Смекни!
smekni.com

Апаратно-програмний комплекс для віддаленого обслуговування клієнтів ПриватБанку (стр. 3 из 14)

Зрозуміло, що експлуатація «домашнього банку» в діалоговому режи­мі вимагала попереднього встановлення зв'язку з банком і, як правило, вне­сення абонентної плати.

Але для надання інших послуг можна було просто користуватися відеографічним зв'язком. «Домашні банки» зайняли важливе місце як реальний засіб зв'язку між населенням та фінансовими установами і як матеріальний засіб платежу, частково всту­пивши в конкуренцію з системою дистанційної оплати.

Найширшого розповсюдження набули «домашні банки» у Франції. Це було пов'язано з масовим розповсюдженням відеографічних терміналів міністерства зв'язку. Вони надали банкам ідеальну можливість для розвитку системи банківсь­ких послуг удома.

Більшість банків надавало такі послуги. При впровадженні системи дистанційної оплати спочатку навіть використовувались одночасно картки з магнітною доріжкою або з мікропроцесором, однак достатній рівень надійності забез­печують тільки картки з мікропроцесором.

Поштова адміністрація Німеччини також запропонувала своїм клієн­там послуги через систему відеотекс. Однак, попри всі зу­силля банків, у Німеччині населення менш схильне до прийняття системи «домашніх банків», ніж у Франції.

1.1.4 Змішані системи

У Великобританії існувало кілька мереж «домашніх банків», які використо­вували одночасно телефонний зв'язок і відеозв'язок. При використанні телефону до звичайного телефонного апарата під'єднують спеціальну клавіатуру для надання тих самих послуг, що і за допомогою дисплея.

Американські банки проводили серію експериментів з метою популяризації Home Banking. У США, з причини великої децентралізації, не існувало національної мережі відеотекса, ряд банків створили свої власні служби «домашніх банків». У всіх цих системах користувачі (приватні особи або підприємства) вносили абонентну плату, а також, крім оплати телефонних переговорів, звичайно, повинні були сплатити комісійні за трансакцію, яку виконують на їх прохання. Для банку - це джерело доходів, але це також дуже важливе джерело доходів для підприємств або відділень зв'язку, оскільки тривалість телефонного зв'язку в таких випадках, як правило, істотно збільшується за рахунок часу побудови таблиць або малюнків, безпосередня користь від яких не завжди очевидна.

Певні надії покладались на інформаційну систему відеотекс, яка повинна була надавати споживачам великий обсяг рекламної та довідкової інформації каналами телевізійного зв'язку. Ці ж канали планувалось використовувати для передачі фінансової інформації. Звідси ще одна назва домашнього фінансового обслуговування - «Bank-Video». Більшість банків прагнули підключити до фінансового обслуговування вдома дрібних підприємців, які через домашні комп'ютери могли б оформляти доручення і погашення по­зик, переказувати кошти для оплати за товари тощо.

За оцінкою «Ваnk оf Аmегіса», потенційні можливості персонально­го обслуговування вдома дуже великі. Підраховано, що середній амери­канець робить 30 безготівкових перерахувань на місяць, 20 з яких оплачуються чеком, а 10 - кредитними картками. Приблизно 10 мільяр­дів таких платежів може бути проведено системою «Ваnk-Vidео». Але ентузіазм споживачів щодо фінансового обслуговування вдома був невеликий. Причини незначного розповсюдження цієї форми розрахунків мають психологічний та економічний характер: усталені звички, віднос­но велика вартість транзакцій (12—15 доларів за місяць), побоювання нав'язування банками непотрібних послуг тощо.

1.1.5 Банківські автомати

Серед роздрібних елек­тронних систем найбільш успішними були банківські автомати, які роб­или можливим цілодобове здійснення транзакцій і звільняюли клієнтів від втрат часу на поїздки до банку й очікування в черзі до касира. Інші форми не отримали масової підтримки користувачів і не змогли суттєво зруйнувати платіжні стереотипи, що склалися. Тим не менш, операційні переваги автоматизованих систем обслуговування банківських клієнтів, їх вплив на підвищення ефективності і продуктивності настільки суттєві, що майбутнє, без сумніву, - за ними.

1.1.6 Системи Банк-Клієнт

В нашій країні найбільшого поширення набули системи “клієнт-банк”, що використовуються корпоративними клієнтами для доступу до свого рахунку, контролю над ним. Вони широко використовуються заради можливості термінового переказу коштів зі свого рахунку, не відходячи від свого робочого місця, тим самим швидко реагуючи на ринкову ситуацію та отримуючи додатковий дохід.

