регистрация / вход

Україна в період повоєнної відбудови

Територіальні зміни. Внутрішньополітичне становище в Україні. Зовнішньополітичні акції УРСР. Стан народного господарства. Втрати республіки у війні. Демілітаризація народного господарства.

УКРАЇНА В ПЕРІОД ПОВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ

ПЛАН

1. ТЕРИТОРІАЛЬНІ ЗМІНИ

2. ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ В УКРАЇНІ

3. ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ АКЦІЇ УРСР

4. СТАН НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА. ВТРАТИ РЕСПУБЛІКИ У ВІЙНІ

5. ДЕМІЛІТАРИЗАЦІЯНАРОДНОГОГОСПОДАРСТВА

ТЕРИТОРІАЛЬНІ ЗМІНИ

Одниміз важливих історичних на­слідків перемоги над фашистською Ні­меччиною та її союзниками було завер­шення об'єднання українських земель.

Питання про повоєнні кордони Ук­раїни постало ще на Тегеранській (1943 р.) та Ялтинській (1945 р.) кон­ференціях глав урядів трьох держав антигітлерівської коаліції -СРСР, США, Великобританії. Радянське ке­рівництво наполегливо домагалося закріплення кордону по так званій «лінії Керзона». Це гарантувало об'єд­нання українських земель у складі УРСР і юридичне закріплювало вход­ження до України західних областей, у тому числі й тих, що перебували в її складі в 1939-1941р.р.

Але це не влаштовувало Великобри­танію таСША.

26 листопада 1944 р. перший з'їзд народних комітетів Закарпатської Україниприйняв Мані­фест про возз'єднання Закарпаття зУРСР. Враховуючи віковічнепрагнен­ня українців до возз'єднання, чехосло­вацький уряд погодився підписати до­говір ізСРСРпро злиття ЗакарпатськоїУкраїни з Радянською Україною. Це сталося 29 червня 1945 р. Після цього компартіяЗакарпаття булавключенадо складу КП(б)У.

З0 червня 1945 р., виступаючи на VIIсесії Верховної РадиУРСР, М.Хрущов заявив, що український народвпер­ше возз'єднався в єдинійУкраїнськійдержаві.

Заключним актом повоєнного врегу­лювання кордонів України стало під­писання 10 лютого 1947р. радянсько- румунського договору.Він юридично зафіксував кордони України в рамках радянсько-румунської угоди 28черв­ня 1940р.

Таким чином, після закінчення вій­ни вперше за багато століть фактично всі українські землі увійшли до складу Української РСР. Польща, Чехословач-чина, Угорщина, Румунія визнали нові політичні реалії, підтвердивши в між­народних актах згоду змінити свої кор­дони на користь Радянського Союзу.

Нове розмежування кордонів супро­воджувалося переміщенням великої кількості населення.Це пояснювалось як бажанням народів проживати в рамках власних державних утворень, так і етнічним протистоянням, що ви­никло у зв'язку з тривалимперіодом національного та духовного гноблен­ня українців.

Із Галичини, Волині, Рівненщини в 1944—1946 р.р. до Польщі переселило­ся майже мільйон чоловік польського населення. У ті ж роки з Польщі до України переїхало 520 тис. українців. З метою недопущення можливих про­явів «буржуазного націоналізму» знач­на частина українців з Польщі на­правлялась не до близьких Їм захід­них, а до зрусифікованих південних та східних областей.

Польська влада, зі свого боку, вдава­лася до жорстоких санкцій проти ук­раїнців, які залишились на її теренах і переселятись до України не бажали.

Найбільшою антиукраїнського ак­цією, здійсненою польськими властя­ми, була проведена у квітні-травні 1947 р. операція «Вісла». В ході Її ук­раїнці, що проживали у прикордонних з УРСР районах, були переселені на захід і північ Польщі, їхнє майно кон­фісковане, а на кордоні з Радянською Україною утворено так звану “санітар­ну зону”.

Під прикриттям необхідності лікві­дації на цих територіях залишків фор­мувань УПА, польське комуністичне керівництво виселило українців з тра­диційно обжитих ними земель та роз­селило фактично по всій Польщі.

З 28квітня 1947 р. буловиселено зісвоїх домівок та відправленона захід Польщі близько 150 тис. Чоловік. Пе­реїзд та розміщення українців нано­вих землях стали справжньою траге­дією. Чимало людей померло від голо­ду та хвороб, нанових місцях україн­цям передавалися найгірші, напівзруйновані господарства та земля,якавже 2—3роки лежала перелогом.

