Загальновизнана особливість телеінформації - "персоналізація новин". Це, проте, не означає, як думає багато людей, вільне суб'єктивне висловлювання ведучого. Чітке відділення фактів від думок в програмі новин неухильний журналістський принцип.
"Факти священні, коментар вільний", - заповідь найбільш поважаючих себе інформаційних телеслужб. Визнання самоцінності факту зобов'язало висловлювати телевізійні повідомлення безвідносно до інтересів будь-яких соціальних, партійних і інших груп, щоб уникнути докорів в тенденційності, тобто вказівок, як саме ці повідомлення треба сприймати. Професійне телевізійне повідомлення не повинне містити оцінок, тим більше якщо це оцінки співробітника телебачення (ведучого, репортера, інтерв'юєра).
Для радянської журналістики самоцінність факту завжди вважалася поняттям буржуазним, а значить - брехливим. Десятиріччями автократичне віщання затверджувало свій особливий вид теленовин - інформацію, незалежну від фактів (зате цілком залежну від пануючої ідеології). І хоча останніми роками офіціозність інформаційних програм все помітніше йде в минуле, залежність від ідеології зберігається.
Елементи оцінок містяться в словах ведучих і репортерів, що оголошують ті або інші суспільні акції антиконституційними, а конфлікти міжнаціональними, не чекаючи, поки ці акції офіційно будуть визнані такими. Звичне навішування ярликів і принизливих виразів типу "войовничі екстремісти" або "безчинствуючі маси" - рецидиви з пропагандистського арсеналу маніпуляторів новин.
Журналісту інформаційної служби слід уникати ситуацій, в яких він мав би можливість виказати своє особисте відношення до зображуваної події. Позиція журналіста - в підборі, повноті і послідовності освітлюваних фактів. (Якщо виразити своє відношення все ж таки необхідно, цю частину передачі краще відособити від інших повідомлень як "коментар ведучого".)
Коментарі подій або явищ доречні у вустах експертів, коментаторів або осіб, в чиїй компетенції немає сумнівів.
Оцінка автора і є той «підводний риф», який є постійним тестом тележурналіста, і тестом небезпечним. Ну, а що може чекати в тій же тележурналістиці режисера, якщо навіть припустити «найвужче виконання» їм своїх професійних обов'язків (що якраз в цій області творчої діяльності трапляється нечасто!)? І тут замінимо загальні, хай і справедливі, міркування читанням листа, опублікованого в 1990 році в журналі «Вогник»:
Шановний голова Гостелерадіо! (У той час ще існувала єдина Всесоюзна структура, яка «командувала» всіма телестудіями країни – Держтелерадіо. – B.C.) Пише Вам «головний екстреміст» нещодавньої першотравневої демонстрації трудящих на Червоній площі – народний депутат Жовтневої райради р. Москви А.Г. Сарафанів. Так, саме так, з легкої руки увіреного вам телебачення, звертаються тепер до мене мої виборці, колеги-депутати і просто знайомі – хто жартома, а хто і всерйоз, з переляком: мовляв, що ви там натворили, хлопці? Коротко нагадаю ситуацію: 1 травня, репортаж програми «Врємя» про події на Червоній площі, основна частина якого була присвячена докладному опису офіційного мітингу-ритуалу за сценарієм ВЦСПС і на якому була присутня явно не основна частина людей, що пройшли того дня мимо Мавзолею. В невеликому фрагменті цього репортажу, присвяченому основній (по кількості учасників) демонстрації, коли йшли колони жителів від всіх районів Москви разом зі своїми депутатами всіх рівнів, даючи однозначно негативну оцінку цьому ходу, при словах диктора щось подібне до «...вони несли екстремістські гасла, і прозвучали екстремістські вигуки», крупним планом протягом 3–5 секунд показали мене (бородатий чоловік в кепці) і закінчили цей епізод приблизно так: «...і керівники уряду були вимушені покинути трибуну Мавзолею». А 4 травня в іншому репортажі про цю подію (відразу після програми «Врємя») при словах «...керівники Московського об'єднання виборців дезорганізовували проведення демонстрації» знов на екрані моя, так сильно сподобавшаяся Вашим журналістам персона. Шановний голова! Я не ніс екстремістських плакатів... Я не викрикував екстремістські гасла; під час ходу нашого, Жовтневого, району, колони до самого кінця площі всі члени уряду, в повному комплекті, продовжували бути присутніми на трибуні... Отже, поважний голова, весь цей імідж, який Ви мені створили 1 і 4 травня і плоди якого я пожинаю в даний час, – це, вибачте за грубе слово, суцільна «липа». Врешті-решт Бог зі мною, але ж всією цією тенденційною подачею інформації Ви дискредитуєте демократичний рух народу...
От так. Не більше – не менше. Адже має рацію колишній депутат райради колишнього Союзу: не викрикував він екстремістських гасел і при ньому уряд не покидав трибуни. І навіть докази готовий представити – відеоплівку, де і він, і уряд довго ще займали свої місця на Червоній площі. Ось тільки журналіста він звинуватив дарма або в усякому разі неточно. До нього обов'язково треба було додати і режисера (або режисера монтажу), бо «ефірний варіант» сюжету вмонтовував саме режисер. Не боячись сильно помилитися, можу навіть представити конкретний алгоритм створення цього сюжету (як він проводився).
