Смекни!
smekni.com

Фіcкальна політика української держави (стр. 4 из 5)

Іноземні інвестиції виконають позитивну роль у розвитку економіки України, якщо вони будуть вкладатися у високотехнологічні галузі, а не використовуватися як засіб покриття дефіциту державного бюджету і від'ємного сальдо платіжного балансу в торгівлі з країнами (насамперед, з Росією і Туркменистаном), що постачають нам нафту і газ.

Проблеми дефіциту державного бюджету і державного боргу

Дефіцит державного бюджету і розмір державного боргу - це важливі показники фіскальної політики, за якими можна оцінити її ефективність.

Дефіцит державного бюджету означає перевищення державних витрат над доходами, що надходять у державний бюджет.

У сучасному світі всі країни у певний період розвитку стикалися з бюджетним дефіцитом, але якісна оцінка самого дефіциту різна. По-перше, він може бути пов'язаний з необхідністю здійснення великих державних інвестицій у народне господарство; у цьому випадку зростання державних витрат над доходами потрібно визнати обґрунтованим. По-друге, дефіцит державного бюджету виникає внаслідок дії надзвичайних обставин (війна, стихійне лихо), що вимагає значного збільшення бюджетних видатків. По-третє, бюджетний дефіцит може відображати кризові явища в економіці країни. У цьому випадку для його ліквідації вимагаються серйозні економічні і політичні заходи. Саме така проблема постає перед Україною, оскільки за умов системної економічної кризи дефіцит державного бюджету ставі хронічним і малокерованим.

Дефіцит державного бюджету в Україні 1992-1995 рр. зумовлений причинами, серед яких можна виділити:

- низьку ефективність суспільного виробництва;

- нераціональну структуру бюджетних витрат (значна частинні коштів використовується для субсидування нерентабельних виробництв);

- недосконалий бюджетний механізм, непридатний для стимулювання розвитку економіки і соціальної сфери;

- слабку результативність зовнішньоекономічних зв'язків.

Світовий досвід засвідчує, що рівень бюджетного дефіцитні не повинен перевищувати 2-3% валового національного продукту. Для подолання бюджетного дефіциту необхідно забезпечити, насамперед, динамічний розвиток економіки країни, інакше не можна досягнути фінансової стабілізації. Ключ до стабілізації у фінансовій сфері знаходиться у процесі виробництва. Більшість країн для покриття державного дефіциту передусім використовує різноманітні форми державного кредиту, а не емісію грошей.

До програми конкретних дій, спрямованих на скорочення бюджетного дефіциту, входять такі заходи: зміна напрямів інвестування державних коштів у галузі народного господарства з метою підвищення фінансової віддачі від кожного бюджетного карбованця; ширше використання фінансових пільг та санкцій, які;

дають змогу повніше враховувати специфічні умови господарювання, і стимулювати зростання суспільного виробництва; звуження сфери державної економіки і державного фінансування; скорочення1 військових витрат; збереження фінансування тільки найважливіших соціальних програм; введення заборони на прийняття нових соціальних програм, що вимагають значного бюджетного фінансування; заборона Національному банкові надавати кредити урядовим структурам без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами тощо.

В Україні 1992-1994 рр. бюджетний дефіцит кожного року перевищував визначені урядом орієнтири. Подібне трапилося 1995 р. Запланований на цей рік дефіцит державного бюджету (на рівні 7,3% валового внутрішнього продукту) може бути збільшений до 10% (як 1994 р.). Тільки в першому півріччі 1995 р. бюджетний дефіцит становив 4,3% валового внутрішнього продукту.

Неправильне прогнозування темпів розвитку України, коли замість запланованої стабілізації спостерігається протилежне - деста­білізація, сприяє дефіциту державного бюджету. Проте головною причиною зростання бюджетного дефіциту є порушення висхідних;

принципів бюджетної політики, яких необхідно обов'язково дотриму­ватися у кризові періоди. Подібне може повторитися 1996 р. — дефіцит державного бюджету передбачається менший, ніж 1995 р. (6%), якщо не вдасться пригальмувати падіння обсягів виробництва.

У 1995 р. планувалося, що дефіцит державного бюджету повинен бути профінансований на 3,3% за рахунок зовнішніх джерел, на 3,3% - грошової емісії та на 0,7% - випуску державних облігацій, всього - 7,3%. Складність використання першого джерела покриття дефіциту державного бюджету полягає в обов'язковому дотриманні вимог Міжнародного валютного фонду щодо темпів інфляції в Україні. На думку багатьох економістів, ці вимоги нереальні. За прогнозами фахівців з неурядових кіл, 1995 р. емісія грошей залишається основним засобом покриття державного бюджету, наслідком чого може стати подальше зростання державного боргу.

Державний борг - це сума нагромаджених за певний період бюджетних дефіцитів.