Важливим моментом переходудо мирного життя в Україні стало віднов­лення радянських органівдержавноївлади. Функції законодавчогооргану республіки здійснювалаВерховнаРадаУкраїни. Повсюдно в областях, районах, містах і селах відновлювали роботу відповідногорівня місцевіради. Усі керівні працівники цих рад не обиралися,а призначалися.

У лютому 1947 р. в УкраїнськійРСРвідбулися вибори доВерховної Ради, а у грудні1947 р. пройшливибори до місцевих рад.Та про справжнє воле­виявлення народу не могло бути й мови, бо до бюлетенів вносили прізви­ще лише одного кандидата.

ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ В УКРАЇНІ

Правлячою політичною силою, яка монопольне визначалашлях розвитку суспільства, булапартія. Партія біль­шовиківУкраїни існувала на правах обласної організації і булазвичайнимвиконавцем волі керівництва ВКП(б). Протягом війникількість українських комуністів зменшилася з680 тис. до 200 тис. чол. Лише в 1949р.Компартія України досяглаза чисельністю довоєнного рівня.

Партійно-державне керівництво УРСРза вказівкою з Москви частково змінило державну символіку рес­публіки. У листопаді1949 р. ПрезидіяВерховноїРади УРСР прийняла ука­зи про Державний гербУРСР, Дер­жавний прапорУРСР і ДержавнийгімнУРСР. Червоний прапор з напи­сом«УРСР» замінено двоколірним: верхня частина в дві третини ширини полотнища була червоною, а нижня мала світло-блакитний (лазуровий) колір. У верхній частині прапора міс­тилось зображення серпа і молота, а над ними - п'ятикутної зірки.Змінзазнав також гербУРСР. На початку 1950 р. було створено Державний гімн УРСР.

Як і раніше, повоєнна Україна мала всі зовнішні атрибути суверенної рес­публіки, котрана федеративних заса­дах входила до СРСР. Але фактично вона залишалася складовою части­ною унітарної надцентралізованої держави, керівництво якої прагнуло до соціально-політичної й культурної уніфікації всіх підконтрольних тери­торій. Разом з тим зовнішньополі­тичні інтереси центру сприяли пев­ним амінам статусу України у складі Радянського Союзу. Напередодні пе­реговорів про утворення Організації Об'єднаних Націй Х сесія Верховної РадиСРСР, що працювала 28 січня - 1 лютого 1944р., прийняла закон про відновлення ліквідованих на початку 20-х рр. прав зовнішнього представ­ництва всіх союзних республік. У бе­резні 1944 р. рішення про відновлен­няцих прав прийнялаВерховна Рада УРСР. Відповідно до цих актів у структурі державних органів респуб­ліки утворено Народний комісарі­ат закордонних справ. Його очолив Д. Мануїльський. У той жечас Верхов­на Рада прийняла закон про утворен­ня Народного комісаріату оборони УРСР.Наркомом оборони республіки було призначено генерал-лейтенанта В. Герасименка. Але ця акція мала суто символічний, цілком фіктивний характер. Наркомат оборони, не встигнувши народитись, припинив існування, бо це суперечило лінії цен­тру, який прагнув мати єдині збройні сили і небажав ділити це право будь зким у республіці.

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ АКЦІЇ УРСР

У ході переговорів про утворення ООН радянська сторона висунула про­позицію про включення до майбутньої міжнародної організації усіх радянсь­ких республік як повноправних чле­нів. Цю пропозицію союзники відкину­ли, але для України та Білорусі, що були найзначнішими за чисельністю населення та територією і найбільше постраждали від війни, було зроблено виняток. 26червня 1945 р. на конфе­ренції Об'єднаних Націй у Сан-Фран­циско делегація УкраїнськоїРСР, як і делегації інших держав-засновниць, підписала Статут ООН.

Як членООН, УРСР брала участь у роботі кількох її департаментів, служ­бових структур, у тому числі Комісії з прав людини, статистичної, гумані­тарно-культурної та інших. Перша се­сія Генеральної АсамблеїООН у 1946р. обрала УРСР членом Еконо­мічної і Соціальної РадООН терміном на 1 рік. В 1948-1949 рр. Україна ста­ла непостійним членом Ради Безпеки ООН - її представників запрошують до роботи деяких інших структур орга­нізації, в тому числі Міжнародного су­ду та ін.

