Конституція 1815 р. зберегла особисту свободу селян, але залишила їх в економічній (від 1818 р) адміністративній залежності від землевласників. Не зменшувалися повинності селян на користь пана, включно з панщиною. Селяни на державних землях, яки становили четверту частину ареолу королівства, постійно скаржилися на грошові чинши. Однак скарги залишалися без відповіді і викликали серед селян невдоволення існуючими порядками. Від 1821 р. міністр фінансів князь Ф.К. Друцький-Любецький почав проводити активну державну політику з метою оздоровлення господарства. Він робив наголос на створення і розвиток промислового виробництва, яке б дозволяло зрівноважити витрати бюджету від спаду експорту сільськогосподарської продукції. Свою діяльність міністр розпочав з оздоровлення фінансової системи і нагромадження інвестиційних засобів. Сувора податкова політика, збільшення цін на монопольні товари (сіль, горілка, тютюн) дала йому змогу майже вдвічі збільшити наповнення бюджету (з 48 до 50 млн. золотих). Нагромадженні кошти він використав для підтримки великого землеволодіння (фільварків), а також розбудови промисловості. Міністр опрацював стратегію швидкої індустріалізації, яка спиралася на відкриття безмежного російського ринку для польських промислових виробів.
У 1822 р. за ініціативою Друцького-Любицького була укладена митна угода з імперією, яка сприяла вивозу польських товарів до Росії. У 1828 р. на державні кошти був заснований Банк Польський, який надавав кредити для створення державних і приватних фабрик, розвитку торгівлі. Така політика сприяла швидкому розвитку промисловості. У 1816 були ліквідовані масові обмеження, створені сприятливі умови лдя підприємницької ініціативи. [3.7.; 285.]
У 20-ті роки ХІХ ст. в Королівстві зростало велике мануфактурне виробництво, передусім суконне (Каліське й Мазовецьке воєводства), гірничодобувна промисловість і металургія (околиці Кельце і Домбровський басейн), помітно роширилося текстильне виробництво (передмістя Варшави, Лодзь), яке фінансувалося приватними підприємцями. У районі Александрува сформувався Лодзинський промисловий округ, що спеціалізувався на виробництві сукна, бавовняних тканин. [3.10.; 550.] У 1830 р. на текстильних мануфактурах з’явилися перші парові машини. Широко використовувалися механічні верстати.
Вчений і філософ С. Сташіц відкрив поклади вугілля, залізної руди і цинку на кордоні з Пруссією, де незабаром сформувався Домбровський басейн. Тут виникли шахти з видобутку вугілля і руди, майстерні з виплавки заліза, цинку тощо. Між Кєльцами і Сандомиром розбудовували Старопольський промисловий округ. Усі ці виробництва створювалися урядом королівства, який за десять років вклав у їх розвиток близько 20 млн. злотих.
Успіхи промисловості на польських землях, що перебували у складі Росії, визначалися насамперед формуванням і зростанням місткості внутрішнього ринку. Важливе значення, крім того, мали і великі ринки Російської імперії, куди було відкрито широкий доступ для промислових товарів з Королівства Польського. [3.3.; 127.]
З кінця 30-х у важливий центр промисловості перетворилася Варшава. Тут було кілька текстильних мануфактур, фабрики з виробництва парових двигунів. Населення столиці в 1830 р. зросло з 80 до 140 тис. Швидко збільшувалися міста, де виникали мануфактури: Лодзь перетворився з маленького села у 5-тисячне містечко, Люблін мав 13 тис. населення, Каліш - 12 тис., Плоцк - 9 тис. Наслідком промислового розвитку був початок формування нових соціальних верств - буржуазії і робітників. [3.7.; 286.]
Нова буржуазія добувала капітали шляхом оренди державних підприємств, викупу монопольних зборів і різноманітних податків. Більшість нових буржуа були німецького або європейського походження. Аристократія і шляхта з погордою ставилася до підприємництва. Робітництво формувалося повільно переважно з місцевих і прибулих ремісників. У гірництві, на металургії поступово склалися кадри фахових робітників, які походили з безземельних селян. Загальна кількість робітників мануфактури і підприємств не перевищувала 60 тис. осіб. При цьому у текстильній промисловості були зайняті, крім поляків, німці та євреї. Повсюдним явищем, а не тільки в текстильній промисловості, була праця жінок і дітей. Умови праці були ненормовані: робочий день тривав 12-16 годин. Мали місце розрізнені стихійні виступи робітників мануфактур проти майстрів, які стежили за дисципліною та якістю праці. [3.7.; 286.]
З кінця 30-х - на початку 40-х років на польських землях починається застосування парових машин, тобто здійснюється поступовий перехід від мануфактурного до фабричного виробництва. В 1839 р. розпочалося будівництво Варшавсько-Віденської залізниці. Розпочалося пароплавство на Віслі. Піднесення промислового виробництва сприяло зростанню міст і чисельності міського населення.
Особливе піклування про розвиток початкових і середніх шкіл у цей період виявила Урядова комісія народної освіти, очолювана членом патріотичної партії Великого сейму, великим знавцем мистецтва і меценатом Станіславом Костюшкою Потоцьким. Завдяки йому в 1820 р. в Королівстві створено понад 1200 початкових шкіл.1816 р. у Варшаві було засновано університет, ще через кілька років відкрилась консерваторія, Політехнічний і Агрономічний інститути. Усі охочі мали доступ до великих книжкових зібрань варшавського Товариства друзів науки, Плоцького наукового товариства. [3.18.; 348.] Ліберальні кроки в галузі освіти викликали опір консервативно-клерікальних кіл королівства, які змусили Олександра І усунути Потоцького з посади міністра освіти. На його місце призначили консерватора С. Грабовського, якого поза очі називали “міністром затемнення”. Він загальмував розвиток сільського шкільництва, підвищив платню за навчання у гімназіях, запровадив суворий контроль за учнями.
У політичному розвитку королівства незабаром з’явилися проблеми. В 1818 р. було проведено вибори до сейму, у березні 1818 Олександр І відкрив перше його засідання. На ньому з критикою діяльності уряду виступили посли від Каліського воєводства, які утворили ліберальну опозицію. Лідерами її були брати Бонавентура і Вінцетій Немойовські. Вони вказали на порушення Конституції 1815 р., яких припустився уряд у своїй діяльності. Після цього В. Немойковський видав власним коштом свою промову в сеймі, оскільки в урядовому виданні критичні моменти були випущені. Цей факт набув розголосу і послужив приводом для запровадження у травні 1819 р. цензури усіх друкованих видань, а також розбудови таємної поліції, яка повинна була стежити за настроями поляків. Опозиція добре підготувалася до другого засідання сейму у 1820 р., на якому посилила критику неконституційних дій уряду. Слідом за опозицією сейм відкинув усі урядові проекти законів. Олександр І не приховував свого роздратування діями опозиції і дозволив своєму брату Костянтину не рахуватися з конституцією в боротьбі з опозицією. Наступне засідання сейму відбулося лише в 1825 р. На нього не були допущені брати Немойовські. Цар також дописав до конституції новий пункт, який скасував відкритий характер засідань сейму. [3.7.; 287.]
Костянтин Павлович командував польською армією, в якій служили офіцери-поляки, що пройшли наполеонівську школу. Він запровадив в армії муштру і палочну дисципліну, а також тілесні покарання солдат і офіцерів. Комісія (міністерство) війни була ним перетворена в орган, незалежний від уряду і намісника. Для викриття змов в армії великий князь розбудував таємну поліцію.
Порушення Конституції формували неприхильну до режиму суспільну думку. Особливо опозиційно була налаштовано шляхтство і студенство. Дії царату в Королівстві Польському, переслідування патріотів, чисельні порушення Конституції 1815 р. посилювали опозиційні настрої серед поляків. Виникають різноманітні таємні організації спочатку просвітницькі, а потім революційні; розпочинається Листопадове повстання (1830-1831 р. р). Але царат жорстоко розправився з учасниками повстання і населенням. Царат залишає в руках великих землевласників маєтки і владу над кріпосним селянством, зберігає станові привілеї (звільнення від податків, служби в армії, участь у шляхтенських зборах).
Після Листопадового повстання Королівство Польське залишилося аграрним краєм в якому більшість земель належало великим землевласникам - поміщикам. В умовах суворого поліційно-бюрократичного режиму польські землевласники мали можливість спрямовувати свої зусилля на модернізацію сільського виробництва. [3.7.; 320.] Позитивні зміни відбувалися повільно, шляхом розширення фільворків за рахунок виселення селян. Ареал землі, що перебував у селянському користуванні, від початку ХІХ ст. до 1846 р. зменшився майже на 1 млн. Тільки незначна частина землевласників переводила селян на гратовий чинш, основна ж маса використовувала панщинну працю. [3.13.; 508.]
Селяни наділі перебували в залежності від пана, сплачували податки, відбували панщину і виконували чисельні інші повинності. Але селянські заворушення змусили російське самодержавство вдатися до кроків з метою заспокоювання селянства, а заодно й протиставлення йому шляхти.
У червні 1846 р. цар Микола І підписав указ про повинності в Королівстві Польському. Указ забороняв згін селян із землі за умови виконання ними повинностей, а також запровадження нових повинностей селян. [3.12.; 51.] Указ вводить інвентарні табелі для занесення до них круга і розмірів повинностей селян. Поміщики не мали право вимагати виконання сільських повинностей більш ніж занесених у табеля. Та так як складали табеля поміщики, то вони фактично мали широченні можливості для юридичного закріплення свого свавілля над селянами. Так указом 1846 р заборонявся згін лише тих селян, які мали більш ніж 3 морги землі, а згін більшості селян не тільки не припинився, але ще більше посилився. На початок повстання 1863 р. безземельних було 40% від земельної кількості селян. Приблизно стільки ж було малоземельних. Вони були основним джерелом найманої праці. [3.9.; 514.] Таким чином, основний устрій феодальної системи був вже підірваний. Але барщинські відношення продовжували ще залишатися в сільському господарстві і це було головною перешкодою подальшого розвитку економіки держави.