Держава за допомогою закріплення цього обов'язку в законі повинна передбачити певні гарантії для того, щоб систематичне професійне навчання суддів, удосконалення професійної майстерності стали складовою частиною їх професійної діяльності. Але не тільки за особистою ініціативою, а обов'язковою вимогою, що здійснюється за рахунок державного бюджету. Такими гарантіями можуть стати вдосконалена система добору кадрів, просування по службі, тестування, періодична атестація суддів. За неналежне виконання цього обов'язку суддя притягується до дисциплінарної відповідальності.
Таким чином, встановлюючи службові обов'язки суддів, необхідно також передбачити державні гарантії їх реалізації. Держава зацікавлена в належному виконанні суддею своїх службових обов'язків, адже суддя виносить рішення від її імені. Але має йтися не тільки про нормативне закріплення юридичного механізму, правових гарантій реалізації. Однією з особливостей службових обов'язків суддів є те, що вони містять певні норми моралі і не можуть мати повну нормативну визначеність, що, безумовно, пов'язано зі специфікою професійної діяльності судді. Тому розглядати виконання службових обов'язків необхідно з позиції самої їх реалізації (тобто у вигляді специфічної діяльності) як суддею, так і державою, її органами.
Належна реалізація службових обов'язків повинна забезпечуватися не тільки за допомогою різного юридичного інструментарію (правових норм, що визначають коло службових обов'язків судді, основних форм і способів їх реалізації, відповідальності за невиконання і т.д.), а й враховувати вплив індивідуальної, соціально-психологічної структури особистості їх виконавця (його ціннісні орієнтації, установки, цілі тощо) на процес виконання службових обов'язків. Також повинні бути передбачені певні політичні, організаційні, ідеологічні та інших соціальні умови, що спонукали б до добровільного і сумлінного виконання суддею своїх службових обов'язків.
3. Повноваження суддів
суддя право обов’язок повноваження
Юридичні можливості судді не обмежуються виключно службовими правами й обов'язками. Відповідно до Закону України «Про статус суддів» суддя є посадовою особою судової (державної) влади. Це означає, що держава наділяє його спеціальними повноваженнями, які мають владний характер і визначені процесуальним законодавством. Можна сказати, що суддя як персональний носій судової влади наділений повноваженнями судової влади. Зміст і обсяг владних можливостей судді залежать від його спеціалізації, покладених функцій, місця в ієрархії судових посад.
Нормативне визначене владне повноваження – основний інструмент виконання покладених на суддю функціональних обов'язків при здійсненні професійної діяльності. Юридичні, владні повноваження є основним елементом правового статусу судді і відображають його функціональну, державно-владну і правову природу. Саме повноваження характеризують статус судді як носія судової влади.
Повноваження є явищем, що безпосереднє обумовлено феноменом влади. Більшість учених розглядають повноваження як один із складових елементів поняття судової влади. Такий підхід не випадковий. Повноваження судді мають державно-владний характер, оскільки вони походять від держави, спираються на її авторитет, а в необхідних випадках і на апарат державного примусу.
В теорії права під поняттям «повноваження» розуміють вид та міру владного впливу посадової особи на зацікавленого учасника правовідносин з метою задоволення його законного інтересу, досягнення певного соціально корисного результату.
Повноваженням судді притаманні такі характерні ознаки:
1) вони реалізуються одноособово суддею (або колегіально у передбачених законом випадках);
2) поширюються на осіб, не пов'язаних із суддею службовими відносинами, тобто мають публічний характер;
3) реалізуються шляхом винесення акта судової влади, що має обов'язковий характер для тих, кому він адресований;
4) держава забезпечує контроль за виконанням рішень судді;
5) мають юрисдикційний характер.
Реалізація державно-владних повноважень, якими наділені судді, можлива тільки в системі процесуальних відносин, поза даними відносинами немає ні правосуддя, ні самого суду. Тобто суддя може реалізувати надані йому повноваження тільки в межах процесуальних правовідносин при здійсненні професійних функцій.
За змістом повноваження можна класифікувати на предметні та функціональні, за значимістю – на основні та додаткові.
Предметні повноваження визначаються юрисдикцією суду, в якому працює суддя, виступаючи, в свою чергу, критерієм щодо розмежування юрисдикції судів. До основних повноважень цієї групи належать повноваження по здійсненню правосуддя та судового контролю. До додаткових слід віднести повноваження щодо узагальнення судової практики, аналізу судової статистики, роз’яснення з питань застосування законодавства, участі у формуванні суддівського корпусу, надання методичної допомоги суддям судів нижчого рівня та ін. Обсяг предметних повноважень судді визначається юрисдикцією суду, в якому він працює.
