У цілому Російська Федерація розглядає можливість застосування військової сили для забезпечення своєї національної безпеки, виходячи з таких принципів:
"Застосування всіх наявних у розпорядженні Росії сил і засобів, включаючи ядерну зброю, в разі необхідності відсічі збройної агресії, якщо всі інші заходи виходу з кризової ситуації вичерпані або виявилися неефективними".
Застосування військової сили всередині країни допускається:
"У випадках виникнення загрози насильницької зміни конституційного ладу, територіальної цілісності країни, а також життю та здоров'ю громадян".
5.2 Про мотиви створення Військової доктрини Росії
При розробці Військової доктрини реалізовані найсучасніші вимоги, які пред'являються до подібних документів. Вперше не тільки у вітчизняній, а й у світовій практиці проект військово-політичного документа такого масштабу і значення був оприлюднений ще до його остаточного затвердження.
Росія на практиці підтвердила свою прихильність курсу відкритості, зміцнення взаємної довіри, який розглядається як основа будівництва нових міждержавних відносин у пост конфронтаційну епоху.
З самого початку встановлення відносин по лінії Росія-НАТО ми неодноразово пропонували налагодити дієву різнорівневу систему обміну інформацією, обговорення найбільш важливих проблем в області військової політики, військової стратегії, формування військових доктрин. Такі пропозиції робилися на самому високому рівні і могли б втілитися у конструктивну роботу в рамках Постійної спільної Ради і Постійної спільної Військового Комітету Росія-НАТО.
На жаль, належної відповіді з Брюсселя не було. Більше того, НАТО не тільки включило в нову стратегічну концепцію положення, які прямо зачіпають наші національні інтереси і викликають нашу крайню стурбованість, реалізувала їх на практиці, розв'язавши нічим не спровоковану агресію проти суверенної Союзної Республіки Югославії.
У розпал цього самого глибокого і кровопролитного кризи, яку переживала Європа в післявоєнний період, з різних, часто протилежних флангів політичного спектру російського суспільства лунали пропозиції як про повне згортання наших відносин з НАТО, так і про односторонній вихід з режиму ембарго відносно СРЮ, введеного ООН, надання конкретної військової допомоги Белграду і т.д. Однак, засуджуючи агресора, і ведучи безкомпромісну боротьбу з натовцями на політико-дипломатичному рівні, ми не вважали за можливе йти шляхом руйнування усталеної міжнародно-договірної основи сучасного світо устрою. Порушивши відповідні резолюції Ради Безпеки ООН, ми прийняли б правила гри, нав’язуванні сьогодні Заходом світовій спільноті.
Росія ж була і залишається послідовним прихильником основоположних принципів міждержавних відносин, що базуються на пріоритеті міжнародного права, транспарентності, взаємній довірі, повазі суверенітету і територіальної цілісності.
Визначаючи основу нової Воєнної доктрини, розробники не прагнули створювати принципово новий документ, а пішли по шляху уточнення і розширення змісту діючих Основних положень Військової доктрини Російської Федерації 1993 року. При цьому враховувалося, що об'єктивні передумови для розробки якісно нової військової доктрини з ряду об'єктивних причин ще не дозріли.
У геополітичному плані не завершено формування нового світо устрою. Воно проходить у протиборстві двох тенденцій: з одного боку прагнення США до одноосібного світового панування, з іншого - формування багатополярного світу, що базується на рівноправності народів і націй, облік та забезпечення балансу національних інтересів держав, дотримання і реалізації основоположних норм міжнародного права.
З точки зору внутрішньої ситуації, на стадії формування та перевірки знаходяться основоположні принципи державного будівництва, йде становлення нової економічної і соціальної системи країни.
Разом з тим, необхідність серйозних змін у підходах до забезпечення військової безпеки Росії стає все більш очевидною.
По-перше, істотно змінився спектр загроз безпеці Росії. З'явилися загрози, пов'язані з нетрадиційними, якісно новими формами інформаційної, технологічної та економічної експансії, із зростанням міжнародного тероризму.
По-друге, поява якісно нових засобів збройної боротьби призвело до кардинальної зміни характеру воєн і збройних конфліктів.
По-третє, суттєво змінилися економічні та демографічні можливості країни.
Хоча вірогідність розв'язування проти Росії велику війну в найближчій перспективі знизилася, події у Перській затоці, у Югославії, на Північному Кавказі наочно показали, що локальні війни і збройні конфлікти в сучасному світі - об'єктивна реальність.
Тому потрібні нові підходи до військового будівництва.
Суть цих підходів полягає в наступному:
Перше. Забезпечення воєнної безпеки розглядається як загальнодержавна задача, розв'язувана узгодженими зусиллями різних міністерств і відомств, організацій та установ, а також всіма громадянами країни.
У Військовій доктрині вперше детально розкрито принципи та зміст комплексу як невійськових, так і військових заходів щодо забезпечення військової безпеки країни.
Основним завданням у цій галузі є забезпечення можливості адекватного реагування на загрози, які можуть виникнути в XXI столітті, при раціональних витратах на національну оборону.
Друге. Забезпечення військової безпеки Росії неможливо без об'єднання зусиль різних міністерств і відомств у галузі національної безпеки. При цьому військова організація держави розглядається як сукупність трьох основних компонентів: силового (Збройні Сили та інші війська); забезпечує (частина промислового та наукового комплексів країни, виділена для забезпечення завдань військової безпеки); управлінського (органи управління силовим і забезпечує компонентами).
Третє. Детальний розгляд характеру всіх видів військових конфліктів, у які може бути втягнута Росія, дозволило сформулювати завдання Збройних сил, інших військ, військових формувань і органів, уточнити форми їх застосування при відбитті агресії будь-якого масштабу. Ці положення є вихідною точкою для розробки системи статутних документів Збройних Сил та інших військ.
Четверте. Реформування Збройних сил, інших військ, військових формувань і органів в документі найтіснішим чином пов'язані з реформуванням оборонного промислового комплексу.
ВИСНОВОК
Слідуючи духу партнерства, Росія підтверджує в своїй військовій доктрині, що вона віддає перевагу політичним, дипломатичним і іншим невійськовим засобам запобігання, локалізації і нейтралізації загроз на регіональному і глобальному рівнях.
Зрозуміло, застосування військової сили при підтримці стабільності і світу може виявитися необхідним і виправданим у тих випадках, коли всі несилові кошти використані, але не дали належного ефекту. Але і в цих випадках таке застосування повинно здійснюватися тільки в рамках Статуту ООН, на основі і в контексті рішень Ради Безпеки ООН.
Такі основні орієнтири нової військової доктрини Росії. Вона створює базу для спільної, узгодженої практичної роботи всіх гілок, всіх органів державної влади та управління, суспільства і громадян з концентрації сил, коштів і ресурсів на завданнях забезпечення військової безпеки. Військова доктрина, безсумнівно, стане важливим інструментом реалізації та захисту національних інтересів нашої країни, підтримання міжнародної стабільності та загального миру.
Російська Федерація має намір рішуче і твердо гарантувати свою національну безпеку, ґрунтуючись на інтересах народу і керуючись даною Концепцією.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Бульба Д.Д. Концепція національної безпеки Росії (проект) / / ІАМЦ Стратегія майбутнього. - 28.12.2004 (редакція 2007 р.).
2. Івашов Л.Г. Про концепцію національної безпеки та Військової доктрини Російської Федерації / / Євразійський вісник. - № 8. - 27.03.06.
3. http://future.fcos.ru/content/blogsection/0/9/
4. http://www.rusidea.ru/?part=67&id=443