1.2. Роль та функції держави в міжнародному торговому праві.
Розглядаючи правовий статус держави як суб’єкта міжнародного торгового права, важливо звернути увагу на таку категорію, як правосуб’єктність держави, що має два прояви: міжнародну правоздатність і міжнародну дієздатність. Міжнародна правоздатність держави — це її здатність мати права й обов’язки з міжнародного права, тобто здатність бути суб’єктом міжнародних правовідносин. Міжнародна дієздатність держави — це її здатність незалежно здійснювати свої суверенні права і нести обов’язки з міжнародного права. Як правило, ці прояви правосуб’єктності держави збігаються, але інколи виникають ситуації, коли держави як суб’єкти міжнародного права є правоздатними, проте внаслідок певних причин можуть бути повністю або частково недієздатними. Так, у роки Другої світової війни в умовах окупації окремих держав гітлерівською Німеччиною останні були правоздатними, а свою дієздатність реалізували обмежено — за допомогою урядів, які перебували в еміграції.
У зв’язку з розпадом колишнього СРСР кількість держав як суб’єктів міжнародного економічного права збільшилась. Однією з таких держав стала Україна, яка сьогодні започатковує і розвиває зовнішні економічні відносини. Виходячи з положень Конституції України, Декларації про державний суверенітет, законів «Про економічну самостійність України», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про міжнародні договори України» та деяких інших Україна як держава є самостійним суб’єктом у здійсненні та регулюванні зовнішньоекономічних відносин. Вона укладає необхідні міжнародно-правові договори та угоди, бере участь у діяльності міжнародних економічних організацій. Використовуючи свої права у міжнародних економічних відносинах, вона намагається у належний спосіб виконувати взяті на себе відповідно до договорів та угод зобов’язання.
Ураховуючи роль, яку відіграють міжнародні організації в різних сферах міжнародного співробітництва, багато держав стають їх членами. Це стосується й України. Наша держава як самостійний і суверенний суб’єкт міжнародних відносин є членом близько 50 міжнародних організацій. Серед них такі важливі, як Економічна та соціальна рада ООН, Міжнародний валютний фонд, Міжнародна організація праці, Організація ООН з промислового розвитку, Міжнародне агентство з атомної енергії, Міжнародний союз електрозв’язку, Міжнародна організація з цукру, організація Чорноморського економічного співробітництва тощо. З багатьма міжнародними організаціями Україна співпрацює як їх асоційований член. А взагалі наша держава бере участь у діяльності понад 100 міжнародних організацій. Вона є ініціатором створення неформального об’єднання держав ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова), організації Чорноморського економічного співробітництва та ряду інших.
Участь України у міжнародних організаціях вимагає від неї, звичайно, відповідної участі у формуванні їх коштів. Так, за один рік членства в ООН наша країна сплачує близько 19 млн дол. США. Але водночас членство в міжнародних організаціях забезпечує як пряму, так і побічну вигоду. Скажімо, лише участь України в миротворчій акції ООН у колишній Югославії обумовила повернення в державу протягом двох років близько 10 млн дол. (сплата заробітної плати, компенсація за використання техніки, а також перевезення). Або такий приклад. Завдяки участі України в такій організації, як Всесвітній поштовий конгрес, Міністерство зв’язку України одержить від цієї організації понад 2 млн дол. на розвиток поштової і телефонної мереж України, тобто це фактично повернення тих коштів, які ми платимо в бюджет міжнародних організацій.
Участь України в діяльності міжнародних організацій значно розширює її можливості у міжнародному, зокрема економічному, співробітництві.
Незалежно від того, хто є конкретним учасником міжнародних економічних відносин, які межі їхньої компетенції, які виникають при цьому права або зобов’язання, — в усіх випадках єдиним суб’єктом цих відносин є держава. Саме вона як суб’єкт міжнародних відносин і відповідно міжнародного економічного права наділена всім обсягом правоздатності.