Виїзна бригада «назнімала» на цьому мітингу-демонстрації самих різних планів, з яких потім можна було «намонтувати різні сюжети» для «продукції» будь-якого роду – від суто офіційної до... епатажних кадрів майбутнього популярного рок-кліпу, про існування якого тоді, 1 травня, ніхто ще, можливо, і не підозрював. І вже, звичайно, ніхто з бригади не міг наперед припустити, що виникне екстремальна ситуація і уряд покине Мавзолей. Текст про це ЧП майже напевно склали і записали на магнітну плівку на телестудії, не чекаючи повернення знімальної групи і вже, звичайно, не проглядаючи відеоматеріал наперед, до запису тексту: чого-чого, а десять-п'ятнадцять секунд довільних кадрів для монтажу можна буде «набрати» напевно з того, що назнімають на Червоній площі. Ось режисер і «набрав» (або той, хто зробив це за нього). Ну, навіть якщо і помітив він там «бородатого чоловіка в кепці», що з того? Але он як все виявилося непросто!..
А якщо в результаті цього кумедного інциденту А.Г. Сарафанов втратив любов мільйонів громадян і не пройшов сита яких-небудь депутатсько-партійно-урядово-президентських виборів?!. А якщо ще за це подасть до суду і відшкодує моральний збиток в мільйонах або мільярдах (що, до речі, відповідає нинішньому законодавству), як бути тоді? За чий рахунок відшкодовуватиметься збиток?.. Не дай Бог, звичайно, але якби відбулося таке, то як мінімум вузький круг професіоналів з програми «Врємя» і керівників тодішнього «Останкино» обов'язково зайнявся б вивченням прав, обов'язків, можливостей і «небезпек» кожного учасника виробничо-творчого процесу.
І була-то просто інформація, та ще зачитана, судячи з листа, диктором, які майже єдині на телебаченні зберегли (дякувати старому досвіду екранного офіціозу) здатність не «офарблювати» тексти кольорами інтонацій настроїв і відносин до висловлюваного матеріалу.
Покликання тележурналіста не зводиться до публічного самовираження, тим більше в новинних рубриках, які вона здатна тільки дискредитувати. Ця позиція – не в словесних оцінках (сфері аналітиків і експертів), але в прагненні до достовірності і повноти представлених фактів і думок, що дозволяють глядачу самостійно робити висновки.
Професійне повідомлення містить всі факти, необхідні для розуміння ситуації, що зображається. Але воно ж виключає побічну інформацію, здатну викликати негативні суспільні наслідки (наприклад, повідомлення про підготовлюване суспільне безладдя з вказівкою місця і часу, де і коли воно може відбутися). В іншому випадку журналіст ризикує виявитися не стільки інформатором, скільки підбурювачем, виконуючи роль рупора для призвідників протиправних дій, а обнародуваний прогноз обернеться реальністю саме через масове сповіщення.
Поняття про небажану інформацію не ставить під сумнів принцип гласності і свободи слова. Йдеться про реальні суперечності, коли документаліст опиняється в ситуації морального вибору. І хоча ніяка істина не небезпечніша за наслідки, до яких приводить її незнання, але фрагментарний факт, вилучений з контексту реальності і обнародуваний без урахування стану масової свідомості, може викликати суспільну реакцію, абсолютно несумірну з соціальним значенням цього факту. В загостреному ступені відчуття міри повинне бути також присутнім при зображенні сцен насильства, демонстрації трупів або жертв злочину.
Достовірність окремо взятого факту або думки ще не гарантує об'єктивності інформації, хоча без такої достовірності говорити про об'єктивність не доводиться.
В екранному повідомленні про подію можуть бути опущені факти, важливі для розуміння ситуації, або викладена точка зору, яка односторонньо освітлює картину і створює невірне уявлення про причини того, що відбувається. Подібні спотворення - не обов'язково результат зловмисного наміру журналіста, а частіше всього свідоцтво його непрофесіоналізму.
Найважливіша умова об'єктивності - повнота представлених фактів і обнародуваних думок (тим більше, якщо йдеться про аналітичні передачі).
Телеглядачі не потребують інформації "незалежної". Вони чекають інформації об'єктивної. Незалежною можуть бути думки, оцінити які неможливо, не зіставивши їх з думками альтернативними.
Доволі часто важливим щодо повноти викладу певних фактів є той контекст, в якому ці факти існують. Найпримітивніший і доволі поширений приклад: «Бізнесмен А подарував дитячому будинку 10 комп’ютерів.» Це цілком можебутиновиною для міських новин. Аллі тут слід зазначити всі контексти, які роблять інформацію повною. Наприклад, цей акт доброї волі бізнесмен здійснив за місяць до виборів мера міста, а він є одним з кандидатів. Важливий контекст? Так. Найчастіше про цей контекст забувають, тому що бізнесмен паралельно з комп’ютерамидомовляється з керівниками редакцій, або ж банально підкуповує журналістів фуршетом з приводу своєї суто піарівської акції. Втім, контекст можебути й іншим. Наприклад, бізнесмен А є вихованцемцьогодитбудинку. Це важливо для повнотиновини? Так, важливо. Або, наприклад, цей бізнесмен, безвідносно до виборів, щомісяця щось дарує по черзі кожному дитбудинкувашого міста вжепротягомп’ятироків. Усі ці контексти є важливимисаме для цієї новини. Без їх зазначення інформація не може вважатися вичерпною.