Кафедра цивільного права
Курсова робота
Тема: " Реквізиція та конфіскація як спосіб виникнення державної власності"
Зміст.
Вступ
1. Загальні положення про державну власність.
2. Підстави винекнення державної власності:
І Реквізиція;
ІІ Конфіскація майна.
Висновки
вступ
Радикальні економічні і політичні перетворення в суверенних державах мають на меті побудувати нову модель господарської системи. Її фундамент складають різноманітні форми власності відповідних суб"єктів, їх рівноправність і змагальність. Надзвичайно важливим елементом нового господарського механізму є ринок, який повинен перетворитися в поєднанні з державним регулюванням в активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учсників суспільного виробництва. Серед основоположних нормативних актів, які складатимуть основу нової господарської системи, що передбачають нову систему видів і форм власності, яка відображає плралізм відносин власності.
В основу законодавчих актів, що регулюють товарно грошові відносини з механізмом вільного ціноутворення при економічній самостійності, рівноправності і конкуренції суб"єктів господарювання, покладено концепції і програми переходу України до ринкової економіки. Законодавчіакти повинні створити рівні правові умови для діяльності товаровиробників незалежно від форм власності, передбачити організаційні форми здійснення нними підприємницької діяльності.
Посилюється роль цивільно правоого договору в самостійній організації господарської діяльності суб"єктів товарно грошових відносин. Все це свідчить про зростаючу соціальну цінність цивільного права в правовій державі і визначає місце в системі правових галузей. Сучасне право поділяється на окремі галузі в залежності від критеріїв, покладених в основу їх розмежування, і функціональних особливостей кожної з галузей. До таких критеріїв належать: предмет, метод, правового регулювання і функції даної галузі.
Взаємодія галузей сучасного права забеспечує всебічне правове регулювання суспільних відносин в Українській державі.
Цивільне право як самостійна галузь права також має відповідний предмет, метод цивільно-правового регулювання і функції.
В даній курсовій роботі, тема якої " Реквізиція та конфіскація як спосіб винекнення державної власності", ми розглянемо слідуючі питання: загальні положення про державну власність; підстави винекнення державної власності (реквізиція та конфіскація).
1. Загальні положення про державну власність.
Державна власність є особливою суспільною формою привласнення матеріальних благ в інтересах народу. Для неї притаманний найвищий, порівняно з іншими формами привласнення, ступінь усуспільнення, у зв"язку з чим в період існування Союзу РСР вона одержала назву загальнонародної. Вважається, що її власником стає народ, організований у структуроване колективне утворення - державу. Це означає, що державна власність з"явилася в суспільстві з винекненням держави.
Державна власність понад 70 років зайиала провідне місце серед усіх форм власності у СРСР, а потім її питома вага в цілому склала більше 90 відсотків в національному багатстві країни. Разом з колгоспно-кооперативною власністю вона була основою економічної системи СРСР.
Визнання за державною власністю загальнонародного характеру і домінуючої ролі в економічній системі призвело до встановлення для неї пільгового економічного і превового режиму, стримування інших форм власності. Як відомо, загальнонародний характердержавної власності зумовлювався насамперед всенародною належністю, неділимістю майнового фонду і і єдністю суб"єкта. З правового фонду єдиним власником всього державного майна при такій конструкції виступає сама держава, символізуючи волю і інтереси всього народу. Таке абстрактне визнання народу власником державного майна не сприяло вихованню у труящих почуття господаря, відповідальності за його ефективне використання. Більш того, це, зокрема, призвело до відчуження трудящих від засобів виробництва. Склалося становище, при якому вони були позбавлені права впливати на формування відносин власностю розподіл від отримання від її використання прибутків тощо. Ці обставини певною мірою були враховані спершу у Законі "Про власність в СРСР", а згодом і в Законі України "Про власність" , в яких передбачено було принципово нову конструкцію права державної власності, спрямовану на забеспечення рівноправності її з іншими формами власності, можливості переходу спрямовані на можливості переходу державної власності у колективну та приватну власність, введення багатосуб"єктивності та інші новели.
