Державні дотації, наприклад, компенсують 80% витрат на утримання житла. Для зменшення видатків з державного бюджету за даною статтею потрібно, на нашу думку, поетапно підвищувати квартплату з урахуванням рівня доходів сімей.
Певну економію видатків бюджету може дати удосконалення системи соціального захисту населення, якщо її основу становитимуть не індивідуальні доходи, а середній доход на члена сім'ї. Цей показник повинен стати основою призначення соціальної допомоги. Такий порядок вже впроваджується з 1 червня 1995 р. Цільова грошова допомога на прожиття призначається непрацездатним громадянам, які отримують пенсію, у сім'ях, де середньомісячний сукупний доход члена сім'ї за три попередні місяці не перевищував 2100 тис.крб. Із зазначеного періоду доходи малозабезпечених людей матимуть таку структуру: 2100 тис.крб. - мінімальна пенсія з різними доплатами плюс (за обстеженням для самотніх непрацездатних) 750 тис.крб. і плюс субсидії (на квартплату, телефон тощо), які реально не надаються, але зменшують вартість оплати комунальних послуг. Такий підхід до соціального захисту забезпечує цільову допомогу і раціональніше використання бюджетних видатків на соціальні потреби.
У 1995 р. і наступних роках невідкладним завданням є реформування системи пенсійного забезпечення у напрямі ліквідації зрівнялівки, яка склалася, коли практично не брався до уваги стаж роботи г рівень зарплати до виходу на пенсію. Звичайно, це реформування не дасть швидкого ефекту, позитивні моменти проявляться тільки у майбутньому.
Найближчим часом належить започаткувати глибоку перебудову системи соціального страхування. Розробляється механізм створення трирівневої страхової системи, яка дасть змогу частково перенести видатки за цією статтею з державного бюджету на місцевий рівень, а також на доходи підприємств і громадян. Проте треба мати на увазі, що сьогодні в Україні заробітна плата більшої частини зайнятих у народному господарстві не виконує навіть відтворювальної функції, тому її не можна розглядати як значне джерело для соціального страхування. Необхідне значне збільшення зарплати працюючих за наймом з одночасним перенесенням на неї-фінансування частини витрат із соціального страхування і переважної частини раніше безплатних пільг, що надавалися за рахунок бюджетних коштів.
Удосконалення механізму державного управління, в тому числі й соціальним захистом, можна також розглядати як важливий напрямок економії державних видатків. Системою соціального захисту займаються в Україні Міністерство праці, Міністерство соціального захисту. Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування. Фонд зайнятості, відповідні підрозділи міністерств економіки та фінансів. Така розгалужена і водночас вузькоспеціалізована система дається державі надзвичайно дорого. Крім цього, вона затрудняє проведення узгодженої соціальної політики. Тому планується утворити єдину Державну комісію з питань соціальної політики, яка виконуватиме функції координаційної роботи та реформування системи соціального забезпечення і соціального страхування.
Суттєву економію державних видатків може дати посилення контролю за використанням коштів позабюджетних фондів (пенсійного, чорнобильського, місцевих тощо). Ці фонди фактично доповнюють державний бюджет. Для багатьох із позабюджетних фондів характерне нецільове використання фінансових ресурсів, що засвідчують дані перевірок Головним контрольно-ревізійним управлінням.
Необхідно посилити економічні санкції та кримінальну відповідальність за нецільове використання державних коштів, це сприятиме економному використанню не тільки позабюджетних фондів, а й державних видатків загалом.
Потребує змін і механізм надання позик з державного бюджету. Тільки за чотири місяці 1995 р. ця позиція бюджету виконана на 103%. За попередніми підрахунками, на цілі, не передбачені бюджетом, за цей період використано близько 400 трлн.крб. Якщо на цю проблему не звертати уваги, то може повторитися ситуація 1993 р., коли бюджетні позики були заплановані у розмірі 2% річних витрат бюджету, а фактично до кінця цього року вони становили 23% , що значною мірою вплинуло на розгортання інфляції вУкраїні.
Суттєво зменшити державні видатки можна шляхом раціонального використання фінансових ресурсів державного бюджету на утримання армії та воєнізованих формувань. Верховна Рада готує законопроекти, які мають на меті посилення адміністративної та кримінальної відповідальності за нецільове використання коштів, виділених на фінансування армії та міліції.
Особливості фіскальної політики у 1995 р. і наступних роках: збільшення надходжень до держбюджету
Важливе значення має розширення можливостей збільшення доходів держбюджету. Вони формуються за рахунок податків, державних позичок та емісії паперових грошей. В умовах перехідного до ринку періоду вимагається обмежити податкові платежі з доходів підприємств. Інакше підприємства просто не зможуть вийти з кризи і фінансової скрути. Одночасно потрібно вводити й нові податки, які б не суперечили цілям та інтересам демократичного суспільства. Наприклад, таким новим податком для населення міг би стати так званий військовий податок. Його повинні сплачувати фізичні особи, котрі звільняються від проходження військової строкової служби (за винятком непрацездатних та інвалідів, які отримують державну пенсію). Пропонується, щоб він мав диференційований характер (з урахуванням річного прибутку призовника та його сім'ї, наявності нерухомого майна тощо).