Відрізняють зовнішній і внутрішній державний борг. Зовнішній державний борг - це борг іноземним державним організаціям і окремим особам. Він покривається цінними товарами (нафтою, газом, золотом), послугами і державним майном. На 1 січня 1995 р. зовнішній борг України становив 7,5 млрд. американських доларів (переважно Росії й Туркменистану за енергоносії), а за оцінкою Міністерства економіки, до початку 2000 р. він може досягти 32-34 млрд. доларів (33% валового внутрішнього продукту) .

Внутрішній борг - це борг держави своєму населенню. Боргові зобов'язання держави мають такі форми: кредити, отримані урядом;

державні позички шляхом випуску цінних паперів від імені уряду;

інші боргові зобов'язання, гарантовані урядом. Зростання внутрішнього боргу менш негативно впливає на економіку країни порівняно зі зовнішнім боргом, оскільки тут не відбувається відпливу вітчизняних товарів і послуг за кордон у рахунок сплати боргу.

Від зростання внутрішнього боргу особливо потерпають люди з фіксованими грошовими доходами. Одночасно виплата відсотків за державним боргом збільшує доходи високозабезпечених верств населення, тому що вони володіють переважною кількістю державних зобов'язань. Однак існує негативний момент — підвищення ставок податків (як засіб сплати державного боргу) підриває дію економічних стимулів виробництва. Ці та інші причини зумовлюють потребу у зменшенні внутрішнього боргу держави перед населенням.

На жаль, в Україні поки що відсутня договірна статистична інформація стосовно величини внутрішнього боргу. Але, як засвідчують дані, він становить сотні трильйонів карбованців. Достатньо згадати лише борг держави перед населенням за вклади В.Ощадбанку, не компенсовані до цього часу. В розвинутих країнах державний борг становить від 20 до 70% валового внутрішнього продукту. В Україні він значно більший. Для боротьби зі зростанням державного боргу використовуються заходи, що позитивно впливають на зменшення дефіциту державного бюджету і на досягнення загальної фінансової стабілізації.

ВИСНОВКИ

1. Фіскальна політика побудована на використанні державних податків і урядових витрат з метою досягнення макроекономічної рівноваги. Проведення фіскальної та бюджетної політики в Україні у перехідний до ринкових відносин період ускладнюється потребами одночасного збільшення обсягів виробництва і зниження темпів інфляції.

2. У 1992-1994 рр. для фіскальної політики Української держави характерне почергове зменшення або збільшення податків, що негативно позначилося на динаміці виробництва валового внутрішнього продукту. У першій половині 90-х років недостатню ефективність мала і така складова фіскальної політики в Україні, як державні видатки, значна частина яких використовувалася напідтримку низькорентабельних виробництв. Рівень соціальних витрат значно перевищував можливості державного бюджету, що було постійним каталізатором інфляції.

З.У другій половині 90-х років передбачається кардинально реформувати бюджетну систему України, яка повинна стати основою, нової фіскальної політики, спрямованої на стимулювання виробництва товарів та послуг. В Україні 1995 р. був введений податок на прибуток підприємств замість податку на доход, базова ставка якого дорівнювала 30%. Суттєво зменшено і ставку податку на добавлену вартість: з 28 до 20%. Безсумнівно, податок на добавлену вартість - необхідний елемент сучасної податкової системи, хоча механізм його нарахування і відшкодування містить чимало нерозв'язаних проблем. Для зменшення негативного впливу податку на добавлену вартість на сукупний попит у 1995-1996 рр. доцільно було б відмінити цей податок на всі продукти харчування, знизити податок на добавлену вартість на імпортні продовольчі та непродовольчі товари.

4. З метою отримання додаткових податкових надходжень було б доцільно: на першому етапі (1996-1997рр.) мінімізувати ставки оподаткування всіх виробників товарів та послуг; на другому етапі 1998 р.) стимулювати розвиток конкурентноздатних виробництв на

основі введення податкових "канікул" у пріоритетних галузях національної економіки і створення в окремих регіонах вільних та офшорних зон.

5. Актуальна проблема - вибір об'єкта оподаткування. Досвід західних країн засвідчує, що основним об'єктом оподаткування повинен бути прибуток. В Україні економічний зміст прибутку ще чітко не сформувався. Загалом проблема полягає не в пошуку ідеального об'єкта оподаткування товаровиробників, придатного для будь-якого випадку і на будь-якому етапі ринкових реформ. Головне - гнучко видозмінювати об'єкт оподаткування при змінах об'єктивних умов економічного розвитку.

6. Економію видатків бюджету може дати удосконалення системи соціального захисту населення, якщо використовувати для цього не індивідуальні доходи, а середній доход на члена сім'ї. Видатки бюджету можна скоротити внаслідок реформ військово-промислового комплексу, системи державного управління, аграрного сектора і соціальної сфери, на утримання і дотування яких витрачається переважна частина державного бюджету України.