Повноваженнями щодо здійснення конституційного контролю наділені лише судді Конституційного Суду України, які розглядають всі справи, віднесені до юрисдикції Конституційного Суду статтею 147 Конституції України. Відповідно до цієї статті, а також ст. 13 Закону «Про Конституційний Суд України» до предметних повноважень судді цього суду належать прийняття рішення та складання висновків щодо:
а) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради АРК;
б) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість;
в) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених ст. ст. 111, 151 Конституції України;
г) офіційного тлумачення Конституції та законів України.
Особливості організаційної моделі судоустрою України передбачають надання повноважень по здійсненню правосуддя та адміністративного контролю суддям судів загальної юрисдикції. Обсяг повноважень суддів відповідних судів установлюється відповідно до судової інстанції.
Так, наприклад, суддя місцевого суду наділений повноваженнями щодо: а) розгляду по першій інстанції цивільних, кримінальних, адміністративних та господарських справ, а також справ про адміністративні правопорушення; б) здійснення судового контролю у випадках, передбачених законом. Підсудність окремих категорій справ місцевим судам, а також порядок їх розгляду визначаються процесуальним законом.
Суддя апеляційного суду наділений законом повноваженнями:
а) по перегляду рішень місцевих судів в апеляційному порядку;
б) по розгляду по першій інстанції кримінальних та цивільних справ, віднесених законом до підсудності апеляційних судів;
в) іншими повноваженнями, передбаченими ст. 26 Закону «Про судоустрій України» та процесуальним законодавством.
Суддя вищого спеціалізованого суду має такі повноваження:
а) переглядає в касаційному порядку справи, що були розглянуті нижчою судовою інстанцією;
б) переглядає інші справи у випадках, установлених процесуальним законом;
в) інші повноваження, передбачені ст. 39 Закону «Про судоустрій України» та процесуальним законодавством.
Суддя Верховного Суду України наділений законом повноваженнями по:
а) перегляду в касаційному порядку рішень загальних судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом;
б) перегляду в порядку повторної касації всіх інших справ, розглянутих судами загальної юрисдикції в касаційному порядку;
в) у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи, пов’язані з виключними обставинами, та має інші повноваження, передбачені ст. 47 Закону «Про судоустрій України» та процесуальним законом.
Функціональні повноваження судді – це можливість вчиняти різні процесуальні дії та здійснювати організаційні заходи, спрямовані на забезпечення розгляду справи. Вид та міра функціональних повноважень судді визначається відповідною функцією судової влади та встановлюється процесуальним законодавством. Результатом реалізації суддею своїх функціональних повноважень є ухвалення відповідного рішення, яке має владний характер.
Всі функціональні повноваження судді можна розділити на три групи:
а) по підготовці до судового розгляду справи;
б) по розгляду справи;
в) по контролю за виконанням прийнятого судового рішення.
Таким чином, під повноваженнями судді слід розуміти вид та міру службової поведінки носія судової влади, яка спрямована на реалізацію функцій судової влади, і має формальне визначення у відповідному рішенні судді.
Щодо структури повноважень судді, то законодавець, юридично їх закріплюючи, робить акцент то на праві, то на обов'язку. Формулювання повноважень судді у вигляді обов'язку є доцільнішим лише у випадках повної формалізації порядку їх використання, а у вигляді права – тоді, коли ситуація недостатньо формалізована і пов'язана з необхідністю приймати рішення виходячи з конкретних обставин справи, а також тоді, коли повноваження виступає як можливість вимагати певної поведінки від інших осіб. Тобто, юридичний зміст повноваження судді можна подати у вигляді синтезу права й обов'язку, як певний правообов'язок. Але, між правами й обов'язками судді, що входять до складу повноважень, існує певна відстань. Суддя, з метою забезпечення вирішення завдань, що стоять перед ним, виконує обов'язок шляхом використання наданих йому прав при настанні відповідних умов. Діючи в рамках закону, він самостійно тлумачить положення, що містяться в законодавстві, оцінює конкретну ситуацію з погляду поширення на неї правової норми та обирає найбільш ефективні шляхи і засоби досягнення мети, виконання велінь правової норми. Тобто, до юридичної структури посадового повноваження судді, крім прав і обов'язків, слід включити і суддівський розсуд.