Смекни!
smekni.com

Iсторія виникнення та становлення державності України 20 ст (стр. 9 из 12)

УПА і радянські партизани створювали підконтрольні райони, здійснювали рейди у тилу ворога. Але радянські партизани одним із завдань мали таке: ліквідувати провід УПА і підірвати підтримку її українським населенням. З цією метою і було відправлено у Карпатський рейд добре озброєне об’єднання Сидора Ковпака.

У сутичці з радянськими загонами 1950 р. під Львовом загинув Роман Шухевич. Окремі загони УПА та оунівські групи продовжували боротьбу, влаштовували диверсії, перешкоджали колективізації та депортації. але ці останні зусилля вже не могли змінити ситуації.

Україна після війни дістала міжнародне визнання як засновник ООН. Вона стала членом 20 міжнародних організацій. Найважливішим для українців територіальним питанням, що його розв’язала війна, було включення Західної України з територією 110 тис. кв. км. І населенням понад 7 млн осіб до складу СРСР. Проте Україна була вкрай виснаженою і відроджувалась повільно. Продовжувалися депортація українців з території Закарпаття, виселення уркаїнців і поляків з Західної України, а також репресії проти греко-католицької церкви.

Після смерті Сталіна 5 березня 1953 р. закріпив своє становище Микита Хрущов. В Україні в той час дещо втихла кампанія проти українського націоналізму.

Пленум ЦК КПУ усунув 13 червня 1953 р. першого секретаря КПУ Леоніда Мельникова, а на його місце обрав Олексія Кириченка.

У 1954 р. були проведені святкування 300-річчя Переясловської угоди. Єдиним здобутком цього свята було рішення Президії Верховної Ради СРСР 12 лютого 1954 р. про перехід Криму від РСФРР до УРСР.

Після XX з’їзду партії та проголошеної Хрущовим однієї з найдраматичніших у радянській історії промов, розпочався процес десталінізації, реабілітації незаконно осуджених. Економічні реформи Хрущова хоч і суперечливі, сприяли піднесенню життєвого рівня людей.

У 60-70 роках у Радянському Союзі політику уряду стала відкрито критикувати дедалі більша кількість людей, яких називали дисидентами і які вимагали ширших громадських, релігій них прав.

Спроба Брежнєва обмежити лібералізацію викликала протести й опозицію, зокрема серед інтелегенції. В Україні національно-культурна діяльність 50-х років сприяла молодій генерації, так званим шістдесятникам. Їх репрезентували письменники Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, микола Вінграновський, Євген Сверстюк, В’ячеслав Чорновіл, Михайло Осадчий.

Згодом на зміну цій генерації прийшди Ігор Калинець, Василь Стус, Василь Лісовий, Ірина Стасив-Калинець, яким у нових умовах, ще складніших, довелося боротися проти офіційної дискримінаційної політики щодо української культури у національного питання. Створюється нова форма боротьби за національні, політичні права, яку з 60-х років визначають як рух опору. Поряд з цим поширюється самвидавна література, організація страйків, нелегальних політичних організацій. У серпні-вересні 1965 р. пройшла перша велика хвиля арештів українських діячів.

Окремою формою спротиву режимові були підпільні групи, які домагалися не тільки демократичних прав, а й самостійності України. Наприкінці 50-х років у західних областях України виникло кілька нелегальних організацій: Об’єднана Партія Визволення України, Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС), створена 1958 р. на Львівщині групою юристів на чолі з Левко Лук’яненком. Ця організація вперше у післявоєнній історії склала грунтовну програму українського руху. У ній чітко задекларовано, що Спілка є спадкоємницею ідеї боротьби за самостійність України. Йшлося про легальну боротьбу мирними, конституційними методами за вихід України з СРСР.

У січні-травні 1972 р. проведено другу хвилю арештів в Україні, жертвами яких стали В’ячеслав Чорновіл, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Іван Дзюба, Василь Стус.

У травні 1972 р. усунено від партійного керівництва Петра Шелеста, якому приписали “недостатню боротьбу з українськими національними проявами”. Першим секрктарем ЦК КПУ став В.Щербицький. Серед керівних кадрів проведено чистку, усунено близьких співробітників Шелеста.

У цей час активізовується боротьба за права людини і національні права України. 9 листопада 1976 року створено Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінських угод, яка мала назву Українська Гельсінська Група (УГГ). До неї вступили Микола Руденко, Олесь бердник, Петро Григоренко, Іван Кандиба, Левко Лук’яненко. Проти УГГ комуністична влада застосувала суворі репресії 1977-1978 рр.

В цей час команда Брежнєв-Щербицький здійснювала в Україні масштабну й багатопланову політику русифікації.

Епоха характеризувалася застоєм у сфері економіці, політики, ідеології. Вся величезна імперія втягувалася у всеохоплюючу кризу.

