1.3 Види позовів
У вимозі до суду про порушення його діяльності на захист права визначається і спосіб бажаного захисту, як результат, на досягнення якого спрямовується така діяльність. За способом процесуального захисту, який відображається у змісті позову, вони поділяються: на позови про присудження (виконавчі), визнання (установчі), перетворювальні (про конститутивне рішення).
Позови про присудженняспрямовуються на поновлення порушеного права і усунення наслідків правопорушення (про стягнення позики, аліментів, відшкодування завданих збитків тощо). Позовами про присудження від суду вимагається поновлення становища, що існувало до порушення права, та припинення дій, які їх порушують: присудження відповідача до виконання обов'язку в натурі і стягнення з нього завданих збитків, передбачених законом або договором, штрафу, пені тощо (ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Позови про визнанняспрямовуються на усунення спору між сторонами шляхом внесення ясності в існуючі між ними правовідносини. Суд своїм рішенням підтверджує наявність чи відсутність права і обов'язку (визнання права власності, авторства тощо).
Позов про існування певних правовідносин між сторонами буде позитивним, а про визнання відсутності їх — негативним.
Позови перетворювальніспрямовані на зміну або припинення правових відносин (пункти 6, 7 ч.2 ст.16 ЦК України). Це позови про виділ частки зі спільного майна, припинення договору найму жилого приміщення, розірвання шлюбу тощо. В юридичній літературі цей вид позовів називається ще конститутивним і до їх складу належать: перетворювальні, які спрямовуються на здійснення через суд перетворювальних повноважень; позови про рішення, які замінюють волевиявлення обох сторін у спорі або тільки боржника; позови, в яких конститутивні дії є елементом рішення.
Класифікація позовів на види не завжди розкриває особливості всіх позовів, у зв'язку з чим вони можуть бути класифіковані залежно від характеру спірних відносин та у складі окремих правовідносин. Така систематизація допомагає виявити причини спорів і ефективність забезпечення правового регулювання в окремих галузях суспільних відносин, необхідність його зміни і вдосконалення [11, с. 328-330].
1.4 Форма і зміст позовної заяви
Після повного з'ясування фактичних обставин, юридичної природи спірних правовідносин, наявності можливих засобів доказування та способу забезпечення позову фахівець-укладач приступає до складання позовної заяви.
Її зміст та спрямованість залежать від предмета, підстав і характеру спору між сторонами. Позовна заява може подаватися до суду лише в письмовій формі, тому вона вимагає точності та дотримання вимог, встановлених законом, а також мовної стилістики.
Додержання процесуальної форми та змісту позовної заяви є однією з обов'язкових вимог цивільного процесуального законодавства, що забезпечує фізичним та юридичним особам право на звернення до суду та порушення судом провадження у справі.
Вимоги до форми та змісту встановлені ст.119 ЦПК України.
Позовна заява повинна містити такі вимоги:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий;
3) зміст позовних вимог;
4) ціну позову щодо вимог майнового характеру;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;
6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;
7) перелік документів, що додаються до заяви.
Позовна заява має бути підписана позивачем або його представником. Зазначення дати її складання є обов'язковим.
Позовна заява може відповідати іншим вимогам, якщо це встановлено законом.
До позовної заяви додають документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Якщо заяву подає представник позивача, до неї додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження. У разі подання позову представником на захист інших осіб в заяві має бути зазначено підстави звернення до суду в інтересах цих осіб. Перелік названих вище вимог є обов'язковим.
До позовної заяви згідно зі ст.120 ЦПК України також додають її копії та копії всіх документів, що входять до неї відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
Так, подання копій документів не вимагається щодо позовів, які стосуються трудових правовідносин, відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину, каліцтва, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, а також незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
Недодержання укладачем позовної заяви зазначених у статтях 119, 120 ЦПК вимог, а також несплата судового збору чи інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи тягнуть за собою правові наслідки, передбачені ст.121 ЦПК України. Суддя за цих обставин постановляє залишити заяву без руху і надає позивачу певний строк для усунення недоліків.
У разі виконання припису судді у встановлений ухвалою строк позовна заява вважається поданою в день її першого подання до суду. Якщо зазначені в ухвалі суду недоліки позивачем не усунуті в установлений строк, заява визнається неподаною і повертається позивачеві.
Статтею 121 ЦПК України також передбачено випадки, коли заява повертається позивачеві без надання строку для усунення недоліків. Суддя повертає заяву, якщо:
1) заяву подано недієздатною особою;
2) заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноваження на ведення справи;
3) позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про повернення йому позову;
4) справа підсудна іншому суду;
5) заява про розірвання шлюбу подана під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року без дотримання вимог, встановлених Сімейним кодексом.
Про повернення позовної заяви суддя виносить ухвалу.
Цей перелік випадків повернення позовної заяви є вичерпним. У разі якщо ці умови перестануть існувати, позивач вправі повторно звернутися до суду зі своїми вимогами па загальних підставах.
Слід зазначити, що залишення суддею позовної заяви без руху або повернення її позивачеві здійснюється на стадії пред'явлення позову, до відкриття провадження у справі. Якщо суддя з різних причин не виявив недоліків у заяві і відкрив провадження у справі, він надає строк для усунення недоліків, а в разі невиконання припису залишає заяву без розгляду за правилами, встановленими ст. 207 ЦПК.
Законом також передбачено підстави для відмови у відкритті провадження у справі, якщо навіть позовну заяву подано й оформлено відповідно до вимог, встановлених ЦПК.
Згідно зі ст.122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо:
1) заява не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства;
2) за наявності рішення або ухвали суду, що набрала законної сили, про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову, укладення мирової угоди у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет, із тих самих підстав;
3) за наявності справи в цьому чи іншому суді за спором між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
4) внаслідок смерті фізичної особи або припинення юридичної особи, яка є однією зі сторін у справі, не допускається правонаступництво;
5) є рішення третейського суду щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет, із тих самих підстав, за винятком випадків, коли судом відмовлено у видачі виконавчого листа на примусове виконання або скасування рішення цього суду і неможливості розгляду справи в тому самому третейському суді.
Про відмову у відкритті провадження у справі або про відкриття провадження суддя постановляє ухвалу, яка невідкладно надсилається позивачеві разом із заявою та всіма доданими до неї документами. Відмова у відкритті провадження у справі позбавляє позивача права повторно звернутись до суду із таким самим позовом.
Як бачимо із вищенаведеного, складання позовної заяви є складним і важливим етапом підготовки справи до її розгляду в суді, що вимагає неухильного дотримання вимог процесуального законодавства та попередження негативних наслідків, що перешкоджають відкриттю провадження у цивільному судочинстві.
Кожен юрист має усвідомлювати, що від його компетентності, професійного рівня, порядності залежать певною мірою, а то й повністю, результат розгляду справи і судового рішення, надійний захист цивільного права та інтересу як фізичних, так і юридичних осіб [5, с. 17-20].
Глава 2. ПРАВО НА ПОЗОВ
2.1 Право на пред’явлення позову
Конституційне положення про те, що права і свободи людини та громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України), деталізується у нормах матеріального права. Так, відповідно до ЦК України (ч.1 ст.15, ч.1 ст.16) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, зокрема право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. За ч.10 ст.7 СК України кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Зазначене у наведених і подібних нормах право на судовий захист є правом на позов у матеріально-правовому розумінні, що означає можливість уповноваженої особи вимагати в судовому порядку виконання зобов'язаною особою свого обов'язку.
Говорячи про співвідношення права на позов і права на пред'явлення позову, слід мати на увазі, що:
1) право на позов (захист) визначається і матеріальним, і процесуальним правом, а право на пред'явлення позову - тільки процесуальним;