Залежно від рівня усуспільнення державна власність в Україні відповідно до ст. 31 Закону України "Про власність" поділяється на загальнодержавну власність і власність адмінісративно-територіальних одиниць (комунальну власність). До особливого різновиду державної власності може бути віднесена також власність Кримської Автономної Республіки.
Суб"єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України, автономної республіки - Республіка Крим, а суб"єктами права комунальної власності - адміністративно-комунальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народнихдепутатів. Зазначені суб"єкти права державної та комунальної власності здійснюють належні їм повноваження, використовуючи особливий правовий інститут - "управління". Таке управління державним майном від імені народу (населення адміністративно-територіальної одиниці) здійснюєть відповідно Верховна Рада України і місцеві Ради народних депутатів України, а також уповноважені ними державні органи (ст. 33 Закону України "Про власність").
Отже, управління загальнодержавною та комунальною власністю її суб"єкти здійснюють або самостійно, або через уповноважені ними державні органию З метою підвищення ефективності використання загальнодержавної та комунальної власності та оперативності прийняття управлінських рішень, управлінські функції щодо цієї власності, як правило, делегуються уповноваженим державним органам. Ще до прийняття Закону України "Про власність" Постановою Верховної Ради УРСР від 15 жовтня 1990 р. "Про управління державним майном Української РСР" повноваження по управлінню майном, віднесеним до загальнодержавної власності, було покладено на Кабінет Міністрів України, який покладав здійснення цих повноважень на підвідомчі йому відповідні органи державної виконавчої влади (зокрема, міністерства).
В умовах пошуку оптимальних варіантів управління загальнодержавною власністю в період становлення в Україні засад ринкової економіки коло уповноважених державних органів по здійсненню функцій управління загальнодержавним майном досить часто змінювалося. Так, у зв"язку зі створенням для здійснення повноважень по управлінню державним майном, що є у загальнодержавній власності, Фонду державного майна Постановою Верховної Ради України від 14 лютого 1992 р. "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності" було заборонено передачу функцій щодо управління таким майном іншим органам державного управління, а також корпораціям, концернам, асоціаціям та іншим об"єднанням.
Після надання Верховною Радою України (Закон України від 18 листопада 1992 р., Закон України від 21 листопада 1992 р.) Кабінет Міністрів України на шестимісячний термін повноважень щодо законодавчого регулювання відносин власності, підприємницької діяльності тощо останній 15 грудня 1992 р. прийняв Декрет "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності", яким поклав здійснення функцій по управлінню загальнодержавним майном на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади. Водночас, в порядку винятку з цього Декрету новим Декретом від 19 лютого 1993 р. корпораціям "Укрбуд", "Украгопромбуд", "Укрмонтажспецбуд", "Укрбудматеріали", "Укртрансбуд", "Укрметротунельбуд", "Укрцемент" були делеговані функції з управління майном організацій і підприємств, які заснована на загальнодержавній власності та входять до їх складу.
Обсяг повноважень щодо управління державним майном визначається в законодавчому порядку. За Законом України "Про власність" державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відровідно до законодавчих актів України (ст. 33). Вищезгаданим Кабінетом Міністрів України від 15 грудня 1992 р. було значно розширено обсяг таких повноважень. Ним передбачалося, що міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади:
1) приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності (надалі - підприємства);
2) затверджують статути (положення) підприємств, контролюють їх дотримання та приймають рішення у зв"язку з порушенням статутів (положень);
3) укладають і розривають контракти з керівниками підприємств;
4) здійснюють контроль за ефективністю використання і збереженням закріпленого за підприємствами державного майна;
5) дають згоду Фондові державного майна України на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю;
6) готують разом з відповідними місцевими Радами народних депутатів висновки та пропозиції до Кабінету Міністрів України щодо розмежування державного майна між загальнодержавною, республіканською (республіки Крим) і комунальною власністю;