки – формулу правовідносин.
Права і процесуальні дії одного суб’єкта не можуть бути засобом правового регулювання поведінки осіб у цивільному судочинстві, а отже – і становить зміст правовідносин. Обґрунтування, що суд як орган держави може і повинен мати обов’язки тільки перед державою, а не перед іншими суб’єктами процесу, не відповідає нормам процесуального права, в яких закріплені конкретні обов’язки суду перед конкретними суб’єктами. Праву заінтересованих осіб на порушення процесу (ст. 4 ЦПК України) відповідає обов’язок суду розглянути звернену до суду вимогу на порушення цивільної процесуальної справи. Як суб’єкт процесуальних правовідносин суд має обов’язки, які кореспондують праву іншого суб’єкта цих же правовідносин, і тільки виконання судом обов’язків дає можливість іншому суб’єкту здійснювати свої права і забезпечувати режим законності в цивільному судочинстві.
До змісту цивільних процесуальних правовідносин входять разом з правами і обов’язками суб’єктів їх поведінка, тобто процесуальні дії, які існують не самі по собі, а є засобом реалізації суб’єктами своєї волі. Від дії суб’єктів залежить виникнення і розвиток самих відносин. Так, відповідно до ст.3 ЦПК України кожна заінтересована особа має право звернутися до суду в порядку, встановленому законом, за захистом порушеного права чи чи охоронюваного законом інтересу. Обов’язок суду приступити до розгляду справи (здійснити захист цивільного права) виникає після того, коли заінтересована особа подасть до суду позовну заяву, заяву, скаргу. Отже, право заінтересованої особи на звернення до суду за захистом реалізується пред’явленням до суду заяву (виконання процесуальної дії). Цьому праву відповідає обов’язок суду приступити (виконати процесуальну дію) до розгляду справи. Між судом і заінтересованою особою виникли цивільні процесуальні правовідносини, і його суб’єкти можуть реалізувати процесуальними діями встановлені ЦПК України і пов’язані між собою процесуальні права і обов’язки. Таким чином, тільки сукупність процесуальних праві обов’язків і процесуальних дій по їх реалізації заінтересованої особи і суду можуть визначати зміст цивільних процесуальних правовідносин. ЦПК України врегульовує волю суб’єктів (цивільні процесуальні права і обов’язки), і їх дії. Останні виступають засобом реалізації волі, а тому тільки разом вони можуть входити до змісту правовідносин. У зв’язку з цим цивільні процесуальні правовідносини виступають формою (способом, методом) здійснення його учасниками суб’єктивних прав і обов’язків, а самі права і обов’язки ніяк не можуть бути формою правовідносин. Вони разом з процесуальними діями становлять їх зміст. Форма – це об’єктивне виявлення юридичної категорії. Цивільні процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються в цивільному судочинстві по справі, яке є їх єдиною процесуальною формою.