Смерть Л.Брежнєва поклала початок перехідному періодові в радянському керівництві. Для проведення в СРСР нового курсу керівником партії у 1985 р. обрали М.Горбачова.

Активне формування української політичної еліти розпочалася в 1987-1989 рр. і в наступний період. Створюються передумови для проголошення і розбудови української державності.

З приходом до влади М.Горбачова почались еволюційні зміни в політичній системі й ідеології в СРСР, названі демократизіцією. Найбільшого удару тоталітаризму й антидемократичним режимам загалом завдав 1989 р., названий роком “осені східноєвропейських держав”. Одна за одною держави Східної Європи відійшли від тоталітарного режиму і стали на шлях демократії. Була зруйнована берлінська стіна, що стало символом нової ситуації в Східній і Центральній Європі. Вінцем всього цього процесу був крах у 1991 р. одоного з найбільших колоніальних утворень – створеної більшовиками імперії – СРСР.

XII. Становлення незалежної держави.

Наростання кризових явищ в економіці та соціальній сфері переконало керівництво СРСР в необхідності заміни гасла “більше соціалізму” лейтмотивом “більше демократії”. В оточенні М.Горбачова відбуваються серйозні перестановки.

Створення широкого об’єднання на зразок народного фронту стає 1988 р. першочерговим завданням для демократичних сил в Україні. Значну роль в активізації опозиційного руху виконали Українська Гельсінська Спілка (УГС), заснована 1988 р. на основі Української Гельсінської групи.

Першим серед основних принципів УГС стало проголошення “відновлення української державності”. Важливе значення мала пропозиція внести до Конституції статтю громадянство України УГС вимагала негайного конституційного визнання статусу українського мови як державної, гідного суверенної держави, представництва України на міжнародній арені, опіки українського уряду над національними громадами українців в союзних республіках та країнах Східної Європи. УГС виступала за негайне відновлення в складі УРСР Кримської АРСР, а також організоване повернення репресованого за часів сталінського режиму населення автономної республіки.

Важливою була вимога передачі фактичної влади в республіці обраним демократичним шляхом Радам народних депутатів. Безальтернативнативні вибори пропонувалося вважати недійсними.

Для України на той час не були дуже радикальні вимоги. Однак вплив УГС на суспільно-політичне життя республіки не був значним.

Впродовж 1987-1989 рр. в Україні виникає низка неформальних громадсько-політичних об’єднань. Серед них активно стає Українська Демократична Спілка, пізніше перейменована в українську Народно-Демократичну Лігу на чолі з Є.Чернишовим. УДС не проіснувала довго як єдине ціле. Переважна частина її членів взяла курс на створення Української народно-демократичної ліги менша частина ввійшла до складу Демократичного Союзу.

Чимале зачення для українського відродження мав національкий Церковний рух. Так, на прикінці 1988 р. і початку 1989 р. на західноукраїнських землях посилюється боротьба за легалізацію Української Греко-Католицької Церкви. Активну діяльність в цьому напрямі проволив комітет захисту УГКЦ на чолі з І.Гелем.

Одночасно відроджувалась і Українська Автокефальна Православна Церква. У лютому 1989 р. в Києві вже працював комітет по відновленню УАПЦ. Його лідери неодноразово підкреслювали відданість справі за незалежну Українську державу.

Ініціатором у створенні першого масового політичного об’єднання України стала українська інтелігенція, заснувавши Народний Рух України за перебудову. Ініціативна група, до складу якої ввійшли представники Київського відділення Спілки письменників України та інституту літератури ім. Т.Шевченка АН УРСР, розробила проект програми Руху.

Впродовж 1989 р. у республіці масово виникають ініціативні групи та первинні осередки НРУ. Громадськість вбачала в майбутній організації гарант подальших демократичних перетворень, перспективу національного відродження України.

8-10 вересня відбувся установчий з’їзд у Києві. На з’їзд прибуло 1009 делегатів. Головою Руху було обрано Івана Драча. З’їзд затвердив програму і статут НРУ. Головною метою Руху стала побудова в Україні демократичного й гуманного суспільства, відродження української нації, національних традицій народу.

Всезрозтаючий авторитет Руху перетворює його наприкінці 1989 р. у серйозну політичну силу. Користуючись підтримкою всезростаючого національного руху, альянс демократичних сил НРУ здобув на виборах до парламенту в березні 1990 р. 27% місць. Це була вражаюча перемога. Успіх Руху в цих виборах дав йому поштовх до прийняття 6 березня 1990 р. ухвали про те, що тепер його головною метою є створення незалежної демократичної України.

Швидке зростання національних організацій змусило компартію України в умовах втрати авторитету зайняти більш національну позицію. Дійшло до того, що 3 квітня 1990р. ЦК КПУ закликав до встановлення державного суверенітету УРСР, але в складі Радянського Союзу.