Такі системи почали з’являтись на Україні ще в 90-х роках і постійно змінюються з розвитком нових технологій, широким застосуванням автоматизації в банківській діяльності та на підприємствах. З плином часу ці системи стають доступними все більшому колу клієнтів, адже широке залучення користувачів системи знижує собівартість на одного користувача, а отже й ціни на даний вид послуг. Не рідко, в основному в процесі рекламних компаній, банки пропонують даний продукт безкоштовно, наряду з іншими розрахунковими операціями, як-то відкриття рахунку, його обслуговування, безкоштовне обслуговування системи “клієнт-банк”.

Що ж таке система “клієнт-банк” в розумінні вітчизняного споживача та надавачів даної послуги, виходячи зі сфери її найбільшого застосування?

Система “клієнт-банк” - це сукупність програмно-технічних комплексів, призначених для:

• оперативного ведення клієнтом своїх рахунків у банку;

• обміну платіжними документами та відповідною технологічною інформацією між банком та його клієнтами в електронній формі.

Система “клієнт-банк” в Україні розглядається як складова програм автоматизації банківської діяльності і, зокрема, як джерело надходження платіжних документів до загальнодержавних систем розрахунків (зокрема СЕП). Тому до систем «клієнт - банк» висувається ряд вимог, визначених Національним банком України, щодо дотримання ними стандартів електронних платіжних документів, сумісних зі СЕП, надання мінімального на­бору послуг, забезпечення певного рівня захисту інформації тощо.

На теперішньому етапі розвитку технологій захисту інформації, що передається через зовнішні канали зв’язку банку (а до них відноситься і система “клієнт-банк”) приділяється особлива увага, аж до залучення Служби безпеки України.

Схематично процес роботи системи “клієнт-банк” зображено на рисунку 1.1.

Як видно з рисунку, основними складовими системи “клієнт-банк” є клієнтська частина та банківська частина. Розглянемо функції кожної з них:

«Банківська частина» - комплекс, що розміщений у банку. Його основні функції:

• ведення нормативно-довідкової інформації та забезпечення нею програмних комплексів клієнтської частини;

• розподіл прав доступу користувачів-клієнтів, реєстрація доступу клієнтів, запобігання несанкціонованому доступу;

• обмін платіжними документами з клієнтською частиною, з інформуванням клієнта про результати приймання його документів або їх відхилення (з обов'язковим повідомленням причин відхилення);


Банківська частина


Клієнтська частина

Поштова скринька (клієнт)
Поштова скринька (клієнт)
Поштова скринька (клієнт)
Поштова скринька (клієнт)

Рисунок 1.1 - Принцип роботи типової системи “клієнт-банк”.

• обмін платіжними документами з програмним комплексом ОДБ (зокрема, банківська частина системи «клієнт - банк» може бути одним з компонентів ОДБ), який власне і виконує розрахунки клі­єнта за документами, що отримані через систему «клієнт - банк», а також ведення рахунків клієнтів з відображенням фактично вико­наних трансакцій;

• обмін із клієнтською частиною допоміжною технологічною інформацією та бухгалтерськими документами на зразок «виписка з рахунку», на основі яких клієнт має змогу отримати повну інфор­мацію про стан свого рахунку та рух коштів на ньому;

• ведення протоколів роботи, архівів проведених (та відхилених) трансакцій.

«Клієнтська частина» — комплекс, що розміщений на підприємстві клієнта. Його функції:

• ведення необхідної нормативно-довідкової інформації;

• ведення значення рахунку клієнта, що є відображенням рахунку, який ведеться в банку, з максимально можливою точністю. Мож­ливе ведення двох варіантів значень рахунку: з урахуванням тіль­ки фактично проведених документів - фактичного, та з урахуван­ням «коштів у розрахунках» — прогнозованого;

• підготовка початкових платіжних документів (або автономно, або прийом їх із програми автоматизації бухгалтерії підприємства);

• обмін з банком платіжними документами;

• отримання відповідних платіжних документів з банку;

• обмін з банком технологічною інформацією та надання клієнту повної інформації про стан виконання розрахунків за кожним з платіжних документів, що проходить як через систему «клієнт-банк», так і за межами системи (наприклад, проведення докумен­тів цього клієнта в паперовій формі через операціоніста банку);

• ведення протоколів роботи, архівів проведених (та відхилених) трансакцій.

1.2 Огляд системи «Клієнт-банк» ПриватБанку