Держава, а не хто інший, несе відповідальність за виконання зобов’язань, які випливають з міжнародних договорів і угод. Винятком із цього правила є відносини, в яких юридичною особою є не держава, а якийсь інший орган, що виступає від свого імені. У таких випадках він і несе самостійну відповідальність за своїми зобов’язаннями.
Характер і зміст міжнародних економічних відносин, в яких бере участь держава, можуть бути найрізноманітнішими. Це можуть бути відносини суто організаційного характеру, коли, приміром, укладаються угоди про організацію міжнародного економічного співробітництва, або відносини майнового характеру, коли, наприклад, укладаються конкретні зовнішньоекономічні договори (угоди) між державою (її органом) про передання майна, виконання робіт, надання послуг тощо.
Держава може вступати у міжнародні відносини економічного змісту і не з суб’єктами міжнародного права чи міжнародного економічного права. У цьому разі відносини регулюватимуться не нормами міжнародного права чи міжнародного економічного права, а нормами відповідних національних правових систем, а також нормами міжнародного приватного права. Такого роду відносини не можна розглядати як відносини міжнародно-правові, міждержавні.
Взагалі слід ще раз наголосити на тому, що головним суб’єктом міжнародних відносин, зокрема економічних, є держава. Це випливає з того, що будь-яка держава може самостійно мати міжнародні відносини з іншими державами. Крім того, на основі багатосторонніх угод саме держава створює міжнародні організації, які теж є самостійними суб’єктами міжнародно-правових відносин, але їх складовою знову-таки виступає держава.
Практика міжнародного співробітництва за участі держав виробила ряд організаційних форм, а саме:
· міжнародне економічне співробітництво держави з державою;
· співробітництво держави з міжнародними організаціями, зокрема економічними, на правах повноправного членства;
· співробітництво держави з міжнародними економічними організаціями на правах асоційованого членства;
· співробітництво держави з відповідною групою держав;
· співробітництво держави в рамках міжнародної організації з іншими державами, які є її членами;
· співробітництво держави через певну міжнародну організацію з іншими державами, які не є її членами.
Говорячи про функції держави як субекта міжнародного права можна сказати що основна задача - держави забезпечити зовнішню політику держави:
1) політична (дипломатична) — встановлення і підтримання дипломатичних зносин з іноземними державами відповідно до загальновизнаних норм і принципів міжнародного права;
2) економічна — встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами;
розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері з усіма державами, незалежно від їх соціального ладу та рівня розвитку;
інтеграція до світової економіки;
3) екологічна — підтримання екологічного виживання на планеті;
4) культурна (гуманітарна) — підтримання і розвиток культурних і наукових зв'язків з іноземними державами; забезпечення збереження історичних пам'ятників та інших об'єктів, що мають культурну цінність; вжиття заходів щодо повернення культурних цінностей свого народу, які знаходяться за кордоном;
5) інформаційна — участь у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами;
6) оборона держави — захист державного суверенітету від зовнішніх посягань як економічними, дипломатичними, так і воєнними засобами;
7) підтримання світового правопорядку — участь у врегулюванні міжнаціональних і міждержавних конфліктів; боротьба з міжнародними злочинами.
У такій класифікації функцій держави можна виділити два основні напрямки: зовнішньополітична діяльність (тут особливе значення має функція оборони країни) і зовнішньоекономічна діяльність.
Розділ 2
Права і обв’язки держав в сфері МТП.
2.2. Принцип суверенної рівності держав в міжнародному та міжнародно-торговому праві.
Принцип суверенної рівності держав (принцип рівноправності держав) відображає основна якість міжнародного права як права рівних (parinparemnothabetimperium) суб'єктів. Якість суверенітету, унікальне за своїм характером, є підставою для класифікації суб'єктів міжнародного права, визначення їх юридичної природи та обсягу їх правосуб'єктності для встановлення тільки погоджувальної процедури міжнародного нормотворчості.