Делегація України була активним учасником Дунайської конференції 1948 р., що забезпечила режим торго­вого судноплавства на Дунаї й захис­тила суверенніправа придунайських країн.

У 1946-1947 рр. делегаціяУкраїнина чолі з міністром закордонних справ республіки Д. Мануїльським брала участь у роботі Паризької конференції з питань розробки і підписаннямир­них договорів з колишніми союзника­миНімеччини. Разом з представника­ми Радянського Союзу українські дип­ломати працювали над вирішенням питання про греко-болгарський та югославсько-італійський кордони, недо­торканність кордонів Албанії,

16 серпня 1945 р. було підписано ра­дянсько-польський договір про дер­жавний кордон. Відповідно до нього нова лінія кордону проходила за 5-6 км від «лінії Керзона» на користь Польщі. Крім того, до Польщі додат­ково переходила тридцятикіломет­рова територія в районі р. Солонія і м. Крилов, тобто значна частина укра­їнських етнічних земель (Надсяння, Лемківщина, Холмщина, Підляшшя).

Уточнення кордонів між двома дер­жавами відбувалося й пізніше. Напрохання Польщі на початку 50-хрр.Україна поступилася Устрицьким районом Дрогобицької області, а до Львівської області увійшли землі до­вкола м.Кристонопіль (пізніше пере­йменованого в Червоноград).

Однак самостійністьУкраїни в пи­таннях зовнішньої політики була чис­то умовною і мала імітаційний харак­тер. Українські дипломати завжди погоджували свою позицію з установ­ками відповідних зовнішньополітич­них служб Міністерства закордонних справСРСР.

Та всеж, незважаючи на відсутність власної лінії у міжнародній діяльності, вихідУкраїни на міжнародну арену мав, безперечно, позитивне значення. Він підтримував у масах населення України державницькі настрої і в той же час розкривав очі на кричущу невід­повідність між формальним зовніш­ньополітичним статусом Українита їїфактичним становищем абсолютно залежної території радянської імперії.

СТАН НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА. ВТРАТИ РЕСПУБЛІКИ У ВІЙНІ

Після закінчення Другої світової і ЇЇ складової — Великої Вітчизняної вій­ни перед народом України постало за­вдання надзвичайної складності — від­будова народного господарства. У ході війни республіказазнала тяжких матеріальних і людських втрат: було зруйновано 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, причому 256 із них були повністю спалені, аїхні жи­телі страчені. За підрахунками спеці­алістів, демографічні втрати України протягом січня 1941 — липня 1946 рр. становили більше 17 млн. чол.,або більше третини загальної кількості населення, і відновилисялише через19 років.

Тяжкимнаслідком війни стало ма­сове сирітство. Мільйони дітей зали­шилися без батьків. Катастрофічне погіршилися побутові умови населен­ня- Близько 10 млн жителів України, домівки яких були зруйновані, тули­лися в землянках, бараках, інших тим­часових приміщеннях. Багато жителів сільської місцевості мешкало ухлівахразом із худобою, яка гріла їх своїм теплом. Хоч якийсьдах над головою вважався благом.

Промисловість і сільське господарст­во України були вщент зруйновані. Лише прямі збитки, завдані народно­мугосподарству республіки, станови­ли величезну суму - 285 млрд.крб.Вона вп'ятеро перевищувала дер­жавнівитрати на будівництво нових заводів, фабрик, електростанцій, шахт таінших державних підприємств у роки довоєнних п'ятирічок. Навіть у РосійськійФедерації збитки станови­ли менше - 249млрд. крб.Що ж до за­гальних втрат,яких зазнали населен­ня і народне господарствоУкраїни, товони сягали майже 1,2 трлнкрб.

Катастрофічне скоротилось вироб­ництво промислової продукції. У 1945 р. в Україні видобуто лише 36% вугілля, вироблено близько 20% елек­троенергії, виплавлено 17% чавуну, 15,4% сталі порівняно з показниками 1940 р. Велика кількість виробів для задоволення елементарних побутових потреб (посуд, відра, голки, шкарпетки, сірники, ножиці, мило тощо)не ви­готовлялась зовсім абовиготовляласьу мізерних кількостях.

