Аналізуючи закордонні судові прецеденти (зокрема тих, що відбулись в США) можна дійти висновку, що при відсутності предметної норми в законі суд діє по-різному, але завжди звертає увагу на характер волевиявлення провайдера при отриманні інформації про порушення прав третіх осіб за допомогою його інформаційних ресурсів та систем.
Так у справі Religious Technology Center v Netcom (США, 1995), коли за допомогою телеконференцій і дошки оголошень, що підтримувались відповідачем в мережі, клієнтами останнього були розповсюджені матеріали, авторські права на які належали позивачу і відповідач на вимогу позивача відмовився стерти (видалити) дані матеріали. Cуд не кваліфікував дії відповідача як особи, що безпосередньо розповсюджувала чужі об’єкти авторського права. При цьому аргумент позивача про те, що апаратно-програмне забезпечення відповідача діяло автоматично, також не був сприйнятий судом, котрий підкреслив, що останній не діставав від вказаного режиму функціонування вигоди. Також, суд вказав, що відмова відповідача від припинення розповсюдження матеріалів при достатньому об’ємі представлених в претензії доказів приналежності авторських прав позивачу може бути кваліфіковано як порушення прав позивача. В кінцевому результаті сторони уклали мирову угоду.
В іншій відомій справі Playboy Enterprises v. Frena, відповідач, власник BBS, дошка оголошень якого містила розміщені третіми особами фотоматеріали позивача і функціонувала в режимі відкритого доступу, був визнаний винуватим в порушенні авторських прав.
Підсумовуючи вищесказане, можна стверджувати, що проблема відповідальності провайдерів – це актуальне питання державної політики по використанню мережі Інтернет. В залежності від того, яким чином буде визначена та регламентована роль провайдерів в інформаційних суспільних відносинах в мережі Інтернет, по-різному буде розвиватись і сам Інтернет. Тому необхідне законодавче вирішення проблеми відповідальності інформаційних провайдерів. Сьогодні, норми, що пропонують експерти стосуються лише обміну інформаційними повідомленнями і відповідно не включають всіх видів інформаційних послуг. Інформаційний провайдер не несе відповідальності за незаконну діяльність осіб, що користуються його послугами, у випадку відсутності інформації про вказані дії чи можливості своєчасного і достовірного виявлення чи кваліфікації вказаних дій. Інформаційний провайдер не несе відповідальності осіб, що використовуючи його послуги порушили звичаї ділового обігу у сфері використання мережі Інтернет, якщо інше не передбачено законом чи договором. Інформаційний провайдер несе відповідальність за модифікацію і затримку передачі інформації, якщо інше не передбачено законом чи договором. Інформаційний провайдер несе відповідальність за неповне чи недостовірне ознайомлення користуваів Інтернет про умови використання і суттєві особливості функціонування його інформаційних ресурсів.
Інформаційні провайдери повинні звернути увагу на детальні обмеження (з виключним переліком можливостей) опису власних послуг по використанню інформаційних ресурсів і систем. Окрім цього, в процесі співпраці з клієнтами провайдери, з метою добросовісного опису власних послуг, повинні пропонувати користувачам схеми врегулювання питань, що стосуються конфідеційності дій користувачів, часу та умов збереження службової інформації, умов доступу до лог-файлів та механізмів забезпечення доказів при суперечках провайдера та/чи користувача з третіми особами.
Матеріал підготовлено
Наталкою Блажівською і Тарасом Березою