Збільшення податкових надходжень до бюджету можна домогтися шляхом зменшення податків на малий та середній бізнес, це дасть змогу легалізувати так званий кримінальний капітал і розширити тим самим коло платників податків. У цьому плані показовий досвід післявоєнної Німеччини (уряд Л. Ерхарда), де внаслідок зниження податків стимулювався розвиток малих і середніх підприємств. Це сприяло, виходу країни з економічної кризи і одночасно розширенню доходної частини бюджету.
В Україні зберігається високий рівень оподаткування. За деякими даними, податки та інші обов'язкові платежі, що використовують фонд оплати праці як основу для підрахунків, у 1994 р. вилучали до бюджету понад 90 крб. з кожних 100 крб. заробітної плати. У 1995 р. у зв'язку з введенням податку на прибуток та нових нижчих ставок податку на добавлену вартість цей показник зменшився і становив 83 крб. , але це суттєво не змінило ситуацію з рівнем оподаткування фізичних та юридичних осіб.
Світовий досвід переконливо засвідчує, що високими темпами економіка розвивається тоді, коли прибуток оподатковується на рівні 10-12%. При ставці податку нижче від 10% нагромадження капіталу відбувається швидше, ніж створюються умови для його ефективного використання. Тому податкові пільги у вільних економічних зонах для малих підприємств повинні тривати не більше 2-5 років. Оптимальні податки з прибутку дорівнюють 20-30%, тоді досягається економічне зростання на 3-6% на рік. Воно може підтримуватися тривалий час. Коли оподаткування підвищується до 30-55%, відбувається "згортання" розвитку економіки, оскільки послаблюється економічний інтерес виробників і база для оновлення капіталу та вдосконалення виробництва. З метою отримання додаткових податкових надходжень у державний бюджет 1995 р. та наступних років було б доцільно:
- на першому етапі (1996-1997 рр.) мінімізувати ставки оподаткування всіх виробників товарів і послуг;
- на другому етапі (з 1998 р.) стимулювати розвиток конкурентноздатних виробництв на основі введення податкових "канікул" у пріоритетних галузях національної економіки і створення в окремих регіонах вільних і офшорних зон.
Такі б заходи сприяли також поверненню на легальний ринок капіталів, які сьогодні приховуються від оподаткування, і розширили б коло платників податків, зокрема у майбутньому, та сприяли б виходу держави з кризового стану.
Важливим джерелом поповнення коштів державного бюджету в перехідний період можуть стати іноземні позички, але за умови їх раціонального й ефективного використання, оскільки вони можуть перетворитися у гальмо економічного розвитку країни. Що така загроза існує реально, засвідчують факти. Так, сьогодні переважна частина іноземної допомоги Україні поступає у сфери виробництва сировини і напівфабрикатів та на оплату енергоносіїв. Західний капітал уникає інвестицій у високотехнологічні та наукоємкі галузі.
Підхід до отримання й використання іноземних кредитів повинен бути дуже виваженим і вирізнятися поміркованістю. Інакше може повторитися ситуація, з якою зіткнулись країни Східної Європи. Наприклад, Угорщина свого часу взяла кредит у розмірі 4 млрд. доларів. У 1995 р. сума боргу зросла з 4 до 12 млрд. доларів. Значно збільшилися витрати на обслуговування боргу, загострилися труднощі перехідного періоду.
Щоправда, деякі країни зуміли ефективно використати отримані іноземні інвестиції. Так, бюджетний дефіцит в Ізраїлі 1985 р. становив 15% валового внутрішнього продукту (ВВП) (темпи інфляції - 400%). Різке збільшення американської фінансової допомоги дало змогу в 1987 році практично ліквідувати бюджетний дефіцит, а темпи інфляції впали до контрольованого рівня. Інша справа, що фінансова допомога США Ізраїлю надавалася на дуже пільгових умовах, немислимих для України. Якщо припустити, що народне господарство нашої країни почне розвиватися нормально не раніше, ніж через десять років (а це реалістичний прогноз), то виплата взятих кредитів і відсотків за ними стане надзвичайно складною проблемою. Дехто з вітчизняних економістів вважає, що Україна ніколи не зможе повернути кредитів. У 1995 р. тільки на обслуговування зовнішнього боргу в бюджеті передбачено 213 трлн.крб. (1230 млн. доларів), тобто, майже 15% реально очікуваних надходжень до бюджету .