Надзвичайно тяжкимнаслідкомвійни стало різке скорочення чисель­ності трудовихресурсів, особливо ква­ліфікованих кадрів.Це призвело до масового залучення на важку, малокваліфіковану працю у вугільну і металургійну промисловість жінок, які у 1947 р. складали вцих галузях близько 35% працюючих.На багатьох роботах використовувалася праця підлітків.Все це призводило до трав­мування, каліцтв, людських втратнавиробництві.

ДЕМІЛІТАРИЗАЦІЯНАРОДНОГОГОСПОДАРСТВА

Відбудова народного господарства проходила у напруженій міжнародній обстановці. Відносини між СРСР та іншими країнами антигітлерівської коаліції незабаром після закінчення Другої світової війни різко погіршили­ся. Прагнення сталінського керівниц­тванав'язати країнам СхідноїЄврописоціалізм радянськогозразкавиклика­ло жорстку протидію США й Англії. Протистояння все більше загострюва­лося, набуваючи різких, відкритих форм. Почалася «холодна війна»ігон­ка озброєнь.

Швидко згорталися торгові відносини між Сходом і Заходом. Навіть передбачені договорами поставки матеріалів, устаткування та обладнання затягувалися, а то й взагалі припинялися. США відмовились поставляти турбіни і генератори для Дніпрогесу, сталевий жест для машинобудівних заводів. Ці та інші вироби були віднесені урядом США до стратегічних, що виключало неможливість їх продажу СРСР. У 1948 р, із-за кордону в УРСР надійшло вдвічі менше устаткування, ніж у 1946 р.

Взаємними зусиллями міжСРСР і США та їхніми партнерами було зведено «залізну завісу». Однією з найголовніших передумов переходу до мирного будівницт­ва була демобілізація військовослуж­бовців армії. Почавшись після війни в умовах загострення міжнародної обстановки, вона набула затяжного характеру. За три повоєнних роки в Україну повернулося 2,2 млн. солда­тів і офіцерів. Почалося повернення колишніх полонених радянських во­їнів та громадян, вивезених на при­мусові роботи до Німеччини. На кі­нець 1945 р. після багатьох переві­рок, часто невиправданих і прини­зливих, в Україну повернулося близько 800 тис. чоловік. Такі пере­вірки витримали далеко не всі.Накінець 1947р. зНімеччини в Украї­ну повернулось 1 млн. 250 тис. чоло­вік, насильно вивезених на каторжні роботи до Рейху. Майже 300 тис. з них звинувачені в державній зраді і депортовані до Сибіру. Багатьом військовополоненим і вивезеним на примусові роботи інкримінувалося співробітництво з окупантами. З фашистської каторги вони потра­пили в інше пекло — сталінські табори (ГУЛАГ). Не бралося до уваги навіть те, що багато з них хоробро воювали, були удостоєні високих урядових на­город, стали офіцерами.

Список використаної літератури

1. Бушин М.І., Коваль В.І., Дмитренко М.Г., Горенко Л.М., Горкун А.І. Становлення української державності в 20 ст. / Микола Іванович Бушин (ред.). — К., 1998. — 271 с.

2. Гермайзе О. Нарис з історії революційного руху на Україні. — Б.м., Б.р. -Т.І.-389 с.

3. Горєлов М.Є. Передвісники незалежної України: Історичні розвідки. — К., 1996.-156с.

4. Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення. — К., 1995. — 607 с.

5. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації Х1Х-ХХ ст. — К., 2000. — 360 с.

6. Добржанський О. Національний рух українців Буковини другої половини ХІХ-початку XX ст. — Чернівці, 1999. — 574 с.

7. Іванченко Р.П. Історія без міфів. Бесіди з історії української державності.-К., 1996.-336 с.

8. Історія держави і права України / за ред. В.Г.Гончаренка. — К., 1996. — 288 с.

9. Крипякевич І. Історія України. — Львів 1990. — 511 с.

10. Нагаєвський І. Історія української держави двадцятого століття — К., 1993.-413 с.

11. Полонська-Василенко Н. Історія України. У 2 т. — Т.1- К., 1992. — 640 с.

12. Субтельний О. Україна: історія / Пер. з англ. Ю.І.Шевчука; Вст. ст. С.В.Кульчицького. — 2-е вид. — К., 1992